Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.11.2018 року у справі №826/15089/17
Постанова ВП ВС від 27.02.2019 року у справі №826/15089/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року

м. Київ

Справа №826/15089/17

Провадження №11-1421апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року (судді Кучма А. Ю., Коротких А. Ю., Бєлова Л. В.) у справі № 826/15089/17 за позовом ОСОБА_3 до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Відділ реєстрації, Деснянська РДА відповідно), Деснянської РДА, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про зобов'язання вчинити певні дії і

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу реєстрації, Деснянської РДА, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила зобов'язати Відділ реєстрації внести необхідні зміни до реєстраційного обліку та поновити реєстрацію місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у березні 2017 року ОСОБА_3 дізналася про те, що квартира АДРЕСА_1, в якій вона проживає з 1984 року, виставлена на продаж, у зв'язку з чим звернулася до ЖЕД-306 (житлово-експлуатаційна дільниця) з проханням надати інформацію про оформлення прав на квартиру та реєстрацію проживання в ній інших осіб. Проте у наданні запитуваної інформації їй було відмовлено через зняття її з реєстрації проживання з 21 грудня 2016 року. Підставами зняття ОСОБА_3 з реєстрації стало звернення її сина - ОСОБА_4 із заявою до Відділу реєстрації про зняття позивача з реєстрації місця проживання, оскільки позивач втратила право користування квартирою на підставі договору дарування частини квартири від 09 листопада 2012 року (далі - договір дарування). Водночас у цьому договорі зазначено, що обдарованим відома обставина щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_3 у зазначеній квартирі. На думку позивачки, договір дарування не містить положень припинення її права користування житлом або зобов'язання знятися з реєстрації місця проживання. Крім того, ОСОБА_4 подав заяву про зняття позивача з реєстрації як її представник, однак вона не наділяла свого сина повноваженнями вчиняти дії від свого імені. З огляду на те, що у позивача немає іншого житла, крім квартири, в якій вона проживає, тому, на її думку, зняття з реєстрації позбавляє її права на житло.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24 липня 2018 року відмовив у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 вересня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись з указаним рішенням апеляційного суду, представник позивача - ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог представник позивача зазначив, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду України, проте природа спірних правовідносин є іншою, зокрема в цій справі посадова особа Відділу реєстрації вийшла за межі своїх повноважень, оскільки не мала права приймати заяву про зняття позивача з реєстрації від особи, яка на це не уповноважена. Тобто державний реєстратор не перевірила повноваження ОСОБА_4, чим порушила статтю 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». З огляду на те, що спірні правовідносини стосуються неправомірності дій суб'єкта владних повноважень щодо зняття особи з реєстрації місця проживання, то цей спір є публічно-правовим і підлягає вирішенню адміністративним судом.

Ухвалою від 02 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 07 грудня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).

У відзиві на касаційну скаргу Деснянська РДА вказує на те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що спірні правовідносини стосуються права користування і розпорядження квартирою, в якій проживає ОСОБА_3 Тобто предметом спору в цій справі є майнові права позивача, а позовні вимоги до відповідачів є похідними від них. Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 16 травня та 20 червня 2018 року (справи № 337/2535/2017, № 808/6982/15 відповідно).

Треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5 у відзиві на касаційну скаргу зазначають, що Київський апеляційний адміністративний суд дійшов правильного висновку про те, що цей спір не має ознак публічного-правового, оскільки спірні правовідносини виникли щодо права користування квартирою АДРЕСА_1. Зазначені обставини підтверджуються тим, що Деснянським районним судом міста Києва прийнято рішення від 31 жовтня 2018 року у справі № 754/3933/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Деснянська РДА, про визнання права користування житлом. Цим місцевим судом розглядається ще один спір, у якому предметом позову є визнання обов'язкової участі у спадщині (справа № 754/13862/17).

Відділ реєстрації відзив на касаційну скаргу не надіслав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що згідно із свідоцтвом про право власності на житло, виданим 30 січня 2006 року Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської РДА, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної власності ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 у рівних долях.

На підставі договору дарування, укладеного 09 листопада 2012 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_3 як дарувальниками та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 як обдарованими, ОСОБА_4 набув право власності на 1/10 частину квартири, а ОСОБА_5 - на 5/10 її частин.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 29 вересня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу БуждиганчукомЄ.Ю., ОСОБА_4 успадкував після смерті свого батька ОСОБА_7 1/5 частину квартири.

За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07 грудня 2017 року № 106608243 право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 у розмірі 1/2 частини, за ОСОБА_4 у розмірі 1/2 частини.

14 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Відділу реєстрації із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що вона втратила право користування житловим приміщенням відповідно до договору дарування частини квартири від 09 листопада 2012 року.

На підставі зазначеної заяви відповідач зняв ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання, про що повідомив її листом від 15 березня 2017 року № 102-102/П-334-738.

Вважаючи дії відповідачів протиправними, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті заявлених вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право власності або користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. У цій справі спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою, в якій проживає позивачка. Оскільки між сторонами в цій справі наявний спір про право, то справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Вирішуючи питання предметної юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як убачається з позовної заяви, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, направленим на поновлення порушеного права проживання та користування квартирою АДРЕСА_1, оскільки дізналася про те, що квартира виставлена на продаж, що призведе до втрати нею житла.

Отже, цей позов подано на поновлення права ОСОБА_3 у сфері житлових відносин.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України в редакції, чинній на час прийняття судами оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною четвертою статті 11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 цього Кодексу).

На підставі частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Ураховуючи те, що спір про поновлення реєстрації місця проживання позивача може впливати на майнові права та інтереси третіх осіб у цій справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про неналежність цього спору до юрисдикції адміністративних судів є правильним.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, ВеликаПалата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська В.Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О.Г. Яновська

В.С.Князєв