Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.11.2020 року у справі №922/733/20

УХВАЛА

30 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/733/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.,

та представників:

ОГП: Томчук М. О.,

відповідача 1,2: не з'явились,

відповідача 3: Прасолов І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2020

та рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2020

у справі № 922/733/20

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 5

до:

1) Харківської міської ради;

2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради;

3) Фізичної особи-підприємця Товаренко Анжели Анатоліївни

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним, зобов'язання повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 звернувся до господарського суду з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (надалі - Управління) та Фізичної особи-підприємця Товаренко Анжели Анатоліївни (надалі - ФОП Товаренко А. А.), в якому просив: 1) визнати незаконним та скасувати п. 6 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" № 1008/18 від 21.02.2018; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5611-В-С від 24.07.2018, укладений між Управлінням та ФОП Товаренко А. А., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. і зареєстрований в реєстрі за № 1135 та скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності № 27560568 від 16.08.2018; 3) зобов'язати ФОП Товаренко А. А. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 45,46, в житловому будинку літ. "А-9", розташовані за адресою: м. Харків, вул. Танкопія, 6, а Харківську міську раду Харківської області - прийняти вказані приміщення.

Під час розгляду позову, суди встановили, що 13.03.2012 між Управлінням (орендодавцем) та ФОП Товаренко А. А. (орендарем) укладено договір оренди №889, на умовах якого орендодавець передав за Актом приймання-передачі приміщень від
13.03.2012 орендареві в оренду нежитлові приміщення 1-го поверху № 45,46 в житловому будинку літ. "А-9", розташовані за адресою: м. Харків, вул. Танкопія, 6, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та відображені на балансі КП "Жилкомсервіс".

Умовами договору передбачено, що: майно передається в оренду з метою використання: під торгівельний об'єкт з правом продажу товарів підакцизної групи (п. 1.2); орендар зобов'язаний здійснювати ремонт, реконструкцію орендованого майна у встановленому порядку за наявності письмової згоди орендодавця (п. 5.2); орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність (п. 5.3); орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу Майна, що передане в оренду, має преважне право перед іншими особами на його викуп (п. 5.6); договір укладено строком до 13.02.2015 (п.10.1).

Додатковою угодою № 2 до Договору від 26.01.2018 продовжено дію останнього до
13.12.2020. Також даною додатковою угодою викладено п. 3.1. договору в такій редакції: "вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 82 963 грн без ПДВ."

ФОП Товаренко А. А. звернулась до Управління з листом вх. № 9113 від 06.06.2016, у якому просила дозволити приватизацію приміщення, яке перебуває у неї в оренді на підставі зазначеного договору.

Відповідно до п. 6 Додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", ФОП Товаренко А. А. надано дозвіл приватизувати нежитлові приміщення 1-го поверху в житловому будинку по вул.

Танкопія, 6 літ. А-9 площею 25,4 м2 шляхом викупу.

ФОП Товаренко А. А. звернулася до Управління із заявою № 3600 про приватизацію вказаного вище об'єкта нерухомості та з листом вх. № 3180 від 27.02.2018, у якому просила провести оцінку для приватизації шляхом викупу вказаного майна суб'єктом оціночної діяльності ФОП Бєлих Б. М, який має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 623/17, виданий Фондом державного майна України
20.06.2017 зі строком дії до 20.06.2020. Управління звернулося до суб'єкта оціночної діяльності ФОП Бєлих Б. М. з листом від 28.02.2018 № 2550 з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень. Згідно зі складеним ФОП Бєлих Б. М. звітом про незалежну оцінку нерухомого майна від 28.02.2018, вартість оцінки майна, а саме нежитлових приміщень першого поверху, розташованих у залізобетонній будівлі, літ. А-9, загальною площею 25,4 м2 складає 77 460 грн без ПДВ.

В подальшому, 24.07.2018 між ФОП Товаренко А. А. та Управлінням укладено договір купівлі-продажу № 5611-В-С, відповідно до умов якого ФОП Товаренко А. А. придбала вказані вище нежитлові приміщення 1-го поверху № 45,46 в житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 25,4 м2 розташовані за адресою: м. Харків, вул.

Танкопія, 6, та які раніше були орендовані нею згідно з договором оренди № 889 від 13.03.2012. Згідно з п. 2 договору купівлі-продажу, оціночна вартість нежитлових приміщень, що відчужуються, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від
10.12.2003 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 № 1033), зафіксована в висновках оцінювача про вартість об'єкта оцінки станом на
28.02.2018, затверджених Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економки та комунального майна Харківської міської ради 06.03.2018, і складає 77460 грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості нежитлових приміщень та складає 15492 грн. Разом ціна продажу нежитлових приміщень, вказаних в розділі 1 становить 92952грн.

06.08.2018 між сторонами договору складено Акт прийому-передачі № 5611-В-С, яким засвідчено передачу на виконання умов договору нежитлових приміщень 1-го поверху № 45,46 в житловому будинку літ. "А-9", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Танкопія, 6, ФОП Товаренко А. А. та сплату коштів у повному обсязі за цим договором.

Рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42618222 від
20.08.2018 зареєстровано право власності за Товаренко А. А. на нежитлові приміщення 1-го поверху № 45,46 в житловому будинку літ. "А-9", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Танкопія, 6 (номер запису про право власності 27560568 від 16.08.2018).

Звертаючись до суду з цим позовом прокурор зазначив, що Харківська міська рада всупереч вимогам Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем; який за рахунок власних коштів не здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду,

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.07.2020 (суддя Байбак О. І.) позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано п. 6 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова" № 1008/18 від
21.02.2018. В решті позову відмовлено.

В оскаржуваному рішенні суд дійшов висновку про те, що прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи; при цьому суд зазначив про обґрунтованість позовних вимог в частині оскарження рішення, зважаючи на те, що під час його прийняття Рада не врахувала передбачені чинним законодавством умови, за яких можливий продаж орендованого майна шляхом викупу орендарем, а саме, необхідності здійснення орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшень орендованого майна в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Щодо решти позовних вимог, то суд першої інстанції з посиланням на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 по справі №905/2236/18, дійшов висновку, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними та для повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ФОП Товаренко А. А. є добросовісним набувачем права власності на об'єкт приватизації, оскільки нею були дотримані визначені умови та порядок приватизації, тому зазначив про неможливість позбавлення її права власності на приватизоване майно, відтак, відмовив прокурору в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути майно раді.

Східний апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого суду, що Рада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень, однак за умови врахування чинних законодавчих обмежень; водночас спростував висновок суду першої інстанції про вчинення орендарем усіх необхідних дій для законного набуття права власності на орендовані ним нежитлові приміщення, зазначив, що ФОП Товаренко А. А. не дотримано умов та порядку приватизації, передбаченого законодавством, тому постановою від 16.09.2020 (судді Радіонова О. О., Гребенюк Н. В., Зубченко І. В. ) рішення місцевого суду в частині відмови в позові скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з висновками судів обох інстанцій, перший та другий відповідачі звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати судові рішення у даній справі та ухвалити нове - про відмову в позові.

За доводами відповідача 1, суди обох інстанцій неправильно застосували ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 10, ч. 1,3 ст. 11, абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та рішення Харківської міської ради від
23.12.2011 № 565/11, від 21.06.2017 № 691/17, якими затверджені програми приватизації на певні роки, водночас вважає, що висновок Верховного Суду щодо застосування норм у подібних правовідносинах відсутній (підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України); суди неправильно застосували ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо підтвердження підстав звернення прокурором до суду та не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Відповідач 2 у касаційній скарзі стверджує, що суди обох інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 № 903/206/19 у подібних правовідносинах, які підтверджують доводи Управління щодо правомірності та законності оскаржуваного рішення та доцільності застосування такого способу приватизації, як викуп орендарем орендованого майна, оскільки таке переважне право передбачене нормами чинного законодавства України та умовами договору оренди (оренда з викупом) (підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України); суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив застосування судом першої інстанції рішень ЄСПЛ та не врахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18 (підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України); суди неправильно застосували ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", однак підставу касаційного оскарження в цій частині не зазначає.

Відповідно до витягів з протоколів передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 09.11.2020 вказані касаційні скарги передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Случ О. В., Волковицька Н. О.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2020 у даній справі на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління на судові рішення у даній справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, розгляд касаційних скарг Управління та Харківської міської ради об'єднано в одне касаційне провадження.

У відзивах на касаційні скарги прокурор Харківської обласної прокуратури просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Як свідчить зміст оскарженого прокурором рішення Харківської міської ради, підставою його прийнято є Закон України "Про приватизацію державного майна", Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закон України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програма приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.

Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

У Програмі визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 роки.

Відповідно до пункту 3.1 Програми приватизації ініціатива щодо приватизації об'єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.

Приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою (пункт 3.3).

Пункт 3.4 Програми приватизації визначає, що приватизація об'єктів здійснюється: шляхом викупу, продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей.

Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Згідно з пунктом 3.7 Програми приватизації Управлінням готується проект рішення Харківської міської ради з переліками об'єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації.

Рішення про затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління (пункт 3.8).

Відповідно до пункту 7.1 Програми приватизації відчуження об'єктів комунальної власності здійснюється із врахуванням вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також інших законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері.

Умови та порядок відчуження комунального майна вносяться на розгляд сесії для кожного об'єкта окремим рішенням (пункт 7.2)

За змістом ч.1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об'єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 5-1, ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації. Викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.

Викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України (ч. ч. 1,3 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі, за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі Порядок № 439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.

Виходячи з аналізу наведених вище норм, Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення ст. 11, ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Аналогічний висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, а також від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19.

Як свідчить зміст оскаржуваних у даній справі судових рішень, суди обох інстанцій приймаючи рішення про задоволення позову прокурора в частині оскарження рішення ради, керувались саме такою правовою позицією щодо застосування наведених норм матеріального права, викладеною у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19. Відтак встановивши, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за договором оренди, суди обох інстанцій дійшли правильних висновків, що Рада як орган місцевого самоврядування зобов'язана враховувати наведені законодавчі обмеження.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою на підставі п.п.1, 3 ч. 2 ст.287 ГПК України Харківська міська рада вважає відсутнім висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування норм Закону України "Про приватизацію державного майна" (ч. 2 ст. 162), Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (ст. 10, ч. ч. 1,3 ст. 11, абз. 1 ч. 1 ст. 182), рішень Харківської міської ради, якими затверджено Програми приватизації на певні роки, проте колегія суддів зазначає про помилковість таких доводів.

Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на положення законодавства, зокрема, ст.ст. 51, 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 3,8,11,10,18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинних на час виникнення спірних правовідносин), орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом; у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна (наведену правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від
17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від
07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від
23.07.2020 у справі № 922/2762/19 та Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин щодо приватизації комунального майна).

При цьому касаційна інстанція враховує, що предметом позовів у зазначених справах є вимоги, зокрема, про визнання частково незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким ухвалено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, зобов'язання повернути власникові нерухоме майно. Підставою позову прокурором визначено порушення порядку приватизації нерухомого майна шляхом викупу, оскільки до об'єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем невід'ємних поліпшень майна в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Тобто предмет і підстави позовів у цій справі, що розглядається, та у зазначених справах, а також правове регулювання спірних правовідносин свідчать про їх подібність.

Отже, висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо приватизації комунального майна викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19 та Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, і колегія суддів не вважає за необхідне відступити від такого висновку.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Викладене у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою Харківської міської ради, відкритого з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Стосовно доводів касаційної скарги відповідача 2 про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №903/206/19, то вони є помилковими, оскільки висновки викладені в пункті 7.14 зазначеної постанови, які наводяться скаржником, нерозривно пов'язані з висновками суду, які викладені у пунктах 7.12,7.13 цієї постанови щодо відсутності судового дослідження та висновків судів попередніх інстанцій щодо доводів відповідача 2 про те, що вона здійснила поліпшення спірного майна не менше ніж 25 відсотків його ринкової вартості. Оскільки у справі №903/206/19 доводи відповідача 2 про наявність у неї переважного права викупу спірного приміщення, відповідно до умов пункту 6.4 договору оренди №109 від 18.08.2014, обґрунтовувались саме проведенням нею поліпшення орендованого майна не менше ніж на 25 відсотків його ринкової вартості.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки фактичні обставини, встановлені у даній справі та у справі № 903/206/19 не є подібними, касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою відповідача 2 з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у зв'язку з неврахуванням судом апеляційної інстанції під час ухвалення постанови висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №903/206/19 підлягає закриттю в порядку п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Стосовно доводів Управління про необхідність врахування у даній справі висновків Верховного Суду у справі №905/2236/18, то колегія суддів також їх відхиляє з огляду на неподібність відповідних правовідносин.

Так, з постанови Верховного Суду у справі №905/2236/18 видно, що правова позиція, на яку посилається скаржник, обґрунтована встановленими обставинами надання орендарем доказів виконання капітального ремонту орендованого приміщення у листопаді 2016 року, а саме аудиторський висновок про фінансування невід'ємних поліпшень орендованого майна на суму більше 25% ринкової вартості об'єкта, який зроблений 25.01.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗовнішІнформАудіт Л", в якому встановлено, що загальна сума понесених орендарем витрат на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна склала 37 896,00 грн, що складає 32,72% від ринкової вартості майна станом на 31.05.2013. Незалежно від того, що підприємець звернувся 20.09.2016 до Управління комунальної власності Слов'янської міської ради із заявою про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації від 19.09.2016 об'єкта приватизації з метою приватизації шляхом викупу, тобто до проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна, рішення про приватизацію орендованого майна міською радою прийнято 15.02.2017, а договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 06.04.2017. Тобто на момент прийняття рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу та укладення договору купівлі-продажу орендарем було здійснено та сплачено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна.

У той час як у даній справі судами попередніх інстанцій встановлено, що орендар звернувся з листом з листом вх. № 9113 від 06.06.2016 до органу місцевого самоврядування, у якому просила дозволити приватизацію приміщення, що перебуває у неї в оренді. На підставі вказаної заяви орган місцевого самоврядування рішенням від 21.02.2018 № 1008/18 надано дозвіл приватизувати нежитлові приміщення. Після цього орендарем було подано заяву № 3180 від 27.02.2018 про приватизацію шляхом викупу, на підставі якої 24.07.2018 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5611-В-С. При цьому доказів проведення невід? ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано та судами під час розгляду справи не встановлено.

Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна.

Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Під розгляду справи № 922/623/20 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід? ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

Колегія суддів зазначає, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими зазначене майно було набуте у власність.

Критерій законності означає втручання держави у право власності особи, яке повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного ", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад, чи сфер людської діяльності.

Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі № 297/616/17 наголошено, що вищезазначені висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У даній справі судами обох інстанцій встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, водночас, апеляційним судом виявлено наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.

На переконання колегії суддів, у даному випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.

Таким чином доводи касаційних скарг відповідача 2 про неврахування апеляційним господарським судом під час ухвалення спірної постанови правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, є помилковими, з огляду на різні фактичні обставини встановлені у справі № 905/2236/18 та у даній справі, тобто висновок у справі №905/2236/18 не є релевантним до спірних правовідносин, тому касаційне провадження в цій частині також підлягає закриттю в порядку п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Щодо доводів скаржників про неправильне застосування апеляційним судом ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та не врахування висновку щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 587/430/16-ц, колегія суддів зазначає таке.

За доводами обох скаржників, прокурором в своїй позовній заяві не зазначено належних та достатніх підстав звернення до суду з даним позовом, не обґрунтовано та не доведено, що Харківська міська рада та її виконавчі органи не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави та територіальної громади м. Харкова; прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави; виходячи з вищезазначеного, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захист чи робить це неналежно.

Колегія суддів зауважує, що згідно з ч. 3 ст. 23 Закону виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Цією нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Частина 4 вказаної статті покладає на прокурора обов'язок обґрунтувати наявність підстав для представництва у суді, та передбачає, що прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Так, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, вказані висновки мають застосовуватись, зокрема, у випадку захисту прокурором інтересів держави в особі відповідного суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах; у випадку відсутності такого органу суд має перевірити вказану обставину незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Водночас, у даній справі позов прокурора подано на захист інтересів держави в особі територіальної громади міста від порушень, допущених саме органом місцевого самоврядування, який відчужив комунальне майно всупереч встановленим вимогам. У такому випадку, дотримання чи недотримання порядку повідомлення відповідного органу про намір подати вказаний позов проти нього ж, не спростовує підстав для представництва інтересів держави.

Колегія суддів вважає, що у такому випадку правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки причиною виникнення даного спору стало не неналежне виконання радою своїх обов'язків із захисту інтересів громади, а саме порушення спірним рішенням та договором вказаних інтересів.

За таких обставин доводи скаржників про неправильне застосування апеляційним судом ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та про необхідність врахування висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №587/430/16-ц, не є обґрунтованими, і оскільки правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі та у справі №587/430/16-ц не є подібними, касаційне провадження у цій частині також підлягає закриттю в порядку п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

З огляду на викладене, оскільки жодна з наведених скаржниками підстав касаційного оскарження судових рішень у даній справі не підтвердилась, Верховний Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управління.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від
19.12.1997).

Відповідно до висновку, викладеного в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №10/4647/18, усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 296, 332 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 922/733/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С. К. Судді:Волковицька Н. О. Случ О. В.