Історія справи
Постанова ВСУ від 03.02.2015 року у справі №21-497а14
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), Головного управління МВС в м. Києві (далі - ГУ МВС), Національної акціонерної страхової компанії (далі - НАСК) «Оранта» про стягнення страхової суми,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2009 року ОСОБА_10 звернувся до суду із позовом, у якому зазначив, що в грудні 2002 року він був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, а у вересні 2006 року йому встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У грудні 2006 року НАСК «Оранта» виплатила йому страхову суму в розмірі 43 844 грн 78 коп., яка, на його думку, не відповідає розміру, визначеному законодавством.
Просив суд зобов'язати МВС нарахувати та виплатити йому страхову суму по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню в розмірі чотирирічного грошового утримання, а саме 124 065 грн 22 коп.
Суди встановили, що ОСОБА_10 проходив публічну службу в органах внутрішніх справ, з якої був звільнений 31 грудня 2002 року.
Під час проходження служби, виконуючи обов'язки з охорони громадського порядку, позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого 19 вересня 2006 року йому встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням службових обов'язків.
Відповідно до довідки Київської міської дирекції НАСК «Оранта» 7 грудня 2006 року позивач отримав страхову суму як інвалід ІІ групи в розмірі 44 064 грн. Проте відповідно до заяви про видачу готівки від 13 грудня 2006 року позивачу було виплачено страхове відшкодування в сумі 43 844 грн 78 коп.
17 серпня 2007 року управління фінансових ресурсів та економіки ГУ МВС видало довідку про те, що розмір грошового забезпечення позивача складає 3497 грн 50 коп.
Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 24 грудня 2007 року постановив стягнути з МВС 124 065 грн 22 коп. страхового відшкодування.
16 квітня 2008 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового рішення. Листом від 30 травня 2008 року МВС просило продовжити строк для добровільного виконання судового рішення та повідомити розрахунковий рахунок в банківській установі для перерахунку грошових коштів.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області ухвалою від 3 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасувала та провадження у справі закрила у зв'язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалою судді Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 лютого 2009 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у зв'язку з тим, що оскаржувану ухвалу постановлено з додержанням норм процесуального права.
Листом від 24 червня 2009 року відділ забезпечення соціальних виплат МВС у відповідь на звернення позивача від 10 червня 2009 року відмовив йому у виплаті одноразової грошової допомоги та перегляді розміру раніше виплаченої страхової виплати у зв'язку із запровадженням одноразової грошової допомоги, обґрунтовуючи це тим, що за Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок, постанова № 707 відповідно), виплата вказаної вище допомоги проводиться лише особам, у яких подія, що дає право на її отримання, настала у 2007 році.
Вважаючи вказану відмову МВС неправомірною і такою, що порушує законні права позивача, останній у серпні 2009 року звернувся з позовом про стягнення страхової суми.
Бориспільський міськрайонний суд Київської області постановою від 9 грудня 2009 року зобов'язав МВС нарахувати та виплатити позивачу страхову суму по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню в розмірі чотирирічного грошового утримання в сумі 124 065 грн 22 коп. як працівнику міліції, який отримав інвалідність у період проходження служби.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 лютого 2011 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 липня 2014 року постанову апеляційного суду скасував, а постанову суду першої інстанції залишив у силі.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що на день виплати позивачу страхової суми діяли норми Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 червня 1991 року № 59 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Положення, постанова № 59 відповідно), яке зобов'язує обчислити розмір страхової виплати відповідно до розміру грошового утримання, а не грошового забезпечення, що складається лише з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення та не включає додаткових виплат, які на день виплати страхової суми позивачу враховувались в його грошове утримання.
Крім того, зазначив, що постановою № 707 МВС доручено завершити виплату страхової суми та одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, що повинні бути нараховані до 1 січня 2007 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що розмір грошового забезпечення для виплати грошової допомоги позивачу відповідає нормам Порядку.
Суд касаційної інстанції зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин оплата праці працівників міліції відбувалася на підставі Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Указ № 926/96), у якому вживаються терміни «грошове утримання» та «грошове забезпечення».
Виходячи з пріоритетності закону над підзаконним актом та з того, що оплата праці працівників міліції відповідно до статті 19 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 565-XII) здійснюється у вигляді грошового утримання, суд першої інстанції обґрунтовано зобов'язав відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу страхової суми відповідно до розміру його грошового утримання.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, МВС звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 19 Закону № 565-XII, положень Указу № 926/96, постанови № 59, постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 року № 593 «Деякі питання завершення виплати страхових сум за страховими випадками, які сталися до 1 січня 2007 року» (далі - постанова № 593).
На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 грудня 2013 року та копію постанови цього суду від 17 вересня 2013 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
В указаних рішеннях цей суд дійшов висновку, що у довідці, яка видається працівнику міліції для виплати страхової суми, має бути зазначено місячне грошове утримання, яке складається з обов'язкових видів грошового забезпечення, які виплачувалися працівникові міліції в розмірах, установлених чинним на той час законодавством, зокрема, посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, щомісячної надбавки в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення.
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, а саме положення статті 23 Закону № 565-XII, постанов № 59 та № 593 щодо складових грошового утримання, з якого нараховується сума страхових виплат працівникові міліції, який отримав інвалідність під час виконання службових обов'язків, та стягнення у зв'язку із цим моральної шкоди.
Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні наведених норм права і в постанові від 17 жовтня 2012 року (справа № 6цс12) дійшов такого правового висновку.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону № 565-XII працівник міліції підлягає обов'язковому державному страхуванню на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займає, за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також коштів, що надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій. Порядок та умови страхування працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом «а» пункту 2 Положення страховик виплачує страхові суми особам рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю, зокрема, у разі встановлення застрахованому інвалідності, що настала у період служби (роботи), але не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби (роботи) чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце при виконанні службових обов'язків, зокрема, інвалідові II групи - у розмірі чотирирічного грошового утримання.
Термін «грошове утримання» також відповідав змісту статті 19 Закону № 565-XII у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до внесення змін Законом України від 3 листопада 2006 року № 328«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» (далі - Закон № 328
Таким чином, відповідно до Положення ОСОБА_10 як працівнику міліції, якому встановлено II групу інвалідності, мала бути виплачена страхова сума в розмірі чотирирічного грошового утримання за останньою посадою, яку він займав перед звільненням, у той час як особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ у період служби отримували грошове забезпечення.
На момент встановлення ОСОБА_10 інвалідності (19 вересня 2006 року) та на час його звільнення нарахування й виплата грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ здійснювалися згідно з Указом № 926/96, який втратив чинність згідно з Указом Президента України від 18 грудня 2007 року № 1234/2007 «Про внесення зміни до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року № 379 та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України».
Указом № 926/96 було затверджено схеми посадових окладів, окладів за спеціальним званням і надано право керівникам органів внутрішніх справ у межах асигнувань установлювати надбавки, доплати та премії, які відносились до додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, в Указі № 926/96 вживалися два юридичних поняття: «грошове забезпечення» і «грошове утримання».
Виходячи з аналізу положень цього Указу грошове забезпечення працівників міліції складалося з окладів грошового утримання та додаткових видів грошового забезпечення.
В інших нормативних актах, які регулюють, зокрема, питання матеріального забезпечення працівників міліції, також вживаються як поняття «грошове утримання», так і поняття «грошове забезпечення».
Таким чином, терміни «грошове забезпечення» і «грошове утримання» не є тотожними, і їх зміст визначає законодавець у кожному конкретному випадку.
Крім того, суди не врахували, що на момент звернення ОСОБА_10 із заявами про перерахунок страхової виплати до МВС та до суду до чинного законодавства були внесені зміни, відповідно до яких на підставі Закону № 328-V статтю 23 Закону № 565-XII було викладено в новій редакції (чинній з 1 січня 2007 року).
Юридична суть цих змін полягала в тому, що інститут страхування працівників міліції (виплата страхових сум) був ліквідований.
На заміну йому було запроваджено інститут компенсаційних виплат у вигляді грошової допомоги працівникам міліції у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного йому під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
На виконання цієї норми права в межах строків, визначених Прикінцевими положеннями Закону № 328-V, Кабінет Міністрів України 12 травня 2007 року прийняв постанову № 707, якою, зокрема, затвердив Порядок, а також визнав такою, що втратила чинність, постанову № 59.
Згідно з положеннями пункту 3 постанови № 707 МВС доручено завершити виплату страхової суми та одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, що повинні бути нараховані до 1 січня 2007 року.
На виконання вказаного пункту постанови № 707 з метою врегулювання правового механізму завершення страхових виплат за страховими випадками, що настали до 1 січня 2007 року (страховий випадок позивача настав 19 вересня 2006 року), було прийнято постанову № 593.
Згідно з пунктом 3 постанови № 593 розмір страхової виплати визначається виходячи з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки в розмірі 100 відсотків, які працівник отримував на день звільнення.
Суд касаційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення постанов № 593 та № 707, якими ліквідовано інститут обов'язкового державного особистого страхування працівника міліції й замінено страхову виплату виплатою одноразової грошової допомоги та визначено порядок розрахунку й виплати цих сум та органи, на які покладено обов'язок з їх виплати (органи внутрішніх справ).
За таких обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. ГрицівМ.Б. ГусакО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький