Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.03.2021 року у справі №240/489/21

УХВАЛА

16 березня 2021 року

м. Київ

справа № 240/489/21

адміністративне провадження № К/9901/7221/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі №240/489/21 за позовом ОСОБА_1, третя особа Громадська організація "Проти придурків та ідіотів" до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва щодо не реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду заяви позивача у справі №761/27806/20 від 23 вересня 2020 року про виконання ухвали від
14.09.2020 року;

- зобов'язати Шевченківський районний суд м. Києва зареєструвати заяву позивача у справі №761/27806/20 від 23 вересня 2020 року про виконання ухвали від
14.09.2020 року в установленому законом порядку.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду 16 січня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України у зв'язку з тим, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року - без змін.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивачем подано касаційну скаргу.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Як встановлено судом першої інстанції, 23.09.2020 року ОСОБА_1, спільно з громадською організацією "Проти придурків і ідіотів" направили до Шевченківського районного суду заяву позивача про виконання ухвали суду від
14.09.2020 у справі №761/27806/20.

Зазначена заява Шевченківським районним судом не була зареєстрована в автоматизованій системі документообігу суду, що слугувало причиною звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Положеннями частини 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Так, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач оскаржує бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва щодо нереєстрації в автоматизованій системі документообігу суду його заяви від 23 вересня 2020 року про виконання ухвали суду від 14.09.2020 у справі №761/27806/20.

Так, положеннями частини 1 статті 124 Конституції України регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з нормами частин 1 та 3 статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law14~), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Судами попередніх інстанцій було враховано пункт 4.2 Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001, яким роз'яснено, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

З огляду на зазначене, судами попередніх інстанцій правильно вказано, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Крім того, судом першої та апеляційної інстанції було враховано аналогічний висновок, зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №280/1334/19, посилання на який містять оскаржувані судові рішення.

Таким чином, як зазначено судами попереднії інстанцій, з чим погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки предметом позову в цій справі є бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва щодо нереєстрації заяви ОСОБА_1 від
23.09.2020 року про виконання вимог ухвали суду від 14.09.2020 року про залишення позовної заяви без руху у цивільній справі №761/27806/20, тобто позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій щодо реєстрації процесуальних документів (заяв, клопотань) під час розгляду цивільної справи, отже такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Суди попередніх інстанцій також звернули увагу на те, що відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 17.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2020 року про повернення позовної заяви позивачу.

Отже, позивач скористався правом на оскарження процесуальних дій суду щодо повернення позовної заяви (з підстав не усунення недоліків позовної заяви, які у свою чергу виникли у зв'язку з нереєстрацією Шевченківським районним судом м.

Києва заяви ОСОБА_1 від 23.09.2020).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, погоджується з висновками про те, що у цій справі поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" щодо вказаних вимог ОСОБА_1 слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. З огляду на зазначене, вимоги позивача не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

Відповідно до положень п.1 ч.1ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії з підстав, передбачених п.1 ч.1ст.170 КАС України.

Проаналізувавши ухвалу суду першої інстанції, яку залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, а також доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно застосовано норми права, вони є очевидними і не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом частини 2 статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справ) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 332, 333 КАС України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі №240/489/21 за позовом ОСОБА_1, третя особа Громадська організація "Проти придурків та ідіотів" до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. ГубськаСудді М. В. Білак О. В. Калашнікова