Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року Справа № 907/724/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід22.12.2014у справі№ 907/724/14Господарського суду Закарпатської областіза позовомХолмківської сільської ради Ужгородського районудоПриватного підприємця ОСОБА_4третя особаУжгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській областіза участюпрокурора Ужгородської міжрайонної прокуратурипроприпинення шляхом розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості

за участю

- прокуратури:Кузнецова Ю.В. (посвідчення № 023135 від 26.11.13р.),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Холмківська сільська рада Ужгородського району (далі - позивач) просила припинити шляхом розірвання договір оренди від 21.11.2005 №0406071000007, укладений між позивачем та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (далі - відповідач), та додаткову угоду до нього від 17.03.2011 №2124800040000019 і повернути земельну ділянку площею 9600 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1, а також стягнути з відповідача 19 044,62 грн. боргу за користування земельною ділянкою на підставі вказаного договору оренди за період з 20.04.2013 по 30.04.2014. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач систематично не сплачує орендну плату за користування землею.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.10.2014 (суддя Пригара Л.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Желік М.Б., Костів Т.С., Марко Р.І.), позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані вище судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.11.2005 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського використання - для будівництва виробничої бази - землі промисловості, яка знаходиться в межах населеного пункту АДРЕСА_1, загальною площею 9600 кв.м. Нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 158 369,28 грн.

Договір оренди землі зареєстрований Закарпатською регіональною філією ДП "Центр Державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.01.2006 за №0406071000007.

Згідно п.9 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі - у розмірі 2-х відсотків нормативно грошової оцінки землі - 3 167,39 грн. в рік на розрахунковий рахунок позивача.

Сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Орендна плата вноситься щомісяця, до 10 числа в рівних долях - по 263 грн. 95 коп. В разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожен день її прострочення (розділ 4 Договору "Орендна плата").

25.01.2011 між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 24.01.2006 за № 0406071000007, відповідно до умов якої на підставі рішення четвертої сесії VI скликання (2 засідання) Холмківської сільської ради від 25.01.2011, внесено зміни до договору, а саме договір поновлено (продовжено) терміном на 5 років, починаючи із дати його реєстрації. При цьому при зміні орендаря договір оренди зберігає чинність. Орендна плата встановлюється у розмірі 3-х відсотків нормативно грошової оцінки. Додаткова угода зареєстрована 17.03.2011 за №2124800040000019 в управлінні Держкомзему в Ужгородському районі.

Позивач, посилаючись на те, що відповідачем систематично (починаючи із 01.01.2012 по 30.04.2014) не сплачується орендна плата, звернувся до суду з вимогами про розірвання вказаного договору оренди, повернення земельної ділянки та стягнення боргу по сплаті орендної плати.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що матеріалами справи підтверджена сума заборгованості відповідача перед позивачем, а систематична не сплата орендної плати є істотним порушення умов договору оренди, що за вимогами позивача є підставою для розірвання договору.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до присів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами обох інстанцій розглянуто позов про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки, та стягнення заборгованості по сплаті орендної плати і не вбачається, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення, розглянув вимоги, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, у касаційній скарзі такої вимоги чи вимог, не наведено.

Отже доводи, викладені у касаційній скарзі про прийняття і розгляд судом апеляційної інстанції таких вимог, є необґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Із наведеної норми та приписів вказаного Закону не вбачається, що позивач зобов'язаний був вимостити дорогу та прокласти лінію електропередач до орендованої відповідачем земельної ділянки з метою забудови її відповідачем.

Таких обов'язків на позивача не покладено і іншими законодавчими актами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції таких обов'язків не визначено і у договорі оренди земельної ділянки, з урахуванням укладеної додаткової угоди.

Згідно статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч.2).

Відповідач у касаційній скарзі вказаних вище обставин не спростував та не довів наявність у позивача обов'язку вимостити дорогу та прокласти лінію електропередач до орендованої відповідачем земельної ділянки, отже із наведених підстав касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У касаційній скарзі відповідач як на підставу для скасування судових рішень також посилається на бездіяльність позивача щодо не здійснення рекультивації землі, вважаючи, що передана йому в оренду земельна ділянка підлягає рекультивації.

Відповідно до приписів статті 166 Земельного кодексу України рекультивація порушених земель - це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель (ч.1). Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації (ч.2).

Суд касаційної інстанції зазначає, що статтею 38 Господарського процесуального кодексу України як суду першої інстанції, так і апеляційної, з урахуванням положень статті 101 цього кодексу, не надано повноважень на витребування доказів, якщо про це не подано клопотання, відтак, відповідно до вимог статті 33 зазначеного кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином пославшись на вказані обставини відповідач не довів їх у встановленому процесуальним законом порядку, тому вказані ним доводи не дають правових підстав для скасування судових рішень.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 21 цього Закону розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити нормативному акту, чинному на час укладення договору оренди. Відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до частини першої статі 32 зазначеного Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно із п. "д" ч. 1 статті 141 Земельного кодексу України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

За змістом зазначених норм договір оренди землі підлягає розірванню в разі систематичної несплати орендної плати.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.12.2012 у справі №6-146цс12, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідачем систематично з квітня 2013 не сплачується орендна плата за укладеним між сторонами договором оренди землі.

З викладеного вбачається, що як у справі, яка переглядається у касаційному порядку, так і у справі, переглянутій Верховним Судом України, правовідносини є подібними та із однаковим нормативно-правовим регулюванням.

Відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент прийняття рішення місцевим господарським судом, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

За вказаних обставин оскільки у даній справі правовідносини є подібними та із однаковим нормативно-правовим регулюванням порівняно із справою, переглянутою Верховним Судом України, і висновки якого є обов'язковими для всіх судів України, та оскільки правові висновки судів у даній справі, що переглядається у касаційному поряду, відповідають правовим висновкам Верховного Суду України, правові підстави для скасування судових рішень, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 у справі Господарського суду Закарпатської області №907/724/14, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський