Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року Справа № 922/940/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Воліка І.М. (доповідача), Іванової Л.Б., Кролевець О.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову від 15.09.2014Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 922/940/14 господарського суду Харківської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 7 932,77 грн.В судове засідання прибули представники сторін:позивачане з'явились;відповідачане з'явились;Відповідно до Розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 24.10.2014 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий-суддя - Волік І.М., судді - Іванова Л.Б., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5.) звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4) про стягнення переплаченої орендної плати у розмірі 7410,00 грн., 418,85 грн. 3% річних та 103,92 грн. інфляційних витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.11.2013 сторони досягли домовленості про припинення Договору оренди № 0506/1, укладеного між ними 05.06.2012, з 08.10.2012. Проте, відповідно до умов договору, позивачем була внесена орендна плата за перший та останній місяць оренди (червень 2012 року та травень 2015 року відповідно), а тому, оскільки обов'язок позивача по сплаті орендної плати за користування об'єктом оренди за травень 2015 року не наступив у зв'язку з припиненням дії договору, відповідач повинен повернути внесену орендну плату на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.07.2014 у справі № 922/940/14 (суддя Жельне С.Ч.), в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2014 у справі № 922/940/14 (колегія суддів: Могилєвкін Ю.О. - головуючий, судді - Пушай В.І., Барбашова С.В.), апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_5 задоволено частково; рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2014 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 7410,00 грн. боргу за переплату орендної плати скасовано та позов у цій частині задоволений; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 7410,00 грн. боргу за переплату орендної плати, 1706,41 грн. судового збору та 858,69 грн. судового збору за подання апеляційної скарги; в іншій частині рішення господарського суду Харківської області залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач - ФОП ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2014 скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2014 залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, оскільки надано невірну юридичну оцінку обставиним справи щодо моменту розірвання договору, а також неправильно застосовані положення частин 4 та 5 ст. 653, ст. 1212 Цивільного кодексу України, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваного судового акту.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги, проте правом взяти участь в судовому засіданні не скористалися.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, 05.06.2012 між ФОП ОСОБА_4 (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_5 (Орендар) укладений Договір оренди нежитлового приміщення № 0506/1 (надалі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає Орендареві в тимчасове платне користування (оренду) нежитлові приміщення першого поверху № 62-1:61-1, загальною площею 90,2 кв.м. (згідно з технічним паспортом виготовленим КП "Харківське МБТІ " 21.12.2010), що розташовані в будинку за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1 (надалі - "об'єкт оренди") (п. 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 2.1. Договору, вступ Орендаря у користування об'єктом оренди настає з дня підписання уповноваженими представниками обох сторін акту приймання-передачі об'єкту оренди. Акт приймання-передачі об'єкту оренди підписується сторонами протягом 3-х календарних днів з моменту підписання даного Договору. Повернення об'єкту оренди орендарем здійснюється шляхом підписання відповідного Акту приймання-передачі об'єкту оренди, який підписується уповноваженими представниками обох сторін протягом трьох календарних днів з моменту припинення строку дії даного Договору, дострокового його розірвання або відмови від нього у випадках передбачених даним Договором. Обов'язок по складанню Акту приймання-передачі об'єкту оренди покладається на сторону, яка передає об'єкт оренди іншій стороні (п. п. 2.3., 2.5. Договору оренди).

За користування об'єктом оренди Орендар щомісяця сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі та на умовах, встановлених договором. Розмір щомісячної орендної плати за користування об'єктом оренди складає 80,80 грн., еквівалентом 10 (десять) доларів США за м2 (п. 3.1. Договору).

Згідно з пунктом 3.5. Договору, орендна плата сплачується Орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності та по день фактичного повернення об'єкту оренди орендодавцю, згідно з пунктом 2.3. цього Договору.

При цьому, в пункті 3.11. Договору сторони погодили, що орендна плата не нараховується протягом 3 (трьох) місяців з моменту підписання Договору та орендар оплачує перший (05.06.2012) та останній (05.05.2015) місяці за користування об'єктом оренди відповідно до умов Договору. Даний Договір діє з моменту підписання до 05.05.2015 (п. 6.1. Договору).

На виконання умов Договору, 06.06.2012 сторонами складений Акт прийому-передачі нежитлового приміщення, після чого позивач (Орендар) сплатив відповідачу орендну плату за перший та останній місяці за користування об'єктом оренди відповідно до умов Договору в розмірі 14 820,00 грн., що підтверджується квитанцією № 7 від 08.06.2012.

Втім, 22.11.2013 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору оренди нежитлового приміщення № 0506/1 від 05.06.2012, в якій домовилися розірвати договір оренди нежитлового приміщення 08.10.2012 у зв'язку з фактичним припиненням використання орендарем нежитлового приміщення за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1. Дана додаткова угода набуває чинності з дати її підписання представниками сторін.

Позивач звертаючись з даним позовом посилається на те, що його обов'язок по сплаті орендної плати за користування об'єктом оренди за травень 2015 року не наступив, оскільки договір оренди розірвано за погодженням сторін та зобов'язання сторін припинилися, а тому сума у розмірі 7410,00 грн., яка була перерахована відповідачу у якості попередньої оплати за травень 2015 року, повинна бути повернута на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем на зазначену суму нараховано 3% річних у сумі 418,85 грн. та інфляційні у сумі 103,92 грн.

Місцевий господарський суд приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що за змістом Додаткової угоди № 1 до Договору оренди нежитлового приміщення № 0506/1 від 05.06.2012, укладеної сторонами 22.11.2013, сторони домовились про те, що спірний договір вважається розірваним з 08.10.2012. Втім, дана додаткова угода набуває чинності з дати її підписання представниками сторін, тобто, з 22.11.2013.

Крім цього, судом зауважено, що в порушення умов Договору оренди від № 0506/1 від 05.06.2012 та вимог діючого законодавства, позивачем не здійснено повернення орендованого майна на підставі Акту приймання-передачі, з посиланням на те, що Договір було припинено за згодою сторін, а об'єкт оренди з 12.11.2012 наданий в оренду іншому орендарю.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що кошти у розмірі 14820,00 грн., які були перераховані позивачем у якості орендної плати за перший (червень 2012 року) та останній (травень 2015 року) місяці оренди, фактично є орендною платою за червень 2012 року та вересень 2012 року.

Апеляційний господарський суд повторно переглядаючи справу не погодився з висновками місцевого господарського суду посилаючись на те, що згідно з частиною 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

За умовами Додаткової угоди № 1 від 22.11.2013, Договір оренди нежитлового приміщення № 0506/1 від 05.06.2012 було розірвано за погодженням сторін з 08.10.2012.

Позивачем на виконання пункту 3.11. Договору оренди були перераховані кошти за перший (05.06.2012) та останній (05.05.2015) місяці за користування об'єктом оренди у загальній сумі 14820,00 грн.,

Таким чином, 7410,00 грн. були сплачені позивачем як орендна плата за червень 2012 року, наступні три місяцій (липень, серпень, вересень) орендна плата відповідно до пункту 3.11. Договору оренди не нараховувалася, а у зв'язку з припинення Договору оренди № 0506/1 від 05.06.2012 за згодою сторін з 08.10.2012, значене свідчить про відсутність правових підстав для сплати орендної плати вподальшому.

За встановлених обставин та враховуючи приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що орендна плата у сумі 7410,00 грн. за травень 2015 року сплачена позивачем без достатньої правової пістави, у зв'язку з розірванням договору оренди за погодженням сторін з 08.10.2012, тому вимога позивача про стягнення надмірно сплаченої орендної плати у сумі 7410,00 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду в цій частині скасоване та прийняте нове рішення про стягнення з відповідача 7410,00 грн. боргу за переплату орендної плати, в іншій частині рішення залишено без змін.

Проте, колегія судів касаційної інстанції вважає, що висновки, як суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, так і місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог зроблені при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, з огляду на наступне.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога про стягнення переплаченої орендної плати у сумі 7410,00 грн., а також нарахованих на зазначену суму 3 % річних та інфляційних, у зв'язку з розірванням Договору оренди нежитлового приміщення № 0506/1 від 05.06.2012 за згодою сторін.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України України зміна та розірвання господарських договорі в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Аналогічні положення містить частина 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

В силу приписів ст. 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Крім цього, підстави розірвання договору найму на вимогу наймодавця визначені ст. 783 Цивільного кодексу України, а на вимогу наймача (орендаря) ст. 784 Цивільного кодексу України.

У відповідності до частини 4 ст. 188 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Крім того, частиною 3 ст. 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Надаючи юридичну оцінку щодо наявності чи відсутності правових підстав для стягнення з відповідача (орендодавця) переплаченої орендної плати у розмірі 7 410,00 грн., 3 % річних та інфляційних, судами достовірно не встановлено чи був договір оренди розірваний за погодженням сторін, чи в односторонньому порядку у зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань, чи у судовому порядку з урахуванням предмету спору у справі № 5023/5132/12 господарського суду Харківської області, без врахування вищенаведених законодавчих приписів.

Крім того, відповідно до частини 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалось вище позовні вимоги про стягнення надмірно сплаченої орендної плати у сумі 7410,00 грн. заявлені позивачем на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

повернення виконаного за недійсним правочином;

витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави зробити висновок, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Враховуючи те, що між сторонами було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 0506/1 від 05.06.2012, і кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отримані останнім на підставі зазначеного договору, то такі кошти набуті за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Також, слід зауважити, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 3 % річних та інфляційних, судом апеляційної інстанції не обгрунтовано не застосування ним приписів частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Наведене свідчить про те, що в процесі перегляду справи апеляційний суд, як і суд першої інстанції, припустилися неповноти щодо встановлення обставин справи.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарськими судами не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; а отже прийняті судами рішення та постанова не відповідають приписам ст. ст. 43, 86 та 105 ГПК України, вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, що визначені ст. ст. 1117, ст. 1119 ГПК України, постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст. 11112 ГПК України доручити господарському суду першої інстанції врахувати викладене у постанові, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити доводи сторін та подані ними докази, що мають значення для її розгляду, вичерпно встановити права і обов'язки сторін, і виходячи з цього, - визначитись із застосуванням усіх норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, здійснити належну правову кваліфікацію відносин сторін та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити часткова.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2014 та рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2014 у справі № 922/940/14 скасувати.

Справу № 922/940/14 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : Л.Б. Іванова

О.А. Кролевець