Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., −

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Волинського обласного військового комісаріату (далі - Військкомат) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Військкомату та зобов'язати Військкомат вчинити дії щодо забезпечення його житлом.

На обґрунтування позову зазначив, що відповідно до пункту 8 статті 1 Закону України від 15 червня 2004 року № 1763-IV «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» (далі - Закон № 1763-IV) і пункту 7 статті 6 Закону України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон № 203/98-ВР) він як ветеран військової служби і особа, яка звільнилася з військової служби і потребує поліпшення житлових умов, має право на забезпечення житлом позачергово.

Суди встановили, що ОСОБА_1 наказом Міністра оборони України від 13 жовтня 2004 року № 769 був звільнений з військової служби в запас у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України за підпунктом «в» (у зв'язку зі скороченням штатів) пункту 67 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/2001.

ОСОБА_1 є ветераном військової служби та має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів військової служби.

З 29 жовтня 2004 року позивача включено до списків осіб, які користуються правом позачергового отримання житла, що підтверджується витягом з протоколу № 21 житлової комісії військової частини А 1416 від 29 жовтня 2004 року. Станом на 1 березня 2013 року ОСОБА_1 перебуває у цій черзі під № 173.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 30 листопада 2006 року ОСОБА_1 та його сім'ї в кількості трьох осіб належить на праві спільної сумісної власності квартира житловою площею 17,4 м2 .

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2014 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 грудня 2014 року ці судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 зазначає, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пункту 8 статті 1 Закону № 1763-IV та Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок). Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року скасувати і прийняти нове рішення - про задоволення його позовних вимог.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2012 року, копію якої додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовані положення пункту 8 статті 1 Закону № 1763-IV та Порядку.

Так, у справі, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2012 року в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що оскільки на час звернення до суду з позовом та на час прийняття у справі оскаржуваного рішення позивач з 16 січня 2006 року перебував на квартирному обліку у військовій частині, а також у списках осіб, які мають право на позачергове отримання жилих приміщень, під № 247, то його позовні вимоги щодо забезпечення житлом відповідно до положень Порядку і пункту 8 статті 1 Закону № 1763-IV є обґрунтованими.

Цей суд також вказав, що Інструкція про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затверджена наказом Міністерства оборони України від 6 жовтня 2006 року за № 577 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2006 року за № 1171/13045; чинна на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція), є підзаконним нормативно-правовим актом і застосовується в частинах, що не суперечать Конституції України та Закону № 1763-IV.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Військкомату у незабезпеченні позивача житлом у встановлений законом строк, оскільки передумовою для виникнення обов'язку щодо реалізації права військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей на забезпечення житловим приміщенням є наявність житлової площі та наближення черги за списком осіб на отримання такого житла.

Суд виходив із того, що згідно з матеріалами справи станом на 1 березня 2013 року ОСОБА_1 перебуває у черзі на отримання житла у списку осіб, які користуються правом на позачергове отримання житла, під № 173, тобто черговість отримання ним житла не настала.

Аналіз наведених рішень судів касаційної інстанцій дає підстави вважати, що суди неоднаково застосували одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Статтею 12 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР (далі - ЖК) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 43 Ж <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_213/ed_2014_06_11/pravo1/KD0003.html?pravo=1>К громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Статтею 46 ЖК передбачено позачергове надання жилих приміщень, і громадяни, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, включаються до окремого списку.

Частиною першою цієї статті визначено перелік осіб, яким жилі приміщення надаються поза чергою:

- інвалідам Великої Вітчизняної війни і прирівняним до них у встановленому порядку особам протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання жилого приміщення, а з них інвалідам першої групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року з визначенням переважного права інвалідів Великої Вітчизняної війни і прирівняних до них у встановленому порядку осіб на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків;

- громадянам, житло яких внаслідок стихійного лиха стало непридатним для проживання;

- особам, направленим у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість;

- дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення терміну перебування у сім'ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також особам з їх числа у разі відсутності житла або неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- громадянам, незаконно засудженим і згодом реабілітованим, у разі неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення;

- дітям-інвалідам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають у сім'ях піклувальників, прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу, державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття, у разі якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя;

- сім'ям, які мають п'ятьох і більше дітей, та у разі народження у однієї жінки одночасно трьох і більше дітей;

- особам, обраним на виборну посаду, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість;

- членам сім'ї народного депутата України у разі його смерті в період виконання депутатських обов'язків у Верховній Раді України на постійній основі;

- працівникам протитуберкульозних закладів у разі виникнення професійного захворювання на туберкульоз.

Згідно зі статею 46 ЖК поза чергою жиле приміщення може надаватися також в інших випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Такий випадок передбачено у пункті 7 статті 6 Закону № 203/98-ВР, відповідно до якої у першу чергу забезпечуються житлом особи, які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до пункту 8 статті 1 Закону № 1763-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються гарантії соціального захисту, зокрема, особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 29 Порядку військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.

Пунктом 32 Порядку визначено, що військовослужбовцям житло надається згідно з чергою.

Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік (включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень).

Відповідно до Інструкції військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання згідно з чергою, яка визначається часом зарахування на квартирний облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (включення до Списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень (додаток 5) або Списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень).

Таким чином, жодним нормативним актом не встановлено переважне право на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків для ветеранів військової служби, які потребують поліпшення житлових умов.

Наведене дає підстави для висновку про те, що позивач має бути забезпечений житлом у порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом особи, які перебувають у списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла раніше нього, що відповідатиме положенням статті 43 ЖК.

Ураховуючи наведене, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про необхідність дотримання правил черговості при отриманні житла ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 немає.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький