Історія справи

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/25/19 (П/9901/25/19)

Провадження № 11-63заі19

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І. від 18 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною та нечинною ухвали,

УСТАНОВИЛА:

04 січня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просив визнати протиправною та нечинною ухвалу Першої Дисциплінарної палати ВРП від 21 грудня 2018 року № 13491/0/18-18, якою залишено без розгляду та повернуто дисциплінарну скаргу ОСОБА_3 стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_5, суддів Шостого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 18 січня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Обґрунтовуючи свої доводи, скаржник зазначає про невідповідність ухвали суду першої інстанції засадам верховенства права, Конституції і законам України, а також міжнародним нормативно-правовим актам. На його думку, висновок Касаційного адміністративного суду у складі судді Верховного Суду, що ухвала Першої Дисциплінарної палати ВРП від 21 грудня 2018 року № 13491/0/18-18 не підлягає оскарженню в судах, суперечить нормам ст. 55 Основного Закону та ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), які підлягають застосуванню в даному випадку.

Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що оскаржувана ухвала Першої Дисциплінарної палати ВРП від 21 грудня 2018 року відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) не може бути самостійним предметом судового розгляду.

ВРП у відзиві на апеляційну скаргу просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, оскільки вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з дотриманням норм КАС України, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

У п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).

Статтею 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 ОсновногоЗакону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Як убачається з матеріалів справи, 06 листопада 2018 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_3 на дії судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_5 та суддів Шостого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 під час розгляду адміністративної справи № 761/8760/147-а. У своїй скарзі ОСОБА_3 посилався на незаконну відмову в доступі до правосуддя, істотне порушення суддями норм процесуального права під час здійснення правосуддя, безпідставне затягування розгляду справи, а також незазначення у судових рішеннях мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 06 листопада 2018 року вказана дисциплінарна скарга передана члену ВРП ГусакуМ.Б. для проведення попередньої перевірки.

За результатами попередньої перевірки цієї скарги Перша Дисциплінарна палата ВРП постановила ухвалу від 21 грудня 2018/ року № 13491/0/18-18, якою скаргу ОСОБА_3 залишила без розгляду та повернула скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 44 Закону № 1798-VIII, оскільки вона не містить фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарних проступків суддів.

Не погоджуючись із таким рішенням Першої Дисциплінарної палати, ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

За ч. 10 ст. 131 Конституції Українивідповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Згідно зі ст. 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII(далі - Закон № 1402-VIII) дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють Дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 42 Закону № 1798-VIIIдисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строки здійснення дисциплінарного провадження визначаються цим Законом та регламентом ВРП.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 1798-VIII передбачено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги (…).

Підстави для повернення дисциплінарної скарги визначено у ч. 1 ст. 44 Закону № 1798-VIII. Зокрема, дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів», або не підписана чи не містить прізвища, імені, по батькові скаржника або судді, місця проживання (місця перебування, місцезнаходження) скаржника; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; 6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

З ухвали Першої Дисциплінарної палати ВРП від 21 грудня 2018 року № 13491/0/18-18 вбачається, що вказану скаргу залишено без розгляду та повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 44 Закону № 1798-VIII, оскільки вона не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарних проступків суддів.

Частиною 4 ст. 44 Закону № 1798-VIIIпередбачено, що рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає

ОСОБА_3 реалізував своє право на звернення до ВРП, подавши дисциплінарну скаргу на дії судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_5 та суддів Шостого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 які, на думку позивача, вчинили дисциплінарний проступок.

У цьому випадку ОСОБА_3 не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникли у зв'язку з вирішенням питання про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії суддів при виконанні посадових обов'язків має право виключно ВРП, й рішення останньої щодо притягнення чи відмови у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для таких суддів, але не для особи-скаржника. Тобто правом на оскарження рішень/дій ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, оскаржуване рішення ВРП не створює для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків, незважаючи на те, що його прийнято за зверненням останнього.

З огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус ВРП у цих правовідносинах, рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника, а тому таке рішення Дисциплінарної палати ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Саме такий висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 800/570/17, від 10 травня 2018 року у справі № П/9901/385/18, від 06 грудня 2018 року у справі № П/9901/756/18.

ОдночасноВелика Палата Верховного Суду звертає увагу, що за приписами ч. 2 ст. 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду в порядку ст. 266 КАС Українита ст. 52 Закону № 1798-VIII.

Отже, за змістом ст. 51, 52 Закону № 1798-VIII оскарженню до ВРП підлягає виключно рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржником не спростовані.

Відповідно до ст. 316 КАСУкраїни суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 242, 266, 315, 316, 322, 325 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 18 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

О. С. Золотніков О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л. М. Лобойко