Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) ‒ Стадник О.І., ‒

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_11 до апеляційного суду Хмельницької області, ДСА, Міністерства фінансів України (далі - Мінфін), територіального управління ДСА в Хмельницькій області, Головного управління державного казначейства України при Мінфіні про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з Мінфіну шляхом списання грошових коштів з розрахункового рахунку ДСА ненараховану і невиплачену заробітну плату.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 21 квітня 2008 року працює на посаді судді апеляційного суду Хмельницької області та в період з 1 червня по 31 грудня 2005 року отримував заробітну плату. До 1 січня 2006 року заробітна плата позивачу виплачувалась згідно з Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2862-ХІІ) з урахуванням відповідних постанов Кабінету Міністрів України. Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 2862-ХІІ заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Частиною другою статті 44 Закону № 2862-ХІІ передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу.

30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» (була чинна на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 513) та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» (була чинна на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 514), якими зазначеним у постановах особам були підвищені посадові оклади. Ці постанови набрали чинності з 1 червня 2005 року. Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів» (далі - постанова 865), яка набрала чинності з 1 січня 2006 року. Тобто з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року посадовий оклад позивача не відповідав вимогам частини другої статті 44 Закону № 2862-ХІІ, внаслідок чого йому не було донараховано заробітну плату.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року, позов задовольнив частково: постановив стягнути з ДСА та зобов'язав Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету на користь позивача в сумі 60 971 грн 93 коп. заборгованості по заробітній платі. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 26 березня 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_11 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини другої статті 44 Закону № 2862-ХІІ у подібних правовідносинах. Просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України, а справу направити на новий касаційний розгляд до цього ж суду.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 23 січня і 15 травня 2014 року та 7 квітня 2015 року (справи №№ К/800/49753/13, К/800/50557/13; К/800/52786/13; К/800/38081/13 відповідно), які, на думку ОСОБА_11, підтверджують неоднакове правозастосування. При цьому суди виходили з того, що оскільки за спірний період позивач отримав виплати в меншому розмірі, ніж це передбачено Законом № 2862-ХІІ, то його вимоги підлягають задоволенню.

Перевіривши доводи, наведені ОСОБА_11 у заяві, заслухавши пояснення представника відповідача в судовому засіданні, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 2862-ХІІ заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя (частина друга статті 44 Закону № 2862-ХІІ).

Так, постановами №№ 513, 514 з 1 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Постановою № 865 Кабінет Міністрів України затвердив схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів. Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювались виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати.

31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (була чиною на час виникнення спірних відносин), згідно з якою, зокрема, пункт 5 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів».

Отже, Кабінет Міністрів України на період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону № 2862-XII, а саме до встановленого цією нормою співвідношення посадового окладу судді з окладом Голови Верховного Суду України.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, незважаючи на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону № 2862-XII, а не статтею 8 Закону № 108/95-ВР, виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону № 108/95-ВР, зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.

Оскільки в період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року жодних змін ні в об'ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах №№ 513, 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно відмовив у задоволенні позову.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_11 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. ТерлецькийСудді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін