Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.04.2020 року у справі №906/586/19

УХВАЛА

30 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/586/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство "Українська залізниця"

представник позивача - не з'явився

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - Фізична особа-підприємець Кульбака Костянтин Володимирович

представник відповідача - особисто, Вернидуб Д. В., адвокат

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Житомирської області від
08.11.2019 (суддя Тимошенко О. М. ) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 (головуючий суддя Тимошенко О. М., судді Демидюк О. О., Крейбух О. Г. ) у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Фізичної особи-підприємця Кульбаки Костянтина Володимировича про виселення та стягнення 648 771,70 грн та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Кульбаки Костянтина Володимировича до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

1.11.06.2019 Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Позивач, Залізниця) звернулося до Фізичної особи-підприємця Кульбаки Костянтина Володимировича (далі - Відповідач, ФОП Кульбака К. В. ) з позовом про стягнення 648 771,70 грн неустойки та виселення Відповідача з орендованого нерухомого майна, зокрема частини нежитлових приміщень складу № 2 площею 748 кв. м та частини рампи площею 140 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, майдан Привокзальний, 2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з додатковим договором до Договору оренди сторони домовилися про закінчення орендних правовідносин з 01.07.2018, однак на листи Позивача щодо припинення договірних правовідносин орендар не відповідає та майно після закінчення строку укладеного сторонами договору оренди не повернув.

2.15.08.2019 ФОП Кульбака К. В. (далі також - Позивач за зустріним позовом) звернувся до Залізниці (далі також - Відповідач за зустрічним позовом) з зустрічним позовом про визнання недійсним додаткового договору оренди нерухомого майна від 04.03.2016 (далі - Додатковий договір) до Договору оренди нерухомого майна від 06.05.2010 за № 1026 (далі - Договір оренди), укладений між сторонами.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що Додатковий договір укладений без Фонду державного майна України, який був орендодавцем відповідно до Договору оренди. Крім того, на час укладення цього Додаткового договору Відповідач за зустрічним позовом не зареєстрував належним чином право власності на об'єкт оренди.

3.08.11.2019 Господарський суд Житомирської області рішенням, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
20.02.2020, відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів

Судові рішення мотивовані тим, що Договір оренди продовжив свою дію 31.12.2018 та продовжувався кожні три наступні місяці до 31.03.2019, до 30.06.2019, до
30.09.2019, орендар та орендодавець станом на час звернення з цим позовом перебували у зобов'язально-правових відносинах, отже Договір оренди станом на час розгляду справи судом першої інстанції діяв, враховуючи встановлену у справі № 906/956/18 обставину, що цей Договір не є таким, що припинив свою дію
01.07.2018. Також суди дійшли висновку про те, що Позивачем за зустрічним позовом не доведено та не надано жодних доказів на підтвердження того, що на час вчинення спірного правочину стороною (сторонами) не було дотримано вимоги, встановлені частинами 1 -3 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто не доведено підстав, в силу яких Додатковий договір має бути визнаний недійсним

4. Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 та рішення Господарського суду Житомирської області від 08.11.2019 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 648 771,70 грн неустойки, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з Відповідача 648 771,70 грн неустойки задовольнити.

5. Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Залізниці, призначено розгляд справи у судовому засіданні на
30.06.2020 о 13 год. 40 хв.

6.22.06.2020 Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження за скаргою відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.

Відповідач зазначив, що твердження Скаржника про неправильне застосування судами правил преюдиціальності не ґрунтуються на вимогах закону.

Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той самий період є неможливим, оскільки є притягненням до подвійної відповідальності за одне і те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.

На думку Відповідача, судами підставно враховано ту обставину, що з 01.07.2018 по 31.12.2018 (рішення суду у справі № 906/956/18), а в грудні 2018 року - січні 2019 року Позивачем не було в належний спосіб та своєчасно повідомлено Відповідача про припинення терміну дії договору та відмову від продовження його дії.

У вказаних Скаржником постановах Верховного Суду відсутні висновки щодо застосування частини 2 статті 785 ЦК України, а містяться висновки щодо застосування статті 764 ЦК України та частин 1 , 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які, з огляду на обставини цієї справи, не мають значення для спірних правовідносин.

7. У призначене судове засідання 30.06.2020 з'явилися Відповідач та його представник.

Суд враховує, що Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 по 31.07.2020 (в редакції останніх змін) на всій території України встановлено карантин.

В той же час Cуд звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

З метою дотримання розумних строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров'я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб'єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 суд касаційної інстанції дійшов висновку про здійснення розгляду касаційної скарги у визначену дату.

Суд констатує, що учасники справи мали можливість висловити свої позиції у касаційній скарзі та відзиві на неї, а до визначеної дати проведення судового засідання від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов'язаних з рухом касаційної скарги, в т. ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у призначеному судовому засіданні 30.06.2020.

8. Розгляд цієї справи здійснюється відповідно до положень ГПК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08.02.2020, та яким частину 2 статті 287 ГПК України викладено у новій редакції.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

9. Дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

10. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United
Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

11. Подану касаційну скаргу, з посиланням на частину 2 статті 287 ГПК України, скаржник мотивує неврахуванням судами висновку, викладеного у постанові від 29.05.2019 у справі № 906/741/18, в якій Верховний Суд вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності направлення позивачем відповідних листів про припинення дії договору оренди лише протягом одного місяця після закінчення строку дії договору. Також вказав, що неправильне тлумачення та застосування статті 764 ЦК України та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" стало наслідком передчасних висновків щодо пролонгації договору та, відповідно, і до передчасного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки за користування майном на підставі частини 2 статті 785 ЦК України. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 906/741/18, від
08.07.2019 у справі № 906/739/18, від 13.08.2019 у справі № 906/740/18, від
02.07.2019 у справі № 906/742/18, від 16.07.2019 у справі № 906/744/18, від
09.07.2019 у справі № 906/745/18, від 02.07.2019 у справі № 906/746/18, від
22.10.2019 у справі № 910/3705/19.

Скаржник вказав, що однією з основних умов застосування положень статті 785 ЦК України як щодо зобов'язання повернути майно, так і щодо сплати неустойки є встановлення факту припинення дії договору та користування річчю поза межами дії договору без наявності на те правових підстав, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, яку Позивач визначив як підставу стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог частиною 2 статті 785 ЦК України. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов'язку. Наведений висновок узгоджується з позицією, викладеною у постанові від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18

12. Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності станом на час виникнення спірних правовідносин регулював Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Також правовідносини, що виникають з оренди врегульовано главою 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з частиною першою статті 759 якого за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

За частиною 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі, зокрема, закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

13. Разом з цим, відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно зі статтею 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

14. У постанові від 26.05.2019 у справі № 906/741/18, на висновки якої послався Скаржник, Верховний Суд вказав, що норма статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не встановлює, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

15. У даній справі, що розглядається, суди взяли до уваги, обставини, встановлені судами у справі № 906/956/18, що Договір оренди, укладений сторонами, продовжив свою дію до 30.09.2018, а в подальшому до 31.12.2018 та продовжувався кожні три наступні місяці до 30.09.2019 згідно з вимогами статті 764 ЦК України та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також дійшли висновку, що цей Договір діяв станом на час розгляду справи судами. Вказуючи на помилковість цих висновків судів, Скаржник однак обґрунтовано не наводить стосовно цього підстав для оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України.

При цьому суди відхилили посилання позивача на лист від 28.01.2019, направлений Відповідачу, оскільки цей лист ґрунтується на тому, що Договір оренди припинив дію 01.07.2018, в той час як встановлено, що цей Договір продовжив свою дію після направлення вказаного листа. Крім того, встановлено, що Відповідач сплачував орендні платежі за період дії Договору після 30.01.18 вказуючи в платіжних документах що це є орендна плата, які Позивач приймав та не повертав, що свідчить про визнання ним прерогативи пункту 3.11 Договору над пунктом 10.11.

16. З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення прийняті з урахуванням та не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у постанові від
29.05.2019 у справі 906/741/18, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, а саме щодо необхідності направлення повідомлення про припинення договору оренди та надання оцінки змісту такого повідомлення.

17. Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

При цьому, враховуючи наведене вище, доводи Скаржника про застосування судами статті 785 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17 та від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18, не знайшли свого підтвердження, враховуючи відсутність підстав для висновку про те, що у спірний період Договір оренди, укладений сторонами, було припинено, а Відповідач, відповідно, не виконав обов'язку щодо передачі майна орендодавцеві.

18. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

При цьому, зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

19. З огляду на викладене, враховуючи, що визначена підстава касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, на яку послався Скаржник, не знайшла свого підтвердження, Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Житомирської області від
08.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від
20.02.2020.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 у справі № 906/586/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак