Право на забуття: правовий контекст і судова практика

Нині є потреба захисту честі й гідності не лише в друкованих джерелах інформації, а й на просторах інтернету. Водночас процедура видалення шкідливого для персони контенту відрізняється від захисту репутації «фізично» (тобто коли шкода їй була заподіяна шляхом відповідних публікацій у друкованих джерелах).

У цій статті буде наведено способи видалення небажаних результатів із Google, а також проаналізовано концепцію права на забуття.

Читайте статтю: Право на забуття: що варто знати

Що таке право на забуття?

Правом на забуття визнається право людини, що дозволяє їй вимагати за певних умов видалення своїх особових даних із загального доступу через пошукові системи, тобто посилань на ті дані, які, на її думку, можуть заподіяти їй шкоду.

Іншими словами, правом на забуття визнається право особи вимагати в пошуковиків, зокрема в Google, видалення своїх даних із результатів пошукових запитів. Водночас слід розуміти, що мова йде лише про видалення результатів пошуку, тоді як видалення небажаного контенту із сайтів здійснюється шляхом контакту з власниками сайтів, на яких розміщено саму інформацію.

Захист честі та гідності в межах сервісів Google.

Найпростішим у сенсі як грошових, так і часових витрат є подання скарги до Google за спеціальною формою, розміщеною за цим посиланням: https://support.google.com/websearch/answer/3143948.

Розробниками Google була створена процедура, яка дає змогу вилучати певні результати за пошуковими запитами в Google за заявою скаржника.

Описуємо процедуру подання скарги на результати пошуку в Google.

Крок 1. Для початку слід обрати продукт Google, на який подається скарга, а саме – пошук Google.

Крок 2. Враховуючи той факт, що честь і гідність захищаються Конституцією України, а також іншими нормами українського законодавства, причиною скарги варто обирати юридичні причини скарг на контент.

Крок 3. Обирається пункт «Право на забуття». Сама ця концепція буде розкрита в розділі «Спори з Google в суді».

Крок 4. У запропонованій Google до заповнення формі слід вказати такі відомості про скаржника:

• країна проживання скаржника;
• повне ім’я та прізвище скаржника;
• адреса електронної скриньки скаржника;
• відомості щодо того, чи скаржиться скаржник самостійно, чи це робиться іншою особою від його імені;
• інформація, що підлягає видаленню з результатів за пошуковими запитами Google (посилання), а також обґрунтовані підстави для таких дій;
• підпис (зазначення повторного імені та прізвища скаржника).

Читайте статью: Право на забвение: можно ли добиться изъятия из Интернета нежелательных данных о себе

Спори з Google (і не тільки) в суді.

Що робити, якщо Google відмовив у задоволенні скарги на результати пошукових запитів? Адже Google (та й не тільки) може здійснити запит до скаржника щодо документальних підставі для вчинення відповідних дій. Єдиним варіантом залишається звернення до суду з позовом.

Правовий статус права на забуття в Європі

Для початку розглянемо, як право на забуття працює в Європі.

В ЄС концепція права на забуття з’явилася завдяки рішенню Європейського суду справедливості (далі – ЄСС) у справі “Google Spain SL and Google Inc. v. Agencia Española de Protección de Datos (AEPD) and Mario Costeja González”, згідно з яким «законодавство ЄС про захист даних дає фізичним особам право звертатися до пошукових систем (наприклад, Google) із запитом на видалення результатів пошуку за ім’ям людини. Розглядаючи такі запити, пошукові системи повинні брати до уваги, чи є інформація «неточною, невідповідною, недоречною або зайвою» та чи становить вона суспільний інтерес».

Через 2 роки було прийнято GDPR (Регламент Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС), де право на забуття набуло остаточного правового статусу. Водночас слід наголосити на тому, що згідно з положеннями ст. 17 цього нормативно-правового акта поняття «право на видалення» було узагальнено порівняно з вищезгаданим рішенням ЄСС. Так, цим положенням встановлюється, що особа має право «на стирання своїх персональних даних», без уточнення, де саме.

Здійснення стирання персональних даних покладено на контролерів – юридичних осіб, що визначають цілі та засоби обробки персональних даних. Водночас слід розуміти, що пошукові системи також є вебсайтами, а отже, їх власники також беруть участь в обробці персональних даних.

Право на забуття набуло відображення і в практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Так, ухвалюючи рішення в справі “Hurbain v. Belgium”, ЄСПЛ наголосив на тому, що «люди мають право «на забуття» як частину права на приватність. Дані про них не повинні, грубо кажучи, псувати життя, якщо вони не несуть суспільного інтересу, є неактуальними, викривленими тощо».

Право на забуття в Україні

В Україні не існує концепції права на забуття як такої, що визнана в правовій системі. Водночас згідно з положеннями Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані підлягають видаленню або знищенню, зокрема, в разі набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних (п. 4 ч. 2 ст. 15).

Таким чином, чинне законодавство передбачає 2 етапи «забуття» в інтернеті: судове рішення та скарга.

Справа Google в Україні

Натомість у судовій практиці вже наявні схожі прецеденти. Так, у справі № 464/2809/19 підставою для позову проти ТОВ «ГУГЛ» стало звернення позивача до представника компанії “Гугл” (Google) в Україні з клопотанням видалити/заблокувати інформацію, поширену на вебсайті, як таку, що містить недостовірну інформацію про нього, у задоволенні чого було відмовлено через відсутність відповідного рішення суду.

Сихівський районний суд міста Львова прийняв рішення на користь позивача, «оскільки поширення недостовірної інформації відносно заявника мало місце в мережі “Інтернет” невстановленими особами, з метою захисту особистих немайнових прав заявника».

Проте Львівським апеляційним судом було задоволено апеляційну скаргу відповідача та ухвалено нове рішення на підставі того, що «встановлення особи реєстранта доменного імені як особи, яка створила технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації, є достатнім для визначення відповідача у справі».

Випадкова обробка персональних даних

Подекуди видалення персональних даних є необхідним у разі, якщо їх обробка здійснюється помилково.

Так, у справі № 757/35166/20-ц, суть якої полягала у вимогах заявника щодо видалення його персональних даних у зв’язку з «заволодінням невідомою особою його сім-картою, отриманням нею доступу до облікових записів (особистих кабінетів) на сайтах ТОВ «СС Лоун», ТОВ «ФК «Дінеро», а також здійсненням від його імені реєстрації на онлайн-сервісах кредитування», в апеляційній інстанції було задоволено скаргу відповідача щодо скасування рішення суду першої інстанції на підставі того, що «позивач надав згоду на обробку персональних даних, шляхом проставлення електронної відмітки, як того вимагає стаття 2 Закону України «Про захист персональних даних» , а також створив особистий кабінет та зайшов до нього з використанням логіна та пароля, які були відомі лише йому, завантажив свою фотографію на якій останній тримає свій паспорт громадянина України в розгорнутому стані, серія та номер паспорта, розгорнутим на сторінці де розміщено фото позичальника», а нетотожність позивача та реєстранта доведена не була.

Читайте статтю: Відеоконференція в судовому процесі - коли можуть відмовити

Висновок

Право на забуття є складовою частиною права на приватне життя, а також права на честь і гідність.

Отже, право на забуття, попри його доктринальне визначення, стосується не лише знищення певних результатів пошуку, а й видалення персональних даних із вебсторінок, адже в результаті видалення з Google даних зі сторінки дані з джерела, що з’являється в результатах пошуку, нікуди не дінуться. Тож найефективнішим способом реалізації права на забуття є саме судовий захист.

Все ж, на жаль, аналізуючи вітчизняну практику щодо вирішення справ стосовно реалізації права на забуття, бачимо, що суди не стають на бік тих, чиї права були порушені. Причини можуть залежати як від нездатності такої особи довести наявність факту порушення своїх прав, так і від неправильного обрання відповідача.

Автор статті: Нікіта Куніцин, помічник адвоката АО «АРМАДУМ ГРУП»

Джерело: ЮП