Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.10.2018 року у справі №9901/824/18

УХВАЛА

30 вересня 2019 року

Київ

справа №9901/824/18

адміністративне провадження №П/9901/824/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я. О., суддів: Бучик А. Ю., Гімона М. М., Коваленко Н. В., Мороз Л. Л.,

при секретарі судового засідання Лупу Ю. Д.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Ліходій О. О.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 9901/824/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя № 2920/0/15-18,

ВСТАНОВИВ:

23 липня 2019 року рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 9901/824/18 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 або позивач) до Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП або відповідач) про визнання рішення протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя № 2920/0/15-18.

09 серпня 2019 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення.

Заява мотивована тим, що судом не було вирішено позовні вимоги, зазначені в заяві про зміну позовних вимог від 27 листопада 2018 року, відповідно до якої позивач, серед іншого, просив: визнати дискримінацією судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 дії Вищої ради правосуддя, що виразилися у не зарахуванні до стажу роботи судді, який дає право на відставку, періоду роботи на посаді помічника-стажиста прокуратури Олександрійського району з 29 вересня 1997 року по 01 квітня 2000 року, відповідно до Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".

Проте, на думку позивача, у рішенні суду від 23 липня 2019 року відсутня будь-яка аргументація щодо цієї позовної вимоги та відповідно, стосовно цього не ухвалено рішення.

Крім того, позивач зазначає, що в ході судових засідань у справі, які відбулися 22-23 липня 2019 року, ним було заявлено клопотання про те, щоб позиція відповідача щодо наявного у позивача стажу була відображена у тексті постановленого судового рішення. Однак, вирішення цього клопотання у судовому рішенні відсутнє.

Враховуючи викладене, позивач просить суд винести додаткове судове рішення, яким вирішити зазначені в заяві клопотання та позовні вимоги.

Ухвалою Верховного Суду заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у приміщенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за адресою: вул. Московська, 8, корпус 5, м. Київ, 01029 за участю ОСОБА_1 в режимі відеоконференції.

Позивач в судовому засіданні підтримав подану ним заяву та просив суд її задовольнити з мотивів викладених в ній.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заяви ОСОБА_1 та просив суд відмовити у її задоволенні.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 та матеріали адміністративної справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частин 1 , 3 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається із матеріалів справи, 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, в якому просив:

визнати дії Вищої ради правосуддя, що виразилися у незарахуванні до стажу роботи судді ОСОБА_1, який дає право на відставку, строку стаціонарного лікування у міській клінічній лікарні № 1 ім. М. І. Пирогова м. Москви з 15 червня 2015 року по 14 серпня 2015 року, періоду вимушеного перебування за межами України з 17 серпня 2015 року по 11 липня 2016 року та періоду роботи на посаді помічника-стажиста прокуратури Олександрійського району - протиправними та скасувати рішення Вищої ради правосуддя № 2920/0/15-18 від 18 вересня 2018 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з посади судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку;

зобов'язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути заяву про звільнення у відставку судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області ОСОБА_1, з урахуванням правової оцінки дій Вищої ради правосуддя, наданій судом у рішенні.

27 листопада 2018 року позивач подав до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій фактично просив додатково розглянути ще одну позовну вимогу, а саме: визнати дискримінацією судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 дії Вищої ради правосуддя, що виразилися у не зарахуванні до стажу роботи судді, який дає право на відставку, періоду роботи на посаді помічника-стажиста прокуратури Олександрійського району з 29 вересня 1997 року по 01 квітня 2000 року, відповідно до Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні";

Тобто, зазначеною заявою фактично збільшувалися позовні вимоги. При цьому до зазначеної заяви від 27 листопада 2018 року позивачем, у зв'язку із збільшенням позовних вимог, не було додано документ про доплату судового збору.

У судовому засіданні 28 січня 2019 року, позивачем було підтримано заяву про зміну позовних вимог з мотивів, викладених в ній.

Під час обговорення зазначеної заяви, колегія суддів звернула увагу на те, що зазначеною заявою було збільшено позовні вимоги, однак до заяви не було додано документ про доплату судового збору у визначеному законом порядку та розмірі.

Тобто, заява про зміну позовних вимог була подана з порушенням вимог частини 3 статті 161 КАС України.

У зв'язку із необхідністю доплати судового збору за збільшення позовних вимог відповідно до поданої заяви від 27 листопада 2018 року, а також встановлення під час обговорення того, що вимоги, які містяться в заяві від 27 листопада 2018 року фактично охоплюють позовні вимоги зазначені в позовній заяві, з урахуванням позиції позивача, судом було ухвалено залишити зазначену заяву без розгляду, а розгляд справи продовжити в межах первинних позовних вимог.

При цьому, судом було встановлено, що зазначена позовна вимога, викладені в заяві від 27 листопада 2019 року, що стосується встановлення факту, не узгоджуються із компетенцією адміністративного суду, передбаченою КАС України.

Прийняття такого рішення було визнано позивачем у судовому засіданні 30 вересня 2019 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в подальшому позивач жодного разу не заперечував проти розгляду справи № 9901/824/18 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя № 2920/0/15-18 в межах первинних позовних вимог, а саме про визнання дії Вищої ради правосуддя, що виразилися у незарахуванні до стажу роботи судді ОСОБА_1, який дає право на відставку, строку стаціонарного лікування у міській клінічній лікарні № 1 ім. М. І. Пирогова м. Москви з 15 червня 2015 року по 14 серпня 2015 року, періоду вимушеного перебування за межами України з 17 серпня 2015 року по 11 липня 2016 року та періоду роботи на посаді помічника-стажиста прокуратури Олександрійського району - протиправними та скасувати рішення Вищої ради правосуддя № 2920/0/15-18 від 18 вересня 2018 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з посади судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку та зобов'язання Вищої ради правосуддя повторно розглянути заяву про звільнення у відставку судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області ОСОБА_1, з урахуванням правової оцінки дій Вищої ради правосуддя, наданій судом у рішенні.

З приводу вимоги змінити рішення суду в мотивувальній частині, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні 30 вересня 2019 року позивач, разом з тим, просив уточнити мотивувальну частину рішення суду, а саме, зазначити в судовому рішенні текст абзацу третього сторінки третьої Додаткових письмових пояснень ВРП від 27 лютого 2019 року про те, що сукупний стаж роботи станом на 18 вересня 2018 року, який міг бути зарахований під час розгляду заяви судді ОСОБА_1 про відставку, становить 19 років 24 дні.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" до повноважень Вищої ради правосуддя належить ухвалення рішення про звільнення судді з посади.

Згідно із частино першою статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", має право подати заяву про відставку.

Суд зазначає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) виключно Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Тобто, до компетенції Верховного Суду не входить обраховування стажу роботи, який дає право на відставку судді, оскільки зазначене відноситься до виключної компетенції Вищої ради правосуддя. Суд може тільки оцінити дії, рішення чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень щодо їх відповідності вимогам Конституції та законів України при вирішенні питання щодо відставки судді.

Суд звертає увагу, що предметом спору у справі №9901/824/18 є рішення ВРП щодо незарахування до стажу роботи судді ОСОБА_1, який дає право на відставку, строку стаціонарного лікування у міській клінічній лікарні № 1 ім. М. І. Пирогова м.

Москви з 15 червня 2015 року по 14 серпня 2015 року, періоду вимушеного перебування за межами України з 17 серпня 2015 року по 11 липня 2016 року та періоду роботи на посаді помічника-стажиста прокуратури Олександрійського району, а не обрахунок сукупного стажу роботи позивача, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання.

Під час судового розгляду, на підставі поданих сторонами доказів, судом було встановлено, що окрім стажу на посаду судді, на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач мав наступний стаж, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, а саме: строкову військову службу в період з 03 липня 1986 року по 05 березня 1987 року - 8 місяців 2 дні; половину строку навчання на денному відділенні Національної юридичної академії ім.

Ярослава Мудрого з 01 вересня 1995 року по 08 березня 1997 року - 1 рік 4 дні; роботу на посадах виконувача обов'язків помічника прокурора, помічника прокурора, старшого помічника прокурора прокуратури Олександрійського району Кіровоградської області з 01 квітня 2000 року по 03 липня 2006 року - 6 років 3 місяці 2 дні.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про безпідставність тверджень позивача в заяві про винесення додаткового судового рішення про те, що в судовому рішенні не було вирішено клопотання позивача про відображення позиція відповідача щодо наявного у позивача стажу, який дає йому право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання.

При цьому, суд зазначає, що представником відповідача в судовому засіданні 30 вересня 2019 року не заперечувалося того, що у Додаткових письмових поясненнях ВРП від 27 лютого 2019 року, за підписом Ліходій О. О. (т. 1., а. с. 243), було зазначено про наявність у позивача станом на 18 вересня 2018 року сукупного стажу роботи, який міг бути зарахований під час розгляду заяви судді ОСОБА_1 про відставку, 19 років 24 дні.

Таким чином, оскільки підстави передбачені статтею 252 КАС України щодо винесення додаткового судового рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 9901/824/18 за його позовом до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя № 2920/0/15-18.

Відповідно до частини 4 статті 252 КАС України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 243, 248, 252, 252, 255, 266, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 9901/824/18.

2. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.

3. Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

4. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Я. О. Берназюк

Судді А. Ю. Бучик

М. М. Гімон

Н. В. Коваленко

Л. Л. Мороз