Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) про перерахунок страхових виплат,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо перерахунку щомісячних страхових виплат у зв'язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати; зобов'язати провести такий перерахунок з 1 вересня 2004 року; стягнути заборгованість у зв'язку з затримкою перерахунку щомісячних страхових виплат та допустити негайне виконання рішення в частині виплати одномісячної грошової допомоги.

Обґрунтовуючи протиправність зазначених дій відповідача, ОСОБА_1 послався на те, що розмір страхових виплат мав обчислюватися відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 29 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1105-XIV), у якому однією з підстав для перерахунку щомісячних страхових виплат є підвищення розміру мінімальної заробітної плати, в той час як відповідач провів перерахунок таких виплат ОСОБА_1 на підставі Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду від 27 квітня 2007 року № 24 (далі - Порядок), яким не передбачений такий перерахунок у зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати.

Ленінський районний суд міста Кіровограда постановою від 30 листопада 2010 року позов задовольнив частково: визнав бездіяльність відділення Фонду щодо перерахунку страхових виплат у зв'язку підвищенням розміру мінімальної заробітної плати неправомірною та зобов'язав стягнути заборгованість у зв'язку із затримкою перерахунку основного боргу з урахуванням інфляції станом на 30 квітня 2010 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд дійшов висновку, що пріоритетному застосуванню до спірних відносин підлягають положення Закону № 1105-XIV як такі, що мають вищу юридичну силу, ніж Порядок.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 червня 2011 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким зобов'язав відділення Фонду здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячних страхових виплат у зв'язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати починаючи з 1 вересня 2004 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 грудня 2014 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України відділення Фонду, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом положень Закону № 1105-XIV, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2014 року та відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 21 лютого та 29 серпня 2013 року та 8 липня 2014 року (№№ К/9991/49408/12, К/9991/74683/12, К/9991/36285/12 відповідно), у яких суд касаційної інстанції виходив із положень частини першої статті 34 Закону № 1105-XIV.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається відділення Фонду, обґрунтовуючи різне правозастосування.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви відділення Фонду слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 28 березня 2015 року, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький