Історія справи

Постанова КГС ВП від 29.02.2024 року у справі №920/657/23
Постанова ВСУ від 29.02.2024 року у справі №920/657/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 920/657/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Колос І.Б. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Сумиобленерго" - Андрієнко Н.О. (в порядку самопредставництва),

відповідача - ОСОБА_1 - не з`яв.,

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Сумиобленерго" (далі - Товариство)

на ухвалу господарського суду Сумської області від 19.09.2023

(суддя Джепа Ю.А.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023

(головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Буравльов С.І. і Шапран В.В.)

зі справи № 920/657/23

за позовом Товариства

до ОСОБА_1

про стягнення 199 718,35 грн.

РУХ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Позов подано про стягнення заборгованості з оплати за необліковану електроенергію у розмірі 199 718,35 грн.

Позов обґрунтовано допущеним відповідачем порушенням Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, щодо відсутності пломби оператора системи розподілу на виносній шафі обліку ПАТ СОЕ 32115694, про що складено акт.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою господарського суду Сумської області від 19.09.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023: задоволено клопотання відповідача про закриття провадження у справі №920/657/23; провадження у даній справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалу та постанову мотивовано тим, що договір на постачання електричної енергії від 24.02.2016 №1612597 укладений позивачем з відповідачем саме як споживачем - фізичною особою; при цьому, у період розгляду даної справи у судах, а також на час вчинення порушення умов договору відповідач не перебував й не перебуває у статусі фізичної особи-підприємця, а доказів здійснення ним господарської діяльності у приміщенні, де виявлено порушення, позивачем суду не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати ухвалу господарського суду Сумської області від 19.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023, а справу направити для розгляду до господарського суду Сумської області.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник посилається на порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, частини третьої статті 3, частини другої статті 4, пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, а також частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Суди попередніх інстанцій застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постановах від 08.05.2018 у справі №757/45133/15-ц, від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц щодо застосування норм процесуального права, які на момент звернення Товариства з позовом втратили чинність та неправильно застосували висновки Великої Палати Верховного Суду зроблені у постанові від 03.10.2019 у справі № 920/50/19.

Доводи учасників справи

Ухвалою Верховного Суду від 29.02.2024 відзив адвоката ОСОБА_1 - Качан Н.Ф. залишено без розгляду на підставі частини четвертої статті 170 ГПК України.

Товариством подано до Верховного Суду (електронною поштою) відповідь на відзив на касаційну скаргу. Даний документ Суд залишає без розгляду на підставі частини четвертої статті 170 ГПК України, оскільки представником Товариства при поданні до Суду відповіді на відзив не було дотримано вимог щодо форми заяви та порядку його подання.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Враховуючи положення статті 6 ГПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє особу права на подання документів до суду в паперовій формі, проте подання процесуальних та інших документів, вчинення інших процесуальних дій в електронній формі здійснюється виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, якщо інше не передбачено положеннями ГПК України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ, ТА ЇХНІХ ВИСНОВКІВ

Згідно з даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП у період з 24.09.2018 до 28.01.2022. Інформація про наступну реєстрацію даної особи у якості підприємця у реєстрі відсутня.

Договір про постачання електричної енергії від 24.02.2016 №1612597 підписаний відповідачем з зазначенням його статусу саме як фізичної особи.

01.01.2019 відповідач приєднався до умов публічного договору про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії від 24.02.2016. Предметом даного спору є стягнення вартості необлікованої електричної енергії за порушення споживачем (відповідачем) умов зазначеного договору про надання послуг з розподілу електричної енергії.

30.09.2022, у період, коли відповідач також не перебував у статусі ФОП, під час проведення представниками позивача перевірки були виявлені порушення (відсутність пломби оператора системи розподілу на виносній шафі обліку ПАТ СОЕ 32115694).

Виявлене порушення зафіксоване актом про порушення від 30.09.2022 №003971.

У матеріалах справи міститься договір про передачу відповідачем частини нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул. Воскресенська, 6, в оренду за договором від 20.12.2018. Згідно з пунктом 2.1 цього договору нежитлове приміщення надається в оренду у термін - до 20.11.2021.

За твердженням відповідача, починаючи з 24.02.2022 приміщення ним не використовувалося, у тому числі для здійснення господарської діяльності, достатніх та належних доказів зворотного позивачем суду не надано.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі та відповідно закриваючи провадження у даній справі, виходили з того, що договір на постачання електричної енергії від 24.02.2016 №1612597 укладений позивачем на підставі заяви з відповідачем саме як споживачем - фізичною особою; у період розгляду справи у суді першої інстанції, а також на час вчинення порушення умов договору з позивачем, відповідач не перебував й не перебуває у статусі ФОП, доказів здійснення ним господарської діяльності у приміщенні, де виявлено порушення, позивачем суду не надано. Суд першої інстанції також роз`яснив сторонам, що даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, суди попередніх інстанцій відхилили посилання позивача на договір оренди нерухомого майна від 20.12.2018, укладений між відповідачем та фізичною особою-підприємцем Цигурою Олегом Олексійовичем, оскільки термін дії даного договору закінчився 20.11.2021 та докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

АКТИ ЗАКОНОДАВСТВА І ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 сформувала такі висновки:

- з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до ГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін (пункт 4.10.);

- отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (пункт 4.11.);

- з огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (пункт 4.12.).

З 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (постанови Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 342/1333/17, від 14.02.2023 у справі № 591/1068/22).

Частиною другою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення з позовом є порушення відповідачем умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого споживач приєднався на умовах договору про постачання електричної енергії від 24.02.2016 №1612597. Вказаний Договір укладений з метою електроживлення об`єкту, що розташований за адресою: м. Суми, вул. Воскресенська, 6.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідач здійснював підприємницьку діяльність (у період з 24.09.2018 по 28.01.2022) у вигляді надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна (т.1, а.с. 72). За договором оренди нерухомого майна від 20.12.2018, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Цигурою Олегом Олексійовичем (орендар) відповідач передав у платне користування підвальне нежитлове приміщення загальною площею 131,6 кв.м , за адресою: м. Суми, вул. Воскресенська, буд. 6. Пунктом 1.3 вказаного договору визначено, що орендоване нежитлове приміщення надається орендарю для ведення нічного клубу "МонАмур" (т. 1, а.с. 101-104).

Суди попередніх інстанцій, закриваючи провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, виходили з того, що: договір на постачання електричної енергії укладений позивачем на підставі заяви з відповідачем саме як споживачем - фізичною особою; у період розгляду справи у суді першої інстанції, а також на час вчинення порушення умов договору з позивачем, відповідач не перебував й не перебуває у статусі ФОП; доказів здійснення ним господарської діяльності у приміщенні, де виявлено порушення, позивачем суду не надано.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 920/50/19, на яку посилається скаржник, дійшла висновку, що якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об`єкта нерухомого майна, який має статус суб`єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб`єкт підприємницької діяльності.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на договір оренди нерухомого майна від 20.12.2018, укладений між відповідачем та фізичною особою-підприємцем Цигурою Олегом Олексійовичем, оскільки термін дії даного договору закінчився 20.11.2021, тобто на використання приміщення для здійснення підприємницької діяльності відповідачем.

Однак з акта про порушення від 30.09.2023 № 003971 (т. 1, а.с. 40-41) вбачається, що даний акт складено за участі споживача ОСОБА_2, довіреної особи ОСОБА_1; характеристика об`єкта - кафе; акт підписано зі сторони споживача - ОСОБА_2

Тобто судам попередніх інстанцій у даній справі необхідно було встановити використання/невикористання майна відповідача у його господарській діяльності, наявність/відсутність між сторонами саме господарських правовідносин, що має суттєве значення для розгляду даної справи, оскільки ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Водночас кожна сторона має подати докази на підтвердження своїх вимог і заперечень. Водночас з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем подані докази на підтвердження використання спірного об`єкта в цивільному, а не господарському обігу.

Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постановах від 08.05.2018 у справі №757/45133/15-ц, від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, який врахували суди попередніх інстанцій, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується правовідносин, що виникли під час дії інших редакцій ГПК України та ЦПК України (чинних до 15.12.2017), які не поширюють свою дію на спірні правовідносини, які виникли після 15.12.2017 і регулюються новою редакцією ГПК України, зокрема, щодо визначення юрисдикції спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України).

Верховний Суд, переглянувши ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалені із порушенням статті 4, пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, що є підставою для їх скасування і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300 308 310 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Сумиобленерго" задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду Сумської області від 19.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі № 920/657/23 скасувати.

3. Справу № 920/657/23 направити до господарського суду Сумської області для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова