Історія справи

Ухвала ВП ВС від 14.01.2020 року у справі №9901/919/18
Ухвала КАС ВП від 28.11.2018 року у справі №9901/919/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/919/18

Провадження № 11-1252заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г.

Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представника позивачки - адвоката Кравця Р. Ю.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 листопада 2019 року (судді Тацій Л. В., Стародуб О. П., Єзеров А. А., Стеценко С. Г., Шарапа В. М. ) в адміністративній справі № 9901/919/18 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними дій, бездіяльності, рішення та його скасування, і

ВСТАНОВИЛА:

1.26 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати:

- протиправними дії ВККС, вчинені в рамках кваліфікаційного оцінювання судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1, що полягали у неналежному оформленні суддівського досьє, дискримінації під час співбесіди як матері, яка перебувала на лікарняному у зв'язку з вагітністю та пологами й у відпустці по догляду за дитиною, перешкоджанні праву судді на надання відповідей та пояснень з приводу запитань членів комісії під час проведення співбесіди, наданні оцінки судовому рішенню у справі № 804/1363/14, а також у з'ясовуванні мотивів, якими керувався суддя при ухваленні судового рішення в нарадчій кімнаті, протиправному дослідженні матеріалів, які не містилися у суддівському досьє, упередженому ставленні та необ'єктивності, необґрунтованому заниженні балів, включенні до резолютивної частини рішення ВККС від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18 рекомендації Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про звільнення з посади судді;

- протиправною бездіяльність Комісії в рамках кваліфікаційного оцінювання судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у тому, що член колегії ОСОБА_2 перед початком співбесіди із суддею ОСОБА_1 не заявив про свій самовідвід, а ВККС у своєму рішенні не зазначила мотивів його ухвалення із цього приводу;

- протиправним та скасувати рішення Комісії від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18 про визнання судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 657,375 бала, і такою, що не відповідає займаній посаді судді цього суду, та про внесення до ВРП подання з рекомендацією щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду;

- протиправним та скасувати рішення ВККС від 01 березня 2019 року № 4/ко-19 про виправлення описки в рішенні від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18, яким замінено на сторінці 2 в абзаці шостому текст "ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 87,75 бала. За результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 набрала 91 бал. На етапі складання іспиту суддя загалом набрала 178,75 бала" текстом: "ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 79,875 бала. За результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 набрала 79,5 бала. На етапі складання іспиту суддя загалом набрала 159,375 бала".

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 04 листопада 2019 року закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18 щодо надання рекомендації ВРП розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Визнав протиправним і скасував рішення ВККС від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18 в частині визначення результатів кваліфікаційного оцінювання і визнання судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та рішення Комісії від 01 березня 2019 року № 4/ко-19 про внесення виправлень до рішення від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18. Зобов'язав ВККС продовжити кваліфікаційне оцінювання зазначеної судді.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення про відповідність/невідповідність судді займаній посаді повинно бути не тільки мотивованим, а й обов'язково відповідати критеріям зрозумілості та обґрунтованості для можливості надання такому рішенню оцінки.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень ВККС) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура оцінювання і чи була дотримана процедура ухвалення такого рішення. Обсяг і ступінь відображення мотивації залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, що доводи (пояснення) судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала суддю, виставляючи певну кількість балів, тобто які мотиви ухваленого рішення. У спірному рішенні Комісія обмежилася лише стислим (загальним, без викладення фактичних обставин та мотивів їх оцінки) посиланням на засоби встановлення відповідності судді займаній посаді та кількість виставлених за результатами кваліфікаційного оцінювання балів, що не дає змоги встановити дійсні підстави (мотиви), з яких виходила Комісія під час ухвалення рішення.

Відсутність у рішенні мотивів його ухвалення, покликань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у представника відповідача будь-яких доказових доводів з посиланням на матеріали досьє (письмові докази), результати співбесіди, які б слугували і стали підставою для оспорюваних висновків Комісії, за яких суддя не відповідає займаній посаді, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law21~) є достатньою підставою для того, щоб його скасувати як протиправне (у частині набраних балів і висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді).

Стосовно неправомірності дій ВККС щодо ведення засідання та упередженого ставлення до позивачки, то суд не встановлював обґрунтованості та допустимості формулювання питань, дискримінації, оскільки ці обставини не зазначені як підстава прийняття оскаржуваного рішення, отже, не призвели до порушення її (позивачки) прав.

У частині закриття провадження у справі суд виснував, що рішення Комісії від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18 щодо надання рекомендації ВРП розглянути питання про звільнення позивачки з посади судді має рекомендаційний характер, а тому не може бути самостійним предметом судового оскарження.

3. ВККС не погодилась із зазначеним рішенням і подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його та прийняте нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Серед аргументів незгоди з рішенням суду першої інстанції є твердження про дотримання Комісією принципу рівності умов кваліфікаційного оцінювання, надання позивачці розумної можливості представляти свої знання й уміння, надавати усні та письмові пояснення. ОСОБА_1 не довела, що вона під час співбесіди не мала можливості ознайомитися із зауваженнями, показниками, критеріями, підставами і мотивами її оцінювання.

Вважає, що суд неправильно застосував положення ~law22~, пункт 34 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення). Наведеними нормами передбачено, що обов'язок Комісії наводити підстави ухвалення рішення або мотиви, з яких ВККС дійшла відповідних висновків, не може сприйматися як вимога наводити детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Свідоме ухилення суду від встановлення такої мотивації викликає обґрунтований сумнів в об'єктивності та неупередженості.

Комісія при винесенні рішення провела співбесіду із суддею ОСОБА_1, під час якої обговорила питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє; визначила кількість набраних нею балів, проаналізувала їх у порівнянні з необхідною нормативною кількістю балів та дійшла вмотивованого висновку щодо рівня встановлення її відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Зважаючи на дискреційні повноваження ВККС щодо проведення кваліфікаційного оцінювання суддів та виключної компетенції її як уповноваженого органу, суд фактично втрутився в адміністративний розсуд та зобов'язав Комісію діяти у незаконний спосіб, а саме продовжити кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Кравець Р. Ю. просить залишити її без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 листопада 2019 року - без змін.

Зазначає, що рішення ВККС не відповідає вимогам вмотивованості, оскільки з його змісту не можливо встановити яким показникам чи критеріям не відповідає позивачка, через що не може обіймати посаду судді. Наявність лише виставлених балів, які не підтверджені жодними арифметичними розрахунками, суперечить принципу прозорості та справедливості проведеного оцінювання.

4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 грудня 2019 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 20 січня 2020 року - призначила справу до розгляду.

У судовому засіданні представник позивачки - адвокат Кравець Р. Ю., просив апеляційну скаргу залишити без задоволення з мотивів, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

5. Велика Палата Верховного Суду заслухала пояснення представника позивачки, дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке.

Президент України Указом від 13 травня 2009 року № 318/2009 призначив ОСОБА_1 строком на п'ять років на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Верховна Рада України Постановою від 24 травня 2015 року № 479-VIII № 522/2008 обрала ОСОБА_1 на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду безстроково.

Комісія рішенням від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1.

Рішенням від 2 березня 2018 року № 33/зп-18 ВККС призначила проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, призначеного рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18.

16 квітня 2018 року позивачка склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 79,875 бала. За результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 набрала 79,5 бала.

ВККС рішенням від 18 липня 2018 року № 173/зп-18 затвердила результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Іспит", складеного 16 квітня 2018 року.

Відповідно до цього рішення суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди".

19 вересня 2018 року Комісія провела з ОСОБА_1 співбесіду, під час якої обговорила питання за показниками критеріїв компетентності, професійної етики та доброчесності на підставі матеріалів суддівського досьє.

За наслідками визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді за підсумками іспиту суддів місцевих та апеляційних судів та вирішення питання щодо допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди" ВККС прийняла рішення від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18, яким вирішила:

- що, суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 657,375 бала;

- суддю Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 визнати такою, що не відповідає займаній посаді;

- внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1.

Рішенням від 01 березня 2019 року № 4/ко-19 Комісія виправила описку в рішенні від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18, а саме: замінено на сторінці 2 в абзаці шостому текст "ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 87,75 бала. За результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 набрала 91 бал. На етапі складання іспиту суддя загалом набрала 178,75 бала" текстом: "ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 79,875 бала. За результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 набрала 79,5 бала. На етапі складання іспиту суддя загалом набрала 159,375 бала".

У рішенні від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18 Комісія зазначила, що за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя набрала 375,375 бала; за критерієм професійної компетентності ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів іспиту, дослідження інформації, яка міститься у досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 1-5 глави 2 розділу ІІ Положення. За критеріями особистої та соціальної компетентності ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів тестування особистих морально - психологічних якостей та загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди з урахуванням показників, визначених пунктами 6-7 глави 2 розділу ІІ Положення.

За критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу ІІ Положення, суддя набрала 152 бали. За цим критерієм ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у досьє та співбесіди.

За критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення, суддя набрала 130 балів. За цим критерієм ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у досьє, та співбесіди.

У підсумку Комісія визначила, що суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 657,375 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, у зв'язку із чим визнала суддю ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді.

6. Позивачка вважає, що Комісія протиправно ухвалила рішення № 1627/ко-18, за наслідками якого відбулося порушення її права на працю (Комісія визначила її такою, що не відповідає займаній посаді) й тому звернулася до суд із цим позовом.

7. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

За частиною 1 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такоїдіяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статтею 55 Конституції України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.

Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).

Згідно зі ~law23~ кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

На підставі ~law24~ за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених ~law25~. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

Згідно із ~law26~ ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

За частиною третьої цієї статті рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Згідно із ~law27~ рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених ~law28~, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

8. Якщо ще раз повернутись до змісту ~law29~, то вона говорить, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов'язкової умови - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією.

Встановлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення.

Верховний Суд вважає, що на інше розуміння положень ~law30~ не повинні впливати висновки ВККС, які передували ухваленню рішенню щодо надання рекомендації, як-от визнання, що суддя не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, відмова судді у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді. Ці висновки складають основу, підґрунтя рішення щодо надання рекомендації і повинні оцінюватися та розглядатися разом з останнім рішенням, яке, власне, й було ухвалено на підставі таких висновків.

У зв'язку зі сказаним Верховний Суд вважає за потрібне послатися на положення статті 17 Закону України від 23 червня 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", за якими суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетятка та Шереметьєв проти України").

Також у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

9. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ужите в цій нормі формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивача виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Під час розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду встановлено, що рішенням ВРП від 12 грудня 2019 року № 3452/0/15-19 відмовлено у задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України через невмотивованість рішення Комісії від 19 вересня 2018 року № 1627/ко-18.

Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

10. У контексті подібних (схожих) фактичних передумов до такого самого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла раніше у справі № 9901/637/18, який сформулювала у постанові від 26 лютого 2020 року. У цій постанові з покликанням на наведені норми законодавства зазначила, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

11. Водночас за змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - ~law33~) прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП.

Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар'єри судді, є обов'язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

Водночас за нормами ~law34~ (стаття 88) рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, суддя (кандидат на посаду судді) має право оскаржити до адміністративного суду.

При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього "кваліфікаційного" провадження.

Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах "кваліфікаційного" провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об'єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов'язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.

ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

11. Частиною 1 статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої Частиною 1 статті 239 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У цій справі такої потреби немає, оскільки мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення суб'єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.

12. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

13. Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 238, 266, 292, 310, 315, 319, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України задовольнити частково.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 листопада 2019 року в частині задоволення та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати, провадження вцих частинах закрити.

У решті рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

В. В. Британчук К. М. Пільков

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

І. В. Григор'єва В. В. Пророк

В. І. Данішевська Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік

О. С. Золотніков В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач

Г. Р. Крет С. П. Штелик