Історія справи

Постанова ВССУ від 22.02.2024 року у справі №752/17279/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 752/17279/17

провадження № 61-5384св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдинг»,

третя особа - Іпотечний центр в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдинг», третя особа - Іпотечний центр в місті Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», про визнання майнових прав, визнання недійсними протоколу погодження вартості майнових прав, акта прийому-передачі та акта реалізації майнових прав, скасування свідоцтва та запису про державну реєстрацію права власності

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним майнові права на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , щодо якої 31 жовтня 2011 року між ТОВ «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдинг»(далі - ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг») і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, яка була передана ОСОБА_2 ; визнати недійсним протокол погодження вартості майнових прав від 25 липня 2013 року, підписаний між ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг»і ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в частині участі ОСОБА_2 як покупця квартири; визнати недійсним акт № 189 реалізації майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 від 29 липня 2013 року, підписаний ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , в частині участі ОСОБА_2 як покупця; визнати недійсним акт-підтвердження прийому-передачі квартири АДРЕСА_1 від 29 липня 2013 року, підписаний ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , в частині передачі 1/2 частки ОСОБА_2 ; скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу майнових прав, видане 26 вересня 2013 року на ім`я ОСОБА_2 на 1/2 частини квартири, що була предметом договору купівлі-продажу майнових прав; скасувати запис про право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що в період шлюбу за його згодою як чоловіка ОСОБА_3 уклала з ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2011 року. Предметом цього договору є обслуговування коштів з метою фінансування будівництва (придбання) доступного житла за державної підтримки і отримання у власність квартири АДРЕСА_2 підтримка становить 113 426,00 грн, частка, яку має внести ОСОБА_3 , - 307 722,00 грн. Внесені ОСОБА_3 кошти у розмірі 307 722,00 грн є спільною сумісною власністю. 26 вересня 2013 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на підставі зазначеного договору отримані свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 частини квартири кожному, та за ними зареєстровано право власності на це майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Після розлучення він звернувся до суду з позовом про розподіл спільного майна подружжя (справа № 752/5379/14-ц). Під час розгляду вказаної справи з`ясувалося, що квартира належить не тільки ОСОБА_3 , а і її сину ОСОБА_2 . Оскільки квартира придбана в шлюбі і за їх спільні кошти, то вона є їх спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, передача цієї квартири у власність ОСОБА_2 порушує його права. У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 10 червня 2021 року позов задовольнив частково. Визнав недійсним протокол погодження вартості майнових прав від 25 липня 2013 року, підписаний ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в частині участі ОСОБА_2 як покупця квартири АДРЕСА_1 . Визнав недійсним акт № 189 реалізації майнових прав на квартиру від 29 липня 2013 року, підписаний ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в частині участі ОСОБА_2 як покупця квартири АДРЕСА_1 . Визнав недійсним акт-підтвердження прийому-передачі квартири від 29 липня 2013 року, підписаний ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в частині передачі ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Скасував свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 100000640, видане 26 вересня 2013 року на ім`я ОСОБА_2 , на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки ОСОБА_3 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на грошові кошти, які були використані на придбання спірної квартири. Водночас ОСОБА_2 і ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» не надали обґрунтованих роз`яснень того, чому оспорювані протоколи та акти були підписані особою, яка не зазначена як сторона у договорі купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2011 року. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про задоволення вимог в частині визнання недійсними протоколу погодження вартості майнових прав від 25 липня 2013 року, акта реалізації майнових прав на квартиру від 29 липня 2013 року № 189, акта-підтвердження прийому-передачі квартири від 29 липня 2013 року. Також суд дійшов висновку, що підлягає задоволенню вимога позивача про скасування свідоцтва про право власності на 1/2 частини спірної квартири, виданого на ім`я ОСОБА_2 . При цьому суд врахував, що право власності на спірну квартиру вже зареєстроване за відповідачами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому вимога про визнання права на майнові права на 1/4 частини квартири, яка була передана у власність ОСОБА_2 , є неефективним способом захисту та не підлягає задоволенню. Також суд вважав, що вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності ОСОБА_2 є неналежним способом захисту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 23 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Судове рішення апеляційний суд мотивував неврахуванням місцевим судом того, що особами, які потребували поліпшення житлових умов, тобто перебували на обліку і в інтересах яких укладено відповідні правочини, є ОСОБА_3 і ОСОБА_2 . Отже, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» правомірно склало протокол погодження вартості майнових прав від 25 липня 2013 року, акт № 189 реалізації майнових прав на квартиру від 29 липня 2013 року, акт-підтвердження прийому-передачі квартири від 29 липня 2013 року з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , на сім`ю яких виділялися кошти. Вказані особи правомірно отримали свідоцтва про право власності на нерухоме майно, які не порушують прав позивача. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що у позивача не виникло безпосереднього права на отримання (оформлення) спірної квартири у власність.

Разом з цим суд врахував, що внесена ОСОБА_3 частка коштів для придбання житла у розмірі 307 722,00 грн є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки 1/2 частини спірної квартири набута ОСОБА_3 в період зареєстрованого шлюбу з позивачем, в тому числі з урахуванням їх спільних коштів на фінансування будівництва, тому ця частина квартири належить до спільної сумісної власності подружжя і підлягає розподілу в загальному порядку як майно подружжя шляхом заявлення відповідних вимог про визнання права власності за позивачем на відповідну частку квартири чи сплату компенсації, а не шляхом визнання недійсними оспорюваних актів, протоколів і свідоцтва на ім`я ОСОБА_2 , як помилково вважав позивач.

При цьому суд зазначив, що вимога про визнання майнових прав на 1/4 частини спірної квартири є неналежним способом захисту і не призведе до повновлення прав позивача, оскільки набуті одним із подружжя майнові права станом на час подання позову трансформувалися у право власності на квартиру, і майнові права припинили своє існування.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють право спільної сумісної власності, порядок поділу майна, набуття право власності та його захист. Зокрема апеляційний суд не врахував того, що внесені ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 307 722,00 грн були спільними коштами колишнього подружжя, тому майнові права є об`єктом права спільної сумісної власності, які надавали ОСОБА_3 та позивачу у подальшому можливість набути право власності на 1/2 частини квартири.

Таким чином, позивач на законних підставах має право вимоги на набуття права власності на майнові права на 1/2 частини квартири, право власності на яку на підставі оспорюваних документів набув син ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .

Враховуючи той факт, що ОСОБА_2 не міг набути право власності на майнові права, оскільки не був стороною договору купівлі майнових прав, цим договором не визначалися права ОСОБА_2 , то набуття ним права власності на нерухоме майно є незаконними та порушує права позивача при поділі спільного майна подружжя.

У червні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Журавльов М. М. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити в її задоволенні, оскільки оскаржувана постанова є законною і обґрунтованою, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 із 21 травня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 липня 2014 року.

ОСОБА_3 разом із повнолітнім сином ОСОБА_2 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 та перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у зв`язку з чим вирішили взяти участь у Державній цільовій соціально-економічній програмі будівництва (придбання) доступного житла на 2010-2017 роки.

ОСОБА_3 надала відповідні документи і 13 жовтня 2011 року, тобто в період шлюбу, уклала з Іпотечним центром в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» договір № 390 про обслуговування коштів для будівництва доступного житла.

Згідно з пунктом 2.7 цього договору державна підтримка надається ОСОБА_3 на двох членів її сім`ї (вона та син) з урахуванням загальної нормативної площі житла на сім`ю - 52,5 кв. м та граничної вартості 1 кв. м - 7 990,00 грн.

Згідно з пунктами 2.1, 2.4, 2.8 зазначеного договору, предметом правочину є домовленість сторін щодо обслуговування коштів з метою фінансування будівництва доступного житла за державної підтримки та отримання у власність квартири АДРЕСА_1 , державна підтримка надається у розмірі 113 426,00 грн, частка грошових коштів ОСОБА_3 , необхідних для будівництва доступного житла за державної підтримки, становить 307 722,00 грн.

31 жовтня 2011 року між ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» і ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, на виконання умов якого покупець ОСОБА_3 зобов`язана була сплатити за купівлю майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 421 147,00 грн, з яких державна підтримка - 113 426,00 грн, частка, яку має внести ОСОБА_3 , - 307 722,00 грн.

Цей договір був укладений у зв`язку із участю забудовника - ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» у Державній цільовій соціально-економічній програмі будівництва (придбання) доступного житла на 2010-2017 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1249, та відповідно до договору про будівництво доступного житла від 21 липня 2011 року № 1, укладеного між Іпотечним центром в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» і забудовником.

Згідно з пунктом 10.1 договору ОСОБА_3 посвідчила, що грошові кошти, що передаються як сплата за майнові права на квартиру, є спільною сумісною власністю подружжя, тобто її з ОСОБА_1 , який окремою заявою, надав згоду на придбання майнових прав на квартиру.

ОСОБА_3 внесла на банківський рахунок кошти у сукупному розмірі 307 722,00 грн на виконання умов зазначеного договору.

25 липня 2013 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був підписаний протокол погодження вартості майнових прав, згідно з пунктом 6.4 договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2011 року, відповідно до якого сторони визначили вартість одного квадратного метра квартири АДРЕСА_1 .

29 липня 2013 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», ОСОБА_3 і ОСОБА_2 підписали акт № 189 реалізації майнових прав на квартиру шляхом прийому передачі квартири згідно з договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2011 року, згідно з яким ОСОБА_3 і ОСОБА_2 приймають, а ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» визнає їх та на реалізацію вказаних прав передає покупцям квартиру АДРЕСА_1 у спільну часткову власність у рівних частках. На виконання зазначеного між сторонами цього ж дня підписано акт-підтвердження прийому-передачі квартири.

26 вересня 2013 року на підставі зазначених документів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 видані свідоцтва про право власності на квартиру, по 1/2 частини, а також за ними зареєстровано право власності на ці частини у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, відповідно до укладених договорів держава надала кошти на користь сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у відповідному розмірі з урахуванням нормативної площі житла та його граничної вартості.

Позивач не був зареєстрований разом із ОСОБА_3 на АДРЕСА_4 , як і не перебував на квартирному обліку як особа, що потребує поліпшення житлових умов, а тому не мав права на отримання державної підтримки у вигляді фінансування 30 % вартості житла. Відповідно, кошти на нього не виділялися.

За інформацією Іпотечного центру в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», наданою на адресу ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» (лист від 26 червня 2012 року № 1218), особами, які потребували поліпшення житлових умов, тобто перебували на обліку і в інтересах яких укладено договори, є ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Зазначеними нормами визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності -це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що майнові права на спірну квартиру придбані за час шлюбу, тому є об`єктом спільного майна подружжя. При цьому позивач просив визнати за ним майнові права на 1/4 частини квартири, а також визнати недійсними документи, за якими ОСОБА_2 набув право власності 1/2 частини на квартиру, і скасувати свідоцтво про право власності та запис про державну реєстрацію права власності.

Апеляційний суд встановив, що забудовник ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» брав участь у Державній цільовій соціально-економічній програмі будівництва (придбання) доступного житла на 2010-2017 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1249.

Згідно із зазначеною програмою надання державних коштів здійснюється лише на будівництво (придбання) житла для громадян, які перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов та визначені відповідними органами, які ведуть зазначений облік, такими, що мають право на доступне житло.

Тобто, на користь громадян, які приймають участь у програмі, держава надає кошти як внесок у вартість житла, і як наслідок ці громадяни мають право на отримання житла у власність.

ОСОБА_3 разом із повнолітнім сином ОСОБА_2 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 та перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

13 жовтня 2011 року ОСОБА_3 надала відповідні документи і уклала з Іпотечним центром в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» договір № 390 про обслуговування коштів для будівництва доступного житла.

31 жовтня 2011 року між ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» і ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, на виконання умов якого покупець ОСОБА_3 зобов`язана була сплатити за купівлю майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 421 147,00 грн, з яких державна підтримка - 113 426,00 грн, частка, яку має внести ОСОБА_3 , - 307 722,00 грн.

25 липня 2013 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був підписаний протокол погодження вартості майнових прав, а 29 липня 2013 року -акт № 189 реалізації майнових прав на квартиру шляхом прийому передачі квартири згідно з договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2011 року.

26 вересня 2013 року на підставі зазначених документів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 видані свідоцтва про право власності на квартиру, по 1/2 частини, а також за ними зареєстровано право власності на ці частини у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки особами, які потребували поліпшення житлових умов, тобто перебували на обліку і в інтересах яких укладено договори є ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , тому ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» правомірно склало протокол погодження вартості майнових прав від 25 липня 2013 року, акт № 189 реалізації майнових прав на квартиру від 29 липня 2013 року, акт-підтвердження прийому-передачі квартири від 29 липня 2013 року, з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , тобто на сім`ю яких виділялися кошти.

Позивач не був учасником договорів, укладених між ОСОБА_3 та Іпотечним центром в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», а також договорів укладених між ОСОБА_3 і ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», а тому правовстановлюючі документи на квартиру првомірно видані на ім`я відповідачів.

Крім того, апеляційний суд встановив, що з моменту державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 і ОСОБА_2 26 вересня 2013 року майнові права на квартиру набуті за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2011 рокутрансформувалися у право власності на новостворене нерухоме майно.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про визнання недійсними правовстановлюючих документів виданих ОСОБА_2 на 1/2 частини квартирита визнання за ним майнових прав на 1/4 частини квартири не підлягають задоволенню, адже за встановлених обставин позивач не позбавлений права на позов про визнання за ним права власності на певну частку у спірній квартирі чи сплату відповідної компенсації.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права є безпідставними та зводяться до неправильного тлумачення вищенаведених правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені апеляційним судом, оскаржувана постанова не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Водночас не підлягає задоволенню клопотання представника ОСОБА_1 -адвокат Перетятька О. В. клопотання про долучення доказів, оскільки відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про прийняття нових доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов