Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 року Справа № 920/483/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддів:Євсікова О.О. Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі)за участю представників: від позивача:Примак Н.В. дов. від 14.05.2015р. № 576від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сумської товарної біржі "Сумиагропромбіржа"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 27.07.2015р.у справі№ 920/483/15 Господарського суду Сумської областіза позовомДержавного підприємства "Роменське лісове господарство"доСумської товарної біржі "Сумиагропромбіржа"провизнання частини договору недійсною

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Роменське лісове господарство" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Сумської товарної біржі "Сумиагропромбіржа" про визнання недійсним п.п. 2.2.2 п.2.2 розділу 2 (Обов'язки Сторін): "Проведення аукціону з продажу необробленої деревини доручати лише Організатору, про що свідчить укладений договір" договору про проведення аукціону з продажу необробленої деревини № 7 від 27.10.2014 р., укладеного між Сумською товарною біржею "Сумиагропромбіржа" та Державним підприємством "Роменське лісове господарство" з огляду на вимоги статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.05.2015р. (суддя Джепа Ю.А.) в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції з огляду на вимоги статей 203, 215 Цивільного кодексу України дійшов висновку про відсутність правових відстав для задоволення позову зважаючи на те, що позивач не навів суду чинних норм цивільного законодавства, в яких визначення сторонами договору конкретного організатора аукціону прямо заборонено. Не містить відповідної заборони й Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства № 42 від 19.02.2007 р., на яке посилається позивач.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2015р. (головуючий суддя Плужник О.В., судді Барабашова С.В., Потапенко В.І.) рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2015р. скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено. Визнано недійсним п.п. 2.2.2 п. 2.2 договору про проведення аукціону з продажу необробленої деревини №7 від 27.10.2014р. укладеного між Сумською товарною біржею "Сумиагропромбіржа" та ДП "Роменське лісове господарство". Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що зобов'язання позивача вчиняти дії, що передбачені п.п. 2.2.2 п. 2.2 договору про проведення аукціону з продажу необробленої деревини №7 від 27.10.2014 року є втручанням у його господарську діяльність. За наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що спірний пункт договору суперечить положенням ч.1 статті 19 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність.

Не погодившись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2015р., Сумська товарна біржа "Сумиагропромбіржа" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема, приписів статей 203, 215, 627 Цивільного кодексу України щодо наявності підстав для визнання спірного пункту недійсним. Скаржник наголошує на тому, що апеляційним судом залишено поза увагою принцип свободи договору, а також те, що позивач свідомо підписав договір з таким пунктом. Більше того, підставою для звернення із позовом слугувала наявність скарг споживачів, а не фактична невідповідність вказаного пункту вимогам законодавства. Крім того, на думку Сумської товарної біржі "Сумиагропромбіржа", відсутні підстави вважати, що дії останньої можна кваліфікувати як порушення конкурентного законодавства, та не можуть бути підставою для визнання спірного пункту недійсним.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін оскаржувану постанову апеляційної інстанції з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в оскаржуваних рішенні та постанові, та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.10.2014р. між позивачем - Державним підприємством "Роменське лісове господарство" та відповідачем - Сумською товарною біржею "Сумиагропромбіржа" було укладено договір про проведення аукціону з продажу необробленої деревини №7 (надалі договір).

Згідно з п. 1.1 договору продавець доручає, а організатор бере на себе зобов'язання організовувати та провести торги за умовами аукціону з продажу необробленої деревини, які проводяться відповідно до Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства № 42 від 19.02.2007 р.

Відповідно до п.1.2 договору організатор надає право продавцю прийняти участь в торгах з продажу необробленої деревини заготівлі II, III, IV квартал 2015 р. та І кварталу 2016 р. відповідно до Графіку проведення аукціонів з продажу необроблених лісоматеріалів Державного агентства лісових ресурсів України.

Пунктом 2.2.2. договору передбачено: "Проведення аукціону з продажу необробленої деревини доручати лише організатору, про що свідчить укладений договір".

24.03.2015р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про визнання недійсним зазначеного п.п. 2.2.2 п.2.2 розділу 2 (Обов'язки Сторін).

В обґрунтування своїх вимог ДП "Роменське лісове господарство" посилається на те, що на підприємство позивача звернулися покупці лісопродукції зі скаргами на: невмотивовано встановлений комісійний збір на рівні 1,5% з вартості кожного укладеного договору купівлі-продажу деревини за результатами аукціону, який перевищує в 2-3 рази середній показник, що склався на Україні; недопущення можливості впливу покупців на негативні процеси що відбуваються в ході проведення аукціону; отримання надприбутку за результатами укладених договорів купівлі-продажу необробленої деревини, оскільки винагорода СТБ "Сумиагропромбіржа" гарантується за рахунок отримання частини гарантійних внесків покупців; та пропозицією змінити товарну біржу на більш досконалу для значного зменшення комісійної винагороди та можливості створення більш ефективних біржових механізмів, зважаючи на економічний стан в країні.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом. При цьому відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, Наказом Державного комітету лісового господарства України за №42 від 19.02.2007 р., зареєстрованого у Міністерстві юстиції України за №164/13431 від 28.02.2007 р., "Щодо вдосконалення механізмів продажу необробленої деревини" затверджено "Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини" (далі - Положення). Цим Положенням регулюється порядок реалізації усієї необробленої деревини. Відповідно до пункту 1.2 Положення реалізація необробленої деревини всіма постійними лісокористувачами здійснюється через аукціони з продажу необробленої деревини на біржі. При цьому торги проводяться організатором аукціону на підставі договору про проведення аукціону з продажу необробленої деревини, укладеного між продавцем та торговою біржею (п. 1.6 Положення).

В свою чергу, законодавство не містить вимог до змісту такого договору.

За загальною нормою, встановленою статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами встановлено, що на території міста Суми функціонує щонайменше ще одна товарна біржа (ДП "Роменське лісове господарство" було розглянуто більш економічно привабливу пропозицію, яка надійшла від товарно-сировинної біржі "Сумська ресурсна біржа"). Відповідач у касаційній скарзі вказує на 7 аналогічних торгових бірж. Разом з тим доводів та доказів того, що позивача примусили укласти спірний договір від 27.10.2014 №7 саме з відповідачем - не наведено. Позивач самостійно обрав контрагента та уклав з ним спірний договір. На підставі статті 629 Цивільного кодексу України сторонами було погоджено умови договору. Водночас судами не встановлено, а в матеріалах справи відсутні і докази того, що на момент підписання договору позивач не погоджувався зі спірним п.2.2.2 (протоколи розбіжностей, зауваження, заперечення тощо).

Місцевим судом правомірно зауважено про те, що наведені позивачем в обґрунтування даного позову посилання на економічну необґрунтованість проведення аукціону відповідачем, наявність більш вигідних пропозицій інших контрагентів, суд не може розглядати в якості підстав для висновку про недійсність пункту 2.2.2. оспорюваного договору, оскільки такі обставини недійсності не визначені чинним законодавством.

З огляду на викладене, висновок апеляційного суду про те, що спірний пункт договору не відповідає приписам ч.1 статті 19 Господарського кодексу України є безпідставним.

Так, відповідно до ч.1 статті 19 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Укладаючи спірний договір, позивач реалізував своє право, передбачене статтею 627 Цивільного кодексу України, і взяв на себе відповідні зобов'язання.

Кожна сторона, згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду стосовно відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено тих обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання недійсними окремих положень договору на підставі ч. 1 статті 203, ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Натомість суд апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного провадження у справі вказаний висновок не спростував належним чином, у зв'язку з чим безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі в повному обсязі, оскільки місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумської товарної біржі "Сумиагропромбіржа" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2015р. у справі №920/483/15 - скасувати.

Рішення Господарського суду Сумської області від 12.05.2015р. у справі №920/483/15 - залишити в силі.

Стягнути з Державного підприємства "Роменське лісове господарство" на користь Сумської товарної біржі "Сумиагропромбіржа" 852 (вісімсот п'ятдесят дві) грн. 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Сумської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова