Стаття 77 КАСУ – крок у прірву

Згідно зі ст. 77 КАСУ, до 01.01.2022 р. суб'єкт владних повноважень НЕ МІГ посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, окрім випадків, коли він доведе, що вжив всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Закон №1914-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» вніс зміни до КАСУ, згідно з якими суб'єкт владних повноважень зобов'язаний подавати до суду ВСІ НАЯВНІ документи та матеріали, які можуть бути використані як докази на момент розгляду справи.

Тобто з 01.01.2022 р. змінилися вимоги до надання суб'єктом владних повноважень доказів на розгляд суду. Тепер суб’єкт владних повноважень (далі – СВП) може подавати будь-які докази, в тому числі ті, які були отримані суб'єктом владних повноважень після прийняття рішень.

Абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАСУ «Обов’язок доказування» у старій редакції до 01.01.2022 р.: «У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що він вжив всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин».

Абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАСУ «Обов’язок доказування» у новій редакції з 01.01.2022 р.: «Суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі».

У проєкті Закону №1914-IX (більше відомого як №5600 від 02.06.2021 р.), що вніс зазначені зміни до КАСУ, не було нової редакції ст. 77 КАСУ. Ці зміни потрапили у текст проєкту до другого читання до 22.09.2021 р.

У своїх зауваженнях до другого читання Головне науково-експертне управління ВРУ зазначило: «…Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Це завдання адміністративного судочинства обумовлене необхідністю реалізації гарантованого ст. 55 Конституції України права людини й громадянина на судовий захист від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Як відомо, запровадження адміністративного судочинства було зумовлене правовою природою публічно-правових спорів, де громадянину протистоїть потужний адміністративний апарат. Тобто КАСУ приймався передусім для захисту прав громадянина…

Проєкт, всупереч вимогам ст. 116 Регламенту Верховної Ради України, доповнено новими положеннями, що не були предметом розгляду в першому читанні. Зокрема, положення абз. 2 ч. 2 ст. 77, ст. 289-2 КАС України не були предметом розгляду під час прийняття законопроєкту за основу, про необхідність внесення таких пропозицій не було зазначено ні у висновку Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики як Головного комітету, ні у висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України. Крім того, зміни до Кодексу адміністративного судочинства України виходять за межі регулювання законопроєкту, який має назву «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень...». Проєктом запропоновані зміни до ст. 77 КАС України, яка передбачає «Обов’язок доказування». Відповідно до цих змін, абз. 2 ч. 2 ст. 77 Кодексу викладається в такій редакції: «Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі».

Запропоновані положення проєкту є неприйнятними, оскільки вони дублюють зміст п. 4 ч. 5 ст. 44 КАС України, згідно з яким всі учасники справи зобов’язані подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. До того ж наведеними положеннями проєкту здійснюється підміна (спотворення) сутності змісту нині чинної редакції абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої «суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що він вжив всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин».

На жаль, депутати не почули думки головного науково-експертного управління. Зі свого боку хочу дещо додати.

По-перше, нова редакція ст. 77 КАСУ порушує доктрину «плодів отруйного дерева». Якщо вважати, що ухвалене СВП рішення без додаткових, отриманих після ухваленого рішення доказів суд визнає незаконним та скасує, то спроба шляхом додаткових доказів легалізувати ухвалене рішення — це погодитися з тим, що незаконні рішення можуть мати законні наслідки.

По-друге, нова редакція ст. 77 КАСУ порушує принцип правової визначеності. Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини й громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної та передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

По-третє, презумпція «винуватості» суб’єкта владних повноважень. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАСУ). Тобто по суті абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАСУ дещо суперечить абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАСУ. Порушення презумпції «винуватості» СВП призводить до порушення завдань та засад адміністративного судочинства, а саме ч. 1 ст. 2 КАСУ: «Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень». Варто зауважити, що презумпція «винуватості» СВП повністю відповідає практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції»).

По-четверте, у своїй спробі вичавити з лимона 110% соку наша влада припускає очевидну логічну помилку. Замість збільшення обсягів видобутого соку ми зіштовхнемося зі ще більшим відтоком бізнесу за кордон, а разом з бізнесом і робочої сили. До речі, відтік робочої сили, а по суті торгівля живим товаром, вже приносить нашій країні 15 млрд доларів, що можна порівняти з експортом металу та сільськогосподарської продукції. Тільки ці гроші – мала дещиця того, що мало б залишатися в бюджеті країни, якби люди працювали в Україні. Цей потік рано чи пізно зійде нанівець, тому що люди осядуть та облаштуються за кордоном. Залишаться тоді наші СВП із носом, а ми разом з ними.

Першоджерело: https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/stattya-77-kasu--krok-u-prirvu.html

Автор статті: Ханін Семен