Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.05.2019 року у справі №812/553/17

УХВАЛА

25 квітня 2019 року

Київ

справа №812/553/17

касаційне провадження №К/9901/10947/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянув матеріали касаційної скарги Офісу великих платників податків ДФС на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі №812/553/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" у квітні 2017 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС, в якому просило:

- визнати протиправними дії Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС по проведенню камеральної перевірки даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та даних, заявлених ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2014 року, а також з питань подання податкових декларацій з податку на додану вартість не в установлений строк за січень-грудень 2015 року, січень 2016 року та не подання податкових декларацій з податку на додану вартість за липень-грудень 2014 року, лютий-жовтень 2016 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ш" №0000134709 від 04.01.2017 про зобов'язання ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 408260,51грн. за затримку до 30 календарних днів сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4082605,06грн. ;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "ПС" № 0000114709 від 04.01.2017 про застосування до ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" штрафних санкцій в сумі 4760грн з податку на додану вартість.

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 05.12.2018 позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №0000134709 від 04.01.2017 про зобов'язання позивача сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 408260,51грн. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №0000114709 від 04.01.2017 про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 4760грн з податку на додану вартість. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 06.03.2019 рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 залишив без змін.

Офіс великих платників податків ДФС 15.04.2019 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ""Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", п. 45; згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 36; згадане вище рішення у справі "Козліца проти Хорватії", п. 33; згадане вище рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", п. 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v.

Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №812/553/17 є вимоги про визнання протиправними дій по проведенню камеральної перевірки даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та даних, заявлених ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2014 року, а також з питань подання податкових декларацій з податку на додану вартість не в установлений строк за січень-грудень 2015 року, січень 2016 року та не подання податкових декларацій з податку на додану вартість за липень-грудень 2014 року, лютий-жовтень 2016 року, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ш" №0000134709 від 04.01.2017 про зобов'язання ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 408260,51грн. за затримку до 30 календарних днів сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4082605,06грн. ; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "ПС" № 0000114709 від 04.01.2017 про застосування до ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" штрафних санкцій в сумі 4760грн з податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачеві нараховані штрафні санкції саме за несвоєчасну сплату ним грошових зобов'язань з податку на додану вартість за податковою декларацією з ПДВ, а також несвоєчасне подання податкових декларацій з податку на додану вартість за січень-грудень 2015 року та січень 2016 року і неподання податкових декларацій з податку на додану вартість за липень-грудень 2014 року та лютий-жовтень 2016 року.

Суди з'ясували, що позивач має сертифікати Торгово-промислової палати України від 30.09.2018 №691 та №692, якими засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) відповідно до пунктів 102.6-102.7 статті 102 Податквого кодексу України з 12.08.2014 для ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" при здійсненні господарської діяльності на території Луганської області щодо виконання законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів; а також відповідно до пунктів 100.4 та 100.5 статті 100 Податкового кодексу України з 31.07.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Луганської області щодо виконання законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів.

Вказаними сертифікатами визначено, що на момент їх видачі форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.

Суди дійшли вірного висновку, що в спірних відносинах наявні підстави для звільнення підприємства від відповідальності за порушення строків сплати податку на додану вартість, а також подачі податкових декларацій з податку на додану вартість, в установлені Податковим кодексом України строки.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.

У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 у справі щодо визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Офісу великих платників податків ДФС у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі №812/553/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк