Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12) | від 06.04.2023:

Справа «Калугін проти України» (Заява № 25688/12)

СТРАСБУРГ
06 квітня 2023 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Калугін проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,
Маттіас Гуйомар (<…>),
Микола Гнатовський (<…>), судді,
та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 25688/12), яку 11 квітня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Олександрович Калугін (далі - заявник), 1971 року народження, який проживає у м. Кривий Ріг і якого представляли п. В.П. Романов - юрист, який практикує у м. Кривий Ріг, та пані Д.П. Коваленко - юрист, яка практикує у м. Дніпро,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко, про скарги за 4 статті 5 Конвенції та визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 16 березня 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРЕДМЕТ СПРАВИ

1. Заява стосується стверджуваної незаконності та тривалості тримання заявника під вартою під час досудового розслідування, а також неналежного розгляду судом першої інстанції його клопотань про звільнення всупереч 4 статті 5 Конвенції.

2. 11 січня 2011 року заявника затримали в межах кримінального провадження за фактами зловживання службовими повноваженнями, порушення недоторканості житла та підробки документів. Того ж дня Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв’язку з неодноразовою неявкою до слідчого. Хоча суд не встановив строк тримання його під вартою, згідно з чинним на той момент національним законодавством воно не могло тривати понад два місяці, тобто після 11 березня 2011 року. 14 січня 2011 року постанова суду про тримання під вартою була залишена без змін в апеляційному порядку.

3. Згідно з твердженнями заявника 10 березня 2011 року розслідування було закінчено, а обвинувальний акт і матеріали справи направлено до суду першої інстанції для розгляду по суті. До 11 березня 2011 року, коли закінчився строк дії постанови про тримання під вартою від 11 січня 2011 року, нове рішення суду щодо подальшого тримання заявника під вартою ухвалено не було, але його продовжували тримати під вартою. 27 квітня 2011 року суд першої інстанції постановив тримати заявника під вартою під час судового розгляду, не встановивши конкретного строку.

4. 13 грудня 2011 року суд першої інстанції визнав заявника винним за усіма пунктами обвинувачення і звільнив його від відбування покарання з випробуванням. Того ж дня заявника звільнили з-під варти. За скаргами заявника вирок було переглянуто судами вищих інстанцій, у результаті чого вирок від 13 грудня 2011 року було скасовано, а обвинувальний акт повернуто слідчому для внесення змін. 26 серпня 2014 року кримінальне провадження щодо заявника було зрештою закрито у зв’язку з відсутністю достатніх доказів його вини.

5. Під час тримання під вартою заявник подавав клопотання про звільнення, стверджуючи про відсутність поважних причин для тримання його під вартою та про погіршення стану його здоров’я. 27 квітня, 01 і 22 червня та 31 жовтня 2011 року суд першої інстанції відмовляв у задоволенні цих клопотань, не розглядаючи конкретних аргументів заявника.

6. Після повідомлення про заяву у цій справі Уряд поінформував Суд, що 14 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області присудив заявнику 150 000 українських гривень (далі - грн, приблизно 5 000 євро) відповідно до «Дубовцев та інші проти України» (Dubovtsev and Others v. Ukraine), заява № 21429/14 та 9 інших заяв, пункт 48, від 21 січня 2021 року). Цю суму було сплачено 23 серпня 2019 року. Однак 19 травня 2021 року, після подання заявником касаційної скарги, Верховний Суд збільшив суму компенсації до 750 000 грн (приблизно 25 000 євро). У всіх цих рішеннях суди різних інстанцій присуджували заявнику відшкодування відповідно до Закону України «Про відшкодування шкоди» та визнавали, що в результаті закриття кримінальної справи стосовно заявника притягнення його до кримінальної відповідальності, його перебування під вартою та під підпискою про невиїзд, а також втрата ним заробітної плати внаслідок відсторонення від роботи були незаконними. Згідно з твердженнями обох сторін станом на грудень 2021 року присуджена Верховним Судом сума усе ще не була сплачена у зв’язку з браком коштів.

ОЦІНКА СУДУ

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявник скаржився на те, що тримання його під вартою у період з 11 березня по 27 квітня 2011 року було свавільним, оскільки не було санкціоновано судовим рішенням, а постанова суду першої інстанції від 27 квітня 2011 року про тримання його під вартою під час судового розгляду була необґрунтованою і не містила конкретний строк усупереч пункту 1 статті 5 Конвенції.

8. Уряд стверджував, що з огляду на виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року про присудження заявнику 150 000 грн він втратив статус потерпілого у зв’язку зі стверджуваними порушеннями. Заявник заперечив, стверджуючи, що присуджене апеляційним судом відшкодування було недостатнім для позбавлення його статусу потерпілого, а присуджене Верховним Судом відшкодування виплачено не було.

9. Як раніше встановлював Суд, ухвалення рішення або вжиття заходів на користь заявника, в принципі, не є достатнім для того, щоб позбавити його статусу «потерпілого», якщо тільки національні органи влади прямо або по суті не визнали наявність порушення Конвенції та не надали відшкодування шкоди (див. рішення у справі «Вадим Мельник проти України» (Vadym Melnyk v. Ukraine), заяви № 62209/17 та № 50933/18, пункт 91, від 16 вересня 2022 року, та подальші наведені в ньому посилання).

10. У цій справі Суд зазначає, що після закриття кримінального провадження щодо заявника національні суди визнали притягнення його до кримінальної відповідальності та тримання під вартою незаконними та присудили йому відшкодування. Однак суди не оцінили конкретні обставини справи заявника, які призвели до стверджуваного порушення його конвенційних прав. Вбачається, що єдиною підставою для присудження заявнику відшкодування було закриття кримінального провадження щодо нього, а не які-небудь стверджувані процесуальні порушення упродовж тримання його під вартою. В згаданому рішенні у справі «Дубовцев та інші проти України» (Dubovtsev and Others v. Ukraine), пункт 68) Суд встановив, що присудження відшкодування шкоди у зв’язку із закриттям кримінального провадження щодо заявників не могло забезпечити відшкодування шкоди за порушення статті 5 Конвенції, де така дія не могла передбачати або не передбачала оцінки та/або достатнє визнання конкретних скарг заявників за цим положенням.

11. Оскільки причини для присудження відшкодування шкоди не відповідали підставам для подання скарги заявником за 4 статті 5 Конвенції, стверджуване порушення не могло бути виправлено у межах відповідного провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Хаджі проти Хорватії» (<...>), заява № 42998/08, пункт 20, від 01 липня 2010 року).

12. Суд зауважує, що сума відшкодування, присуджена заявнику Верховним Судом, могла б забезпечити йому належну та достатню компенсацію. Однак Верховний Суд не зробив цього з огляду на попередні міркування Суду та несплату зазначеної суми відшкодування (див. пункт 6).

13. З огляду на зазначене Суд відхиляє заперечення Уряду та доходить висновку, що заявник все ще може вважатися «потерпілим» у розумінні статті 34 Конвенції.

14. Суд зазначає, що решта скарги не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

15. Стосовно суті скарг заявника за «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 71 і 98, від 10 лютого 2011 року).

16. Суд також зауважує, що, хоча 27 квітня 2011 року суд першої інстанції залишив без змін запобіжний захід заявника у вигляді тримання під вартою, він не встановив строку такого тривалого тримання його під вартою і не навів розумного обґрунтування для свого рішення. Це залишило заявника у стані невизначеності щодо підстав тримання його під вартою після цієї дати до його засудження 13 грудня 2011 року. У зв’язку з цим Суд повторює, що ненаведення будь-яких підстав у рішеннях про продовження строку тримання під вартою протягом тривалого періоду часу є несумісним з принципом захисту від свавілля, передбаченим «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), пункти 73-76 та 98). За цих обставин Суд вважає, що постанова суду першої інстанції від 27 квітня 2011 року не гарантувала заявнику належний захист від свавілля, що є невід’ємним елементом «законності» тримання під вартою у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції, і тому тримання його під вартою з 27 квітня по 13 грудня 2011 року також не відповідало цьому положенню.

17. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою з 11 березня по 13 грудня 2011 року.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

18. Заявник також подав інші скарги, які охоплюються усталеною практикою Суду, а саме, що тривалість тримання його під вартою під час досудового розслідування з 11 січня по 13 грудня 2011 року була необґрунтованою та невиправданою усупереч «Молодорич проти України» (Molodorych v. Ukraine), заява № 2161/02, пункти 97-101, від 28 жовтня 2010 року).

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявник вимагав 125 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

20. Уряд заперечив проти цієї вимоги.

21. З огляду на обставини цієї справи, зокрема той факт, що заявнику було присуджено відшкодування шкоди на національному рівні у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності, Суд вважає, що встановлення порушень само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнав заявник.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з незаконністю і свавільністю тримання заявника під вартою з 11 березня до 13 грудня 2011 року.

3. Постановляє , що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з невиправданістю та необґрунтованістю тримання заявника під вартою з 11 січня по 13 грудня 2011 року.

4. Постановляє , що було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції.

5. Постановляє , що встановлення порушень само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнав заявник.

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 квітня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.