Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.05.2021 року у справі №640/23648/19

УХВАЛА

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 640/23648/19

адміністративне провадження № К/9901/16171/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н. А.,

суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А.

перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 640/23648/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів,

УСТАНОВИЛ:

05 травня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (направлено засобами поштового зв'язку
30.04.21).

Позивачка звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 жовтня 2019 року і по день фактичного розрахунку в розмірі 32 468,67 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 24 975,90 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених КАС України.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина 3 статті 12 КАС України).

Згідно з положеннями частини 4 статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених частини 4 статті 12 КАС України; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1, не підлягають касаційному оскарженню.

Оскаржуючи судові рішення, ухвалені судами у порядку спрощеного позовного провадження, скаржник зазначає, що касаційна скарга ним подана з підстав п.2 ч.5 ст.328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Водночас, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином, п.2 ч.5 ст.328 КАС України не містить таких підстав для оскарження судових рішень, як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Також, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктами "а ", "в" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, а також про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 за №505 та Положення про преміювання працівників органів прокуратури (Наказ Генеральної прокуратури України від
09.08.2017 за №234) у взаємозв'язку з вимогами статей 116, 117 КЗпП України.

Вказує, що касаційний перегляд даної справи потрібен задля формування єдиного підходу до застосування статей 116, 117 КЗпП України у випадках, коли на день звільнення право працівника на отримання премії за поточний місяць та її розмір ще не встановлені.

Суд зазначає, що оскаржуючи судові рішення, скаржник не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Твердження заявника касаційної скарги, що справа становить значний суспільний інтерес та має визначальне значення для скаржника, не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.

Наведені скаржником в касаційній скарзі обставини є загальними і в контексті обставин справи зводяться до наведення окремих цитат з постанов Верховного Суду та рішень Європейського суду з прав людини, переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України.

Таким чином, оскаржуючи судові рішення, ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження, скаржник у касаційній скарзі не довів підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку.

Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суд ураховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 640/23648/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді О. В. Кашпур

С. А. Уханенко