Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.06.2021 року у справі №440/3550/20

УХВАЛА

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 440/3550/20

адміністративне провадження № К/9901/21114/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Шарапи В. М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року

у справі № 440/3550/20

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Полтавській області,

третя особа: Головне управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИЛ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Полтавській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 13 листопада 2019 року № 3ДФС-ФС у розмірі 125190,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року, адміністративний позов задоволено.

09 червня 2021 року направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі № 440/3550/20.

Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу у розмірі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно із п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 КАС України термін "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб" вживається у значенні - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2
102,00 грн.

Тобто, зважаючи на приписи п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову та суб'єктного складу учасників справи, її складності та того, що загальна сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення у справі незначної складності.

Аналогічна позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалах від 25 травня 2020 року у справі №824/1219/18-а, від 15 червня 2020 року у справі № 461/7779/18 та від 03 липня 2020 року у справі № 500/380/20.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав, визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

Водночас, звертаючись з даною касаційною скаргою та оскаржуючи судове рішення, яке прийняте за правилами спрощеного провадження, відповідач не вказує у скарзі виняткові обставини, що передбачені пунктом 2 частини 5 цієї статті, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 15 жовтня 2020 року у справі №826/4156/16, від 08 грудня 2020 року у справі № 320/5443/19, від 09 грудня 2020 року у справі № 640/14206/19.

Також у касаційній скарзі скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

При цьому, колегія суддів зазначає, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, він повинен зазначити конкретну норму права, практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.

Однак вказуючи наведене скаржник не вказав, у межах яких саме подібних правовідносин немає висновку Верховного Суду (охарактеризувати зміст відносин (певний їхній аспект), яких (якого) стосується касаційна скарга, для можливості чіткого визначення відсутності правових висновків Верховного Суду за критерієм подібності предмету спірних відносин).

Отже, посилання на відсутність певних висновків Верховного Суду мають супроводжуватись вмотивованими аргументами неправильного застосування певної (певних) норми (норм) права у конкретних правовідносинах.

Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 26 квітня 2021 року у справі № 120/2243/20-а, від 12 травня 2021 року у справі № 488/1644/16-а від 14 травня 2021 року у справі № 240/16944/20 від 19 травня 2021 року у справі № 280/160/20.

Отже відповідачем у касаційній скарзі не зазначено підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.

Таким чином, скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями ч. 2 ст. 341 КАС України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom", пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, пункти 53,55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження; скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу (частина "с" статті 7 Рекомендацій).

Зважаючи на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а у касаційній скарзі не обґрунтовано передбачених ст. 328 КАС України виняткових обставин, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року у справі № 440/3550/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області, третя особа: Головне управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. В. Желєзний Я. О. Берназюк В. М. Шарапа