18.07.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 625 ЦК України (нарахування індексу інфляції та 3% річних) не застосовується при простроченні боржником виплати боргу, сума якого вже підтвердженні рішенням суду (ВСУ від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15)

Фабула судового акту: Військовослужбовець був звільнений з ВСУ і не отримав всю суму одноразової грошової допомоги як інвалід 3 групи. Згідно рішення суду апеляційної інстанції розмір грошової допомоги був перерахований, став більше, проте МО України виплачений не був.  Керуючись ст. 625 ЦК України пенсіонер просив суд стягнути кошти з МО України за час прострочення безспірної виплати з 1 січня 2015р. до 24 лютого 2015р. – всього біля 500,00грн. Цікаво, що суди нижчих трьох інстанцій ці кошти стягнули, проте ВСУ був іншої думки і скасував всі рішення у справі та відмовив.

ВСУ прийшов до висновку, що до правовідносин між пенсіонером та МО України з приводу затримки виконання рішення суду – виплати грошової допомоги не може застосовуватись ст.  625 ЦК України, яка передбачає цивільну відповідальність за невиконання грошового зобов’язання,  а повинні застосовуватись положення ЗУ «Про виконавче провадження», які регулюють порядок та строки виконання судового рішення. 

Аналізуйте судовий акт: Проценти та штрафні санкції на заборгованість по кредиту нараовуються боржнику або поручителю і після ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора до його фактичного виконання ( ВСУ від 25 травня 2016р. у справі № 6-157цс16)

Правова позиція ВСУ у справі № 6-2759цс15: Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

         Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов’язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов’язань, якщо інше не передбачено  спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань.

          Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з’ясувати: чи існує зобов’язання між сторонами, чи  це зобов’язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов’язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті. 

          Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

 Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов’язання  (стаття 625 ЦК України). 

                                                                                                               

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 20 січня  2016 року

 

                              м. Київ

      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Сеніна Ю.Л.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

 

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та трьох процентів річних за заявою Міністерства оборони України про перегляд рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він був звільнений зі служби у Збройних силах України,  йому встановлено ІІІ групу інвалідності у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з проходженням військової служби. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року Міністерство оборони України (далі – МО України) було зобов’язано перерахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проте  ця допомога була виплачена із затримкою лише 25 лютого 2015 року.

Позивач просив стягнути з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за час прострочення з 1 січня до  24 лютого 2015 року суму боргу: 10 тис. 171 грн 80 коп. відповідно до індексу інфляції та 3 % річних у розмірі 536 грн 90 коп.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено, постановлено: стягнути з МО України на користь ОСОБА_1 суму богу за весь час прострочення в розмірі 10 тис. 171 грн 80 коп. інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 536 грн 90 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою МО України на вищезазначені судові рішення на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві МО України просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, постановити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 625 ЦК України.

На підтвердження своїх доводів МО України надало копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого, 21 жовтня 2009 року, 21 квітня 2010 року, 11 липня 2012 року, 28 жовтня 2015 року, а також рішення цього ж суду від 8 червня 2011 року, 14 березня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом 1 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Суди під час розгляду справи встановили, що ОСОБА_1 був звільнений зі служби у Збройних силах України,  йому встановлено ІІІ групу інвалідності у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з проходженням військової служби.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року визнано неправомірними дії МО України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги; зобов’язано МО України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначена допомога була виплачена ОСОБА_1  25 лютого 2015 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач, який своєчасно не виплатив одноразову грошову допомогу, порушив свої грошові зобов’язання, а тому зобов’язаний виплатити на користь позивача суму боргу, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України за прострочення грошового зобов’язання.

Проте в наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зроблено такі висновки:

 - в ухвалі від 11 липня 2012 року суд керувався тим, що положення частини другої статті 625 ЦК України передбачають, що зобов’язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а в окремих випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати із судових рішень;              

- у рішенні від 14 березня 2012 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суди неправильно ототожнили обов’язок, який виник у зв’язку з виконанням судового рішення, із грошовим зобов’язанням (у тому числі й тоді, коли права й обов’язки виникають із судового рішення, але за умови, що цей випадок прямо вказаний в актах цивільного законодавства згідно із частиною п’ятою статті 11 ЦК України) й дійшли  неправильного висновку про застосування до спірних правовідносин статті 625 цього Кодексу;

 - в ухвалі від 28 жовтня 2015 року суд зазначив, що аналіз частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобов’язання, встановлена цією статтею, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення цієї статті поширюються на порушення  договірного зобов’язання. При цьому частина п’ята статті 11 ЦК України,  яка передбачає, що у випадах, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішень суду, не дає підстав для застосування положень статті 625  цього Кодексу за наявності правовідносин між сторонами, які регулюються нормами іншого законодавства.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 625 ЦК України.

Разом з тим надані МО України копії судових рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від     6 лютого, 21 жовтня 2009 року, 21 квітня 2010 року, 8 червня 2011 року постановлені у справах при вирішенні спорів, які виникли з інших правовідносин, і не  дають підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих  самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

          Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

          Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

          До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

         Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов’язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов’язань, якщо інше не передбачено  спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань.

          Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з’ясувати: чи існує зобов’язання між сторонами, чи  це зобов’язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов’язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.  

          Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

 У справі, яка переглядається, спір виник у зв’язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про  зобов’язання МО України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». 

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв’язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов’язання  (стаття 625 ЦК України).

Отже, у справі, яка переглядається, суди не врахували наведених вище норм та дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з  постановленням нового рішення   про відмову  в задоволенні позову.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

                                               п о с т а н о в и л а :

Заяву Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та трьох процентів річних відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                                                                                   Ю.Л. Сенін

Судді:                                                                                                                В.І. Гуменюк

                                                                                                                                             Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

0
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення