Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.05.2018 року у справі №826/14346/17

УХВАЛА

18 червня 2018 року

Київ

справа №826/14346/17

адміністративне провадження №К/9901/52982/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 у справі №826/14346/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЕКО ЛІДЕР" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛ:

11.06.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга.

Разом з тим, за приписами статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених КАС України.

У даному випадку, ухвала апеляційного суду, про касаційний перегляд якої порушується питання, постановлена 23.03.2018, а отже останнім днем строку її касаційного оскарження, з урахуванням правил обчислення процесуального строку, встановлених статтею 120 КАС України, є 23.04.2018, тоді як касаційна скарга подана до Верховного Суду 11.06.2018, тобто з пропуском цього строку.

У касаційній скарзі відповідач, як на поважні підстави пропуску строку касаційного оскарження, посилається на те, що у межах цього строку вже звертався до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на це саме судове рішення, яка, однак, ухвалою Верховного Суду від 05.06.2018 була повернута особі, яка її подала, у зв'язку з неусуненням її недоліків щодо надання доказів на підтвердження повноважень першого заступника начальника Головного управління ДФС у м. Києві ОСОБА_4, який видав і підписав довіреність на представника.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копія ухвали Верховного Суду від 05.06.2018 вручена відповідачу 11.06.2018, який в цей же день повторно подав касаційну скаргу.

Зважаючи, що касаційна скарга первісно подана у межах строку касаційного оскарження й реалізація права повторного звернення до касаційного суду здійснена відповідачем без суттєвих затримок та зайвих зволікань, з наданням належно оформлених документів на підтвердження повноважень представника, який її підписав, Верховний Суд приходить до висновку про поважність підстав пропуску цього строку податковим органом, а відтак і його поновлення з огляду на наведені обставини та положення частини 3 статті 329 КАС України.

Водночас, за приписами пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

В свою чергу, у відповідності до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Так, у справі, що переглядається, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2017 позов задоволено.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку письмового провадження.

Відповідно до підпункту 13 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Частиною 2 статті 186 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, визначено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом Частиною 2 статті 186 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційним судом встановлено, що копія постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2017 отримана представником відповідача 08.12.2017, що підтверджується розпискою, яка міститься у матеріалах справи, відтак, останнім днем строку її апеляційного оскарження є 18.12.2017.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції Головне управління ДФС у м.

Києві оскаржило її в апеляційному порядку, однак, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2017 апеляційну скаргу залишено без руху з огляду на невиконання вимог пункту 1 частини 5 статті 296 КАС України щодо надання документа про сплату судового збору, а відповідачу встановлено десятиденний з моменту отримання цієї ухвали строк для усунення недоліку апеляційної скарги.

У межах встановленого апеляційним судом строку відповідач не усунув недолік апеляційної скарги, натомість заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору, посилаючись на те, що постійний кошторис установи не затверджено у зв'язку з чим відсутня можливість здійснення видатків бюджету, призначених для цієї мети, однак, у задоволенні цього клопотання було відмовлено і ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2018 апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, з огляду на неусунення недоліків.

Головне управління ДФС у м. Києві повторно подало апеляційну скаргу, однак, з пропуском строку апеляційного оскарження й не навело поважних підстав для поновлення цього строку, крім того, не виконало вимог пункту 1 частини 5 статті 296 КАС України щодо надання документа про сплату судового збору, у зв'язку з чим ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
26.02.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, а відповідачу встановлено десятиденний з моменту отримання цієї ухвали строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

У межах встановленого апеляційним судом строку відповідач надіслав заяву про поновлення строку апеляційного оскарження, проте, зазначені відповідачем обставини визнані судом неповажними, а тому, з огляду на викладене та на підставі пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі.

За змістом вищенаведеної норми процесуального права суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Не погодившись з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
23.03.2018 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, відповідачем подано касаційну скаргу, в якій останній просить скасувати зазначене судове рішення як таке, що постановлене з порушення норм процесуального права та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Головне управління ДФС у м. Києві посилається на те, що апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, дійшов помилкового висновку про неповажність наведених відповідачем підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, пропуск якого зумовлено неможливістю своєчасного виконання вимог процесуального закону і суду щодо надання документа про сплату судового збору у зв'язку з відсутністю затвердженого постійного кошторису установи, безспірного списання коштів з рахунків податкового органу на підставі виконавчих документів і зупиненням у зв'язку з цим операцій з бюджетними коштами за всіма рахунками, кодами програмної класифікації та кредитування державного бюджету та економічної класифікації видатків бюджету, в тому числі, передбачених для сплати судового збору, а також відсутністю коштів, призначених для цієї мети.

В той же час, статтею 129 Конституції України, як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт 6 частини 3 статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а також пункт 6 частини 3 статті 2 КАС України, якою визначено право, зокрема, учасників справи на апеляційний перегляд справи.

Механізм же реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою першою Розділу ІІІ цього КАС України.

Зокрема, пунктом 1 частини 5 статті 296 КАС України закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі, щодо надання документу про сплату судового збору.

В свою чергу, статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6,7 частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень, а також належного оформлення апеляційної скарги, окрім іншого, стосовно надання документа про сплату судового збору, в тому числі, на підставі ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху.

Таким чином, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору, для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44,45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене, Головне управління ДФС у м. Києві не було позбавлене можливості як протягом усього 2017, так і 2018 бюджетного року, здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору на підставі кошторису, а у разі його відсутності проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, мало право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору і виконання інших грошових зобов'язань, зокрема, за виконавчими документами щодо стягнення коштів з податкового органу.

Тому, зупинення на рахунку податкового органу фінансових операцій, зокрема, в частині видатків, призначених на сплату судового збору (за фактичної наявності цих коштів) і, як наслідок, невиконання через це вимог закону і суду, процесуальних обов'язків, не може слугувати підставою для поновлення строку апеляційного оскарження й не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог КАС України щодо належного оформлення апеляційної скарги, що, в свою чергу, не може ставитись в залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності (з приводу грошових зобов'язань за виконавчими документами про стягнення з податкового органу коштів і їх примусового виконання тощо), оскільки ці фактори не є взаємопов'язаними.

Окрім цього, пунктом 2 частини 3 статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває пунктом 2 частини 3 статті 2 КАС України й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46,47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принципу "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v.

Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, державні органи, які діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися принципу "належного урядування", своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених, в тому числі, нормами процесуального закону, не можуть отримувати вигоду від їх порушення, уникати виконання своїх процесуальних обов'язків.

У даному ж випадку, пропуск строку апеляційного оскарження спричинено невиконанням відповідачем вимог процесуального закону щодо форми та змісту первісно поданої апеляційної скарги в частині надання документа про сплату судового збору, неусуненням цього недоліку в межах встановленого судом строку і, як наслідок, її поверненням заявнику, що, втім, в контексті наведених положень міжнародного права, національного законодавства, практики ЄСПЛ не є особливими і непереборними обставинами, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження, а відтак, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, правильно застосував норми процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про неповажність вказаних відповідачем підстав для поновлення строку апеляційного оскарження.

За таких обставин, касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки, у даному випадку, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини 1 та частини 2 статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 329 333 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Поновити Головному управлінню ДФС у м. Києві строк апеляційного оскарження ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 у справі №826/14346/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЕКО ЛІДЕР" до Головного управління ДФС у м.

Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко