Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі - УМВС), управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (далі - управління соцзахисту) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: визнати незаконною та неправомірною відмову управління соцзахисту у включенні його до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр); зобов'язати управління соцзахисту включити його до Реєстру; визнати незаконною та неправомірною відмову УМВС у наданні йому довідки про право користуватися пільгами згідно із Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 565-ХІІ); зобов'язати УМВС надати йому вищезазначену довідку.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що проходив службу в органах міліції. 30 листопада 2008 року він, старший оперуповноважений Державної служби боротьби з економічними злочинами групи міліції по обслуговуванню ВО «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» відділу спеціальної міліції при УМВС, був звільнений у запас Збройних Сил України на підставі наказу УМВС від 24 листопада 2008 року № 149 о/с за підпунктом «в» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), - через обмежений стан здоров'я. Йому було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі -

Закон № 2262-ХІІ).

Згідно зі статтею 22 Закону № 565-ХІІ він має право на 50 % знижку по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива в межах норм, встановлених законодавством.

У 2010-2011 роках позивач звертався до відповідачів із заявами про видачу йому довідки про право на пільги, передбачені статтею 22 Закону № 565-ХІІ, та про включення його до Реєстру. Однак йому було відмовлено.

Южноукраїнський міський суд Миколаївської області постановою від 24 січня

2012 року позовні вимоги задовольнив частково: визнав незаконною та неправомірною відмову управління соцзахисту включити ОСОБА_1 до Реєстру; зобов'язав управління соцзахисту включити позивача до Реєстру. У задоволенні позовних вимог до УМВС відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Положення, яке є підзаконним актом, суперечить Закону № 565-ХІІ, а тому у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме Закон № 565-ХІІ.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог до УМВС щодо надання довідки про право користуватися пільгами, передбаченими Законом

№ 565-ХІІ, суд встановив відсутність протиправності в його діях.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 березня

2013 року рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно зі статтею 22 Закону № 565-ХІІ право на знижку по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива надається звільненим зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років, тобто пільги надаються особам, звільненим з органів внутрішніх справ за підпунктами «а», «б» пункту 63, підпунктами «а», «б» пункту 64 та підпунктами «а», «б» пункту 65 Положення, де «а» - за віком, «б» - через хворобу. Оскільки позивач звільнений на підставі підпункту «в» пункту 64 Положення - через обмежений стан здоров'я, то права на пільги після звільнення він не має.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 жовтня 2013 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідачі діяли в межах наданих їм повноважень та відповідно до чинного законодавства. Зазначив, що порядок та умови проходження служби в міліції згідно з частиною першою статті 18 Закону № 565-XII регламентуються Положенням, у пункті 64 якого закріплений перелік підстав для звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби.

Частиною шостою статті 22 Закону № 565-XII визначені підстави, звільнення за якими передбачає право на збереження пільг, встановлених цим Законом, а саме: за віком, хворобою або вислугою років, які відповідають підпунктам «а», «б» пункту 64 Положення.

На думку касаційного суду, незалежно від наявності умов для призначення пенсії за вислугу років, перелік яких міститься у статті 12 Закону № 2262-XII, право на збереження установлених Законом № 565-XII пільг має лише працівник міліції, звільнений зі служби з підстав, визначених у статті 22 цього Закону, тобто за віком, хворобою або вислугою років. Після звільнення зі служби призначається один із трьох видів пенсії відповідно до статті 1 Закону № 2262-XII, а саме: за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника.

ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII, але це не дає право на пільги, передбачені статтею 22 Закону № 565-XII, оскільки позивач був звільнений за підпунктом «в» пункту 64 Положення - через обмежений стан здоров'я.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від

31 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 22 Закону № 565-XII та Положення, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви позивач додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2013 року (справа № К/9991/12871/11), у якій, на його думку, інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2014 року адміністративну справу № К/800/23544/13 допущено до провадження Верховного Суду України.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивача звільнено в запас Збройних Сил України на підставі підпункту «в»

пункту 64 Положення через обмежений стан здоров'я, тому право на збереження пільг, передбачених статтею 22 Закону № 565-ХІІ, на нього не поширюється.

У справі № К/9991/12871/11, ухвалу від 25 липня 2013 року в якій додано до заяви для порівняння, касаційний суд виходив із того, що оскільки працівник міліції, звільнений у запас Збройних Сил України через обмежений стан здоров'я відповідно до підпункту «в» пункту 64 Положення, отримує пенсію, призначену згідно зі статтею 12 Закону № 2262-ХІІ за вислугу років, то за правилами частини шостої статті 22 Закону № 565-ХІІ за ним зберігаються встановлені цим Законом пільги. Проте колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановою від 12 листопада 2013 року (справа № 21-398а13) наведене рішення суду касаційної інстанції скасувала, а справу направила на новий розгляд до цього ж суду.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки як приклад неоднакового застосування норми може бути наведено лише рішення суду касаційної інстанції, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак П.В. Панталієнко О.О. Терлецький В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов