Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.04.2020 року у справі №560/2764/19

УХВАЛА

02 квітня 2020 року

Київ

справа № 560/2764/19

адміністративне провадження № К/9901/8080/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М. М.,

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

перевіривши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.12.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі №560/2764/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог про сплату боргу та рішень про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 04.12.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020, відмовив у задоволенні позову повністю.

Предметом спору у цій справі було визнання протиправними та скасування:

- податкового повідомлення-рішення № 0014831303, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 388208,06 грн (в тому числі за податковими зобов'язаннями - в сумі 258805,37 грн, штрафні санкції - в сумі 129402,69 грн);

- податкового повідомлення-рішення № 0014841303, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 32350,67 грн (в тому числі за податковими зобов'язаннями - в сумі 21567,11 грн, штрафні санкції - в сумі 10783,56 грн);

- податкового повідомлення-рішення № 0014851303, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00 грн;

- податкового повідомлення-рішення №0014821303, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 170 грн;

- рішення №0014891303, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 30107,60 грн;

- рішення №0014931303, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1027,50 грн;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0014871303 з єдиного внеску на суму 213371,99 грн;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0014921303 з єдиного внеску на суму 884,33 грн.

Зазначені рішення контролюючого органу прийняті на підставі Акта перевірки, в якому зроблено висновки про завищення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця на суму 2 025 951,82 грн, в тому числі за 2017 рік - 986799,0 грн, за 2018 рік - 1039152,82 грн, внаслідок віднесення до складу витрат підприємця витрат на утримання, технічне обслуговування і ремонт основних засобів подвійного призначення.

18.03.2020 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив касаційну скаргу на зазначені рішення судів попередніх інстанцій, яка надійшла до суду 23.03.2020.

При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених КАС України.

Пунктом 2 частини 4 статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Саме на наявність цього випадку посилається скаржник у касаційній скарзі - необхідність відступу від висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, застосованого судами попередніх інстанцій, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 807/250/18, в якій суд касаційної інстанції за результатами системного аналізу норм матеріального права дійшов висновку, що сідельний тягач у поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та є транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відноситься до категорії вантажних автомобілів. Водночас, автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми. З урахуванням такого висновку, суд касаційної інстанції погодився з доводами контролюючого органу про віднесення цих транспортних засобів до основних засобів подвійного призначення (вантажні автомобілі) для цілей застосування пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), які не підлягають амортизації (підпункт 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України).

У касаційній скарзі свою позицію щодо необхідності відступлення від зазначеного висновку Верховного Суду позивач обґрунтовує тим, що положення Закону України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від
14.10.1997 № 363, не містять норм, які б давали підстави для висновку, що напівпричіп та сідловий тягач є вантажним автомобілем.

Також, скаржник зазначає, що відповідно до свідоцтв про реєстрацію його транспортних засобів, які були надані під час проведення перевірки, транспорті засоби зазначені не як вантажні автомобілі, а як сідловий тягач-Е та напівпричіп, тобто, є окремими категоріями транспортних засобів.

Водночас, у положеннях підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України йдеться саме про вантажні автомобілі, без будь-яких доповнень.

З огляду на зазначене, напівпричепи та сідлові тягачі, згідно з чинним законодавством, не відносяться до основних засобів подвійного призначення, адже не є вантажними транспортними засобами, а є транспортними засобами спеціального призначення. Більш того, сідловий тягач з напівпричепом зареєстровані як окремі види транспорту та кожен з них окремо не пристосований до перевезення вантажів.

Крім того, згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТЗЕД), затвердженої Законом України "Про Митний тариф України" від 19.09.2013 №584-VII, сідловий тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів (код 8701 20). Напівпричепи, відповідно до УКТ ЗЕД, відносяться до цієї ж категорії, а саме, засобів наземного призначення, крім залізничного або трамвайного рухомого складу, їх частини та обладнання (код УКТ ЗЕД 8716 39). Таким чином, напівпричіп та сідловий тягач (трактор - відповідно до УКТ ЗЕД) не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів, а є засобом спеціального призначення, відмінним від вантажного транспорту.

За умови, що ПК України передбачено обмеження на включення до складу витрат витрат на утримання лише вантажних автомобілів, включення до складу витрат сум на утримання сідлового тягача та напівпричепа є правомірним.

Дослідивши наведене скаржником обґрунтування необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.11.2019 у справі № 807/250/18 та застосованого судами попередніх інстанцій, колегія суддів не вбачає обґрунтованих доводів для відступу від такого, оскільки він ґрунтується на ретельному аналізі норм Закону України "Про автомобільний транспорт", Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 та положень УКТЗЕД, а також даних реєстраційних документів аналогічних транспортних засобів, на які посилався позивач у зазначеній справі.

Верховний Суд зробив обґрунтований висновок, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до вантажних автомоблів як автомобільний поїзд.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Колегія суддів вважає, що доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, не є достатньо переконливими для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження належить відмовити. При цьому, колегія суддів враховує, що інших підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не наведено.

У зв'язку з тим, що у відкритті касаційного провадження відмовляється на підставі пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України, перевірка доводів позивача щодо наявності виняткового значення цієї справи для нього та суспільного інтересу у цій справі, не здійснюється і правова оцінка таким не надається.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.12.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від
20.02.2020 у справі №560/2764/19.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.........................................

М. М. Гімон

М. Б. Гусак

Є. А. Усенко,

Судді Верховного Суду