Прийнято Закон щодо розкриття банківської таємниці: новий етап прозорості чи вторгнення в приватність?

Якби це сталося в інший час і за інших обставин, можливо, новину про прийняття Закону України №9235 ми б сприйняли як ще один крок у низці законодавчих змін. Але нині, коли кожне рішення відлунює на тлі масштабних трансформацій суспільства та держави, цей закон набуває особливого значення. Давайте розберемося, чим він може обернутися для нас — громадян, підприємців, нотаріусів і держави загалом.

Що змінює цей закон?

Закон передбачає розкриття банківської таємниці за запитами Міністерства юстиції у справах, де йдеться про захист інтересів держави. Іншими словами, банківська інформація може стати доступною в рамках виконання судових рішень, які, наприклад, стосуються санкцій чи заборони політичної партії.

Ця зміна має чітке завдання: посилити контроль за майном осіб, причетних до антидержавної діяльності. У той же час, закон торкається іншого важливого аспекту — він визначає порядок дій із майном осіб, які визнані безвісно відсутніми або зниклими за особливих обставин. Нотаріусам надається право описувати таке майно і призначати опікунів.

Це означає, що родичі зниклих людей можуть не лише переживати за своїх близьких, а й отримати можливість законно дбати про їхнє майно до повернення. З одного боку — це гуманна турбота, з іншого — ризик зайвого втручання.

Банківська таємниця: священна чи умовна?

Історія питання про банківську таємницю — це історія боротьби між приватністю та суспільними інтересами. Банківська таємниця, як правило, була оплотом приватності, гарантованим законами багатьох країн світу. Вона дозволяла нам бути впевненими, що інформація про наші фінанси не стане доступною будь-кому.

Проте з розвитком глобальних викликів, таких як корупція, відмивання коштів та фінансування тероризму, підхід змінився. У Швейцарії, де банківська таємниця була майже священною, її частково послабили. Тепер, наприклад, за міжнародними запитами інформація може бути розкрита для боротьби зі злочинністю.

Європейський Союз у рамках боротьби з офшорами ввів правила, що зобов’язують фінансові установи обмінюватися даними з податковими органами інших країн. Така глобалізація прозорості дає змогу протидіяти фінансовим зловживанням, але ставить під питання права людини на конфіденційність.

Україна, опинившись на фронті економічної та політичної боротьби, не могла залишатися осторонь. Проте прийняття подібних рішень має супроводжуватися обережністю, адже межа між правомірним розкриттям і зловживанням дуже тонка.

А чи є гарантії?

На практиці, розкриття банківської інформації має ґрунтуватися на чітких критеріях і процедурах. У цьому ключі важливі два питання:

1. Хто має доступ? Закон встановлює, що запит може надходити лише від Міністерства юстиції, а інформація розкривається виключно для цілей, визначених законом.
2. Як запобігти зловживанням? Відповідь криється у правовому механізмі контролю за використанням цих даних. Розкриття повинно відбуватися на основі судового рішення, що забезпечує перевірку доцільності та законності.

Однак тут постає інше питання: чи готова наша банківська система технічно і організаційно до такого виклику? У реальному житті будь-яке нововведення вимагає тестування та корекції. Невдовзі ми побачимо, як ця ініціатива запрацює на практиці.

Що це означає для нас?

Як адвокат, я бачу дві сторони медалі. З одного боку, є позитивні аспекти: держава отримує інструменти для пошуку активів осіб, які загрожують її безпеці. Родичі зниклих осіб зможуть легально управляти їхнім майном. Проте є й потенційні ризики: можливе порушення права на приватність, зловживання або витік конфіденційних даних.

Світова практика показує, що в країнах, де відсутній належний контроль за діями чиновників, розкриття банківської таємниці може призводити до корупції або переслідувань. Тому нашим наступним кроком має бути не лише впровадження цього закону, а й створення механізмів прозорості та відповідальності для всіх, хто отримує доступ до такої інформації.

Що робити?

По-перше, як громадянам, нам слід бути уважними до змін у законодавстві та розуміти свої права. По-друге, бізнесу необхідно забезпечити надійний захист даних, адже зростання випадків витоку інформації є реальністю. І, нарешті, наша держава має пам’ятати: кожен закон, що стосується громадянських прав, — це баланс між безпекою та свободою. Якщо цей баланс порушується, довіра до закону може зникнути.

Ми живемо у часи, коли межа між добром і злом розмивається, а закони стають не лише інструментом, а й випробуванням. Закон №9235 — це виклик для нас усіх, і його успіх залежить від того, чи зможемо ми зберегти людяність, прозорість і верховенство права.

Автор статті: Зенкін Дмитро Олександрович