Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.06.2018 року у справі №9901/601/18

УХВАЛА

04 червня 2018 року

Київ

справа №9901/601/18

адміністративне провадження №П/9901/601/18

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду

Білоуса О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій та скасування рішення,

УСТАНОВИЛ:

30 травня 2018 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Верховної Ради України про:

визнання протиправними та нечинними дій Верховної ради України по прийняттю до реєстрації Проект Закону від 18 травня 2017 року № 6466 про внесення змін до Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" щодо добровільного приєднання територіальних громад сіл, селищ до територіальних громад міст обласного значення (далі - Проект Закону №6466) та прийняттю його 3 квітня 2018 року;

скасування рішення відповідача про реєстрацію Проекту Закону №6466;

скасування рішення Верховної Ради України про прийняття та ухвалення Проекту Закону №6466.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Проект Закону №6466 прийнятий не у відповідності ДО Конституції України, без урахування Законів, спрямованих на забезпечення проведення чергових виборів до міських (міст обласного значення) рад та міських голів, а саме Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" статей 24, 71, 141 Конституції України, частини 2 статті 14 Закону України "Про місцеві вибори".

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви, суд виходить з наступного.

Предметом заявлених до суду позовних вимог ОСОБА_2 є правомірність дій Верховної Ради України щодо прийняття змін до Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад".

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З аналізу наведених норм статей 2, 4, 5 КАС України вбачається, що об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є права, свободи, інтереси особи, яка звертається до адміністративного суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Поняття суб'єкта владних повноважень міститься у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України, відповідно до якого ним є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

В Рішенні Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року №7-рп/2002 розтлумачені положення статей 85, 91 Конституції України наступним чином: за змістом положень статей 85, 91 Конституції України, Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю (абз.4 пункту 4 Рішення №7-рп/2002).

Юридична природа повноважень Верховної Ради України як законодавчого органу висвітлена в Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп/2002. Так, Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів (абз.3 п.2 Рішення №17-рп/2002).

У Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів (абз.2-3 пп.4.2 Рішення №19-рп/2011).

З урахуванням наведених норм та висновків Конституційного Суду України, при прийнятті законів Верховна Рада України не здійснює владних управлінських функцій, а реалізує свої повноваження щодо законодавчої діяльності.

Відтак, під час здійснення законодавчої функції парламент не перебуває у правовідносинах із позивачем, а отже останній не може оскаржити до суду діяння (рішення) парламенту, вчинені (прийняті) ним при здійсненні цієї функції.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправними дій (бездіяльності) парламенту щодо прийняття законів (змін до законів), не передбачають жодного об'єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства.

Правову позицію аналогічного змісту (у справах щодо оскарження в порядку адміністративного судочинства рішень, дій чи бездіяльності ВРУ при здійсненні функції законотворчості) неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема відповідні висновки містяться у постановах від 13 квітня 2016 року (справа № П/800/212/15), від 25 жовтня 2016 року (справа №800/234/16), від 15 листопада 2016 року (справа №800/472/16), від 24 січня 2017 року (справа № 800/386/16).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом немає.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 3, 22, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій та скасування рішення.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя О.В.Білоус