Історія справи

Постанова ВСУ від 25.11.2014 року у справі №3-184гс14

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ України

25 листопада 2014 року м. Київ

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого: Барбари В.П.,

суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., Яреми А.Г.

розглянувши за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» - Горьової Н.М.

заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі

№ 916/3566/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків «Злагода», третя особа - комунальна установа «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2», про стягнення 56 958,41 грн,

в с т а н о в и л и:

У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків «Злагода» (далі - асоціація ОСББ «Злагода») про стягнення 56 958,41 грн.

Позов мотивовано тим, що асоціація ОСББ «Злагода» не сплатила в повному обсязі за спожиті послуги, в результаті чого виникла заборгованість у сумі 56 958,41 грн.

Позивачем зазначено, що у період із 1 вересня 2012 року по

1 листопада 2013 року між сторонами у справі не існувало письмового договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення, однак такі послуги фактично отримані відповідачем. Отримання таких послуг без оформлення договором обов'язку щодо їх оплати мало наслідком збереження відповідачем власного майна, яким є грошові кошти. Позивач вважав, що відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих від позивача послуг у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844316/ed_2014_03_29/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду Одеської області від 11 березня

2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та згідно з Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2014 року рішення господарського суду Одеської області від 11 березня

2014 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 1 липня

2014 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від

17 квітня 2014 року залишено без змін.

Постанова обґрунтована тим, що підставою для стягнення вартості послуг з водопостачання та водовідведення є договір про надання житлово-комунальних послуг.

Товариством у порядку ст. 11119 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі № 916/3566/13 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 19, 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо підстав сплати заборгованості за спожиті послуги без укладення договору з постачальником.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17 жовтня

2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України з підстав неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, що підтверджено наданою заявником постановою Вищого господарського суду України від 24 квітня 2014 року у справі № 917/1709/13 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року, в яких висловлено правову позицію про те, що відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для звільнення від сплати вартості фактично отриманих відповідачем житлово-комунальних послуг.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами встановлено, що 15 грудня 2006 року між асоціацією ОСББ «Злагода» та Товариством укладено тимчасовий договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення.

Пунктом 5.3 договору передбачалось, що після закінчення терміну дії тимчасового договору (2009 рік) між сторонами буде укладено постійний договір.

Після закінчення терміну дії тимчасового договору, постійний договір між сторонами про надання послуг із водопостачання та водовідведення не було укладено, але відповідач продовжував фактично отримувати послуги з водопостачання та водовідведення для потреб житлових будинків по вул. Набережна в с. Олександрівка, що знаходяться на балансі відповідача.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_10_16/pravo1/T041875.html?pravo=1>».

Суб'єктами цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_10_16/pravo1/T041875.html?pravo=1> є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_160/ed_2012_10_16/pravo1/T041875.html?pravo=1> відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_166/ed_2012_10_16/pravo1/T041875.html?pravo=1>» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_166/ed_2012_10_16/pravo1/T041875.html?pravo=1> обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1318/ed_2011_05_19/pravo1/T030436.html?pravo=1> та ст. 526 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2011_05_31/pravo1/T030435.html?pravo=1>суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843578/ed_2013_10_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з водопостачання і водовідведення у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Таким чином, висновок Вищого господарського суду України про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з оплати отриманих послуг на підставі того, що між позивачем та відповідачем відсутній письмовий договір про надання комунальних послуг, суперечить вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі № 916/3566/13 підлягає скасуванню. Справу слід направити на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України, оскільки умови для постановлення Верховним Судом України нового рішення відсутні. Тому заява задовольняється частково.

Керуючись ст.ст. 11114 - 11125, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі

№ 916/3566/13 задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 липня

2014 року у справі № 916/3566/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

ГоловуючийВ.П. Барбара

Судді:І.С. Берднік

В.С. Гуль

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

П.І. Колесник

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

О.І. Потильчак

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

І.Б. Шицький

А.Г. Ярема

Правова позиція

Відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з водопостачання і водовідведення у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Суддя І.Б. Шицький