П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого:Берднік І.С.,суддів:Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Рудак О.В.,

виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації) - Глущенка Д.В.,

департаменту економіки та інвестицій

виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації) - Жука А.М.,

комунального підприємства

«Київське інвестиційне агентство» - Черненка Є.В.,

товариства з обмеженою відповідальністю

«РТЛ Інвестмент Компані» - Власенка Д.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 листопада 2015 року у справі № 910/2472/15-г за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), комунального підприємства «Київське інвестиційне агентство», товариства з обмеженою відповідальністю «РТЛ Інвестмент Компані», Київської міської державної адміністрації про визнання незаконним і скасування розпорядження та про визнання недійсним договору,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - КМР) із позовом до департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації; далі - КМДА) (далі - департамент економіки та інвестицій КМДА), комунального підприємства «Київське інвестиційне агентство» (далі - КП «Київське інвестиційне агентство»), товариства з обмеженою відповідальністю «РТЛ Інвестмент Компані» (далі - ТОВ «РТЛ Інвестмент Компані») та КМДА про визнання незаконним і скасування розпорядження КМДА «Про затвердження переможця інвестиційного конкурсу із залучення інвестора до будівництва офісно-адміністративного комплексу по

вул. Ярославська, 3/1 у Подільському районі міста Києва» від 5 червня

2014 року № 742 (далі - розпорядження КМДА № 742) та про визнання недійсним інвестиційного договору від 10 липня 2014 року № 050-13/і/140 (далі - інвестиційний договір № 050-13/і/140), укладеного між департаментом економіки та інвестицій КМДА, КП «Київське інвестиційне агентство» і ТОВ «РТЛ Інвестмент Компані».

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорювані розпорядження та договір суперечать законодавчим нормам, які регулюють порядок отримання землі у користування, внаслідок чого порушено інтереси держави.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 9 квітня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 липня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 5 листопада

2015 року залишив постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 липня 2015 року без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 листопада 2015 року, поданій з підстав, передбачених пунктами

1 і 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 1, 4, 5, 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статей 3, 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статей 203, 215 Цивільного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, а також посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 5 листопада 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 липня

2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 9 квітня

2015 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування своїх доводів заступник Генерального прокурора України долучив до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 12 січня 2016 року у справі № 907/238/15, від 30 березня 2016 року у справі № 921/293/15-г/6, від 3 грудня 2009 року у справі

№ 47/28, від 5 жовтня 2010 року у справі № 17/17 та копії постанов Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 910/24846/14

(№ 3-746гс16), від 12 жовтня 2016 року у справі № 910/24844/14

(№ 3-913гс16).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1, 3 статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На думку заявника (заступника Генерального прокурора України), невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі

№ 910/2472/15-г висновкам Верховного Суду України підтверджується постановами Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі

№ 910/24846/14 (№ 3-746гс16), від 12 жовтня 2016 року у справі

№ 910/24844/14 (№ 3-913гс16), а неоднакове застосування судом касаційної інстанції у справі № 910/2472/15-г одних і тих самих норм матеріального права - постановами Вищого господарського суду України від 12 січня

2016 року у справі № 907/238/15, від 30 березня 2016 року у справі

№ 921/293/15-г/6, від 3 грудня 2009 року у справі № 47/28, від 5 жовтня 2010 року у справі № 17/17.

Проте з такими доводами заявника погодитися не можна.

У справах № 910/24846/14 (№ 3-746гс16), № 910/24844/14

(№ 3-913гс16) Верховний Суд України вважав такими, що підлягають задоволенню, позови прокурора про визнання недійсними розпоряджень КМДА про затвердження переможців конкурсу по залученню інвестора до здійснення заходів з облаштування пішохідних підземних переходів і про визнання недійсними інвестиційних договорів з огляду на те, що оспорювані розпорядження та інвестиційні договори не відповідають вимогам закону, інвестиційні договори фактично передбачають передачу у тимчасове користування фізичним особам об'єктів комунального майна без згоди на це органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є КМР; а можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом

не передбачено (постанови від 21 вересня 2016 року, від 12 жовтня

2016 року).

У постановах від 3 грудня 2009 року у справі № 47/28 та від 5 жовтня 2010 року у справі № 17/17 Вищий господарський суд України погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсними інвестиційних договорів та звернув увагу на порушення положень Закону України «Про інвестиційну діяльність» і ЗК, виходячи із конкретних встановлених судами обставин (відсутність у замовника на час укладення договору зареєстрованого права на користування земельною ділянкою, встановлення умовами договорів зміни цільового призначення земельної ділянки і порушення порядку надання права користування земельною ділянкою).

У справі № 907/238/15 за позовом прокурора про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею Вищий господарський суд України, посилаючись на положення ЗК, зазначив, що для правомірного розпорядження земельною ділянкою, яка належить сільській громаді, необхідне волевиявлення самої сільської ради, а оскільки такого волевиявлення не було, то використання земельної ділянки відповідачем на підставі державного акта про постійне користування землею, виданого без відповідного волевиявлення сільської ради, є порушенням земельного законодавства (постанова від 12 січня 2016 року).

У справі № 921/293/15-г/6 Вищий господарський суд України погодився із висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсним інвестиційного договору щодо будівництва торгового комплексу і зазначив, що положення спірного договору спрямовані на набуття приватним підприємством права на будівництво на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, та подальше набуття ним права власності на об'єкт інвестування, без отримання інвестором на конкурентних засадах права на визначену для будівництва земельну ділянку, що суперечить чинному законодавству. Вищий господарський суд України дійшов такого висновку з урахуванням умов інвестиційного договору, якими передбачено, що інвестор набуває право власності на збудований житловий комплекс, а замовник зобов'язується відмовитися від права користування частиною земельної ділянки, виділеної під будівництво цього комплексу (постанова від

30 березня 2016 року).

Разом із тим у справі № 910/2472/15-г, яка розглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані розпорядження КМДА № 742 та інвестиційний договір № 050-13/і/140 відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки не передбачають передачі земельної ділянки у користування або у власність інвестору до моменту завершення реалізації інвестиційного договору, а встановлюють право інвестора після належного виконання всіх умов договору оформити право власності або право користування земельною ділянкою відповідно до чинного законодавства України. При цьому Вищий господарський суд України взяв до уваги той факт, що 13 листопада 2013 року КМР своїм рішенням № 530/10018 надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки КП «Київське інвестиційне агентство» для будівництва офісно-адміністративного комплексу.

Отже, зі змісту зазначених постанов Верховного Суду України і рішень суду касаційної інстанції, копії яких додано до заяви, а також зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України вбачається, що суди дійшли різних висновків про задоволення або відмову в задоволенні заявлених позовних вимог залежно від встановлених судами обставин, тому немає підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах за однакових встановлених судом фактичних обставин, а також про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, якщо обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення у справі, не підтвердилися.

З огляду на викладене у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 листопада 2015 року у справі № 910/2472/15-г слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII та статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а:

Відмовити у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від

5 листопада 2015 року у справі № 910/2472/15-г.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.С. Берднік Судді:А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок