Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року Справа № 916/138/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Одеської міської радина постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.15у справі№916/138/15-г Господарського суду Одеської областіза позовомФірми "Київ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД)доОдеської міської радипрозобов'язання вчинити певні дії

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'являлись, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Київ" у січні 2013 року заявлений позов до Одеської міської ради про зобов'язання її отримати на територіальну громаду міста Одеси в особі Одеської міської ради право власності на земельну ділянку загальною площею 0,7 га, у межах визначеної лінії. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.05 у іншій справі №6/883 за ним встановлено право користування - особистим сервітутом на спірні земельні ділянки, державна реєстрація такого сервітуту на той час законодавством не передбачалась. Разом з цим, позивач зауважував, що він має намір провести державну реєстрацію цього сервітуту, проте не може цього зробити, оскільки відповідачем, як власником спірних земельних ділянок, не проведено формування спірної земельної ділянки. При цьому, позивач посилався на приписи статей 2, 5, 12, 79, 791, 80, 83, 100 Земельного кодексу України, статей 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 2, 172 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.02.15, ухваленим суддею Гуляк Г.І., провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підвідомчий господарському судові, оскільки має публічно - правовий характер та має розглядатись в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала обґрунтована приписами статей 2, 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Лавриненко Л.В. - головуючого, Пироговського В.Т., Філінюка І.Г., постановою від 25.03.15, перевірену ухвалу суду першої інстанції скасував, а матеріали справи скерував до суду першої інстанції для розгляду по суті. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що даний спір має розглядатись в господарських судах, оскільки відповідач реалізуючи своє право власника на розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, представляє територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Водночас, апеляційний господарський суд зазначив і те, що при вирішенні даного спору відсутня підпорядкованість одних учасників земельних правовідносин іншим, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій. При цьому, суд посилався на приписи статей 2, 5, 80, 83 Земельного кодексу України, статей 1, 172 Цивільного кодексу України, статей 1, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Одеська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а ухвалу про припинення провадження у справі просить залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказав на хибність висновків суду апеляційної інстанції, та зазначив при цьому, що на його думку вирішення спорів, які виникають із земельних відносин щодо оскарження дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, де стороною у справі є суб'єкт владних повноважень, належить до юрисдикції адміністративних судів.

Від Фірми "Київ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД)

отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу господарського суду Одеської області від 12.02.15 про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України через непідвідомчість даного спору господарському суду.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Підстави припинення провадження у справі визначені статтею 80 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до пункту 1 частини 1 цієї норми господарський суд припиняє провадження у справі у разі якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суб'єктом владних повноважень, відповідно до цієї статті, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Компетенція адміністративних судів відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу про адміністративне судочинство поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб і суб'єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкту що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

За приписами частин 1, 2 статі 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Статтею 80 Земельного кодексу України установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Відповідно до частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Територіальна громада це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр, абзац 2 частини 1 статті 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні". Згідно з частиною 1 статті 10 наведеного закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до статті 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. За змістом статей 3 та 5 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом цивільних відносин. До повноважень міських рад відповідно до приписів пунктів "а" , "й" , "к" статті 12 Земельного кодексу України належить: розпорядження землями територіальних громад; вирішення земельних спорів; та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Отже, органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Таким чином, у відповідних відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами.

З приписів пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів. Спір вважається таким, що не підлягає вирішенню в господарських судах, коли він не підвідомчий господарським судам, тобто предмет спору не охоплюється статтею 12 Господарського процесуального кодексу України. Спори, що віднесені до підвідомчості господарських судів, кваліфікуються за сукупністю предметного та суб'єктного критеріїв. За предметним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникли при здійсненні господарської діяльності. За суб'єктним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникають між юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та у випадках, передбачених законодавчими актами України за участю державних органів, органів місцевого самоврядування. Відтак, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин пов'язаних із здійснення сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності. Виходячи з наведеного, справи за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру підвідомчі господарським судам.

Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Фірми "Київ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД) про зобов'язання Одеської міської ради отримати на територіальну громаду міста Одеси в особі Одеської міської ради право власності на земельну ділянку загальною площею 0,7 га. Скасовуючи ухвалу місцевого суду, апеляційний суд установив, що Одеська міська рада реалізує повноваження власника цієї земельної ділянки, а тому є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею, відтак в даному випадку відсутня підпорядкованість одних учасників земельних правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій. За таких обставин, висновок апеляційного суду про підвідомчість даного спору господарському суду, а відтак і відсутність у суду першої інстанції правових підстав для припинення провадження у справі визнається правомірним. Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого апеляційним судом. Відповідно до приписів статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Виходячи з того, що порушень чи неправильного застосування апеляційним судом норм чинного законодавства не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Разом з цим, подаючи касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.15, яка була прийнята за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Одеської області від 12.02.15, Одеська міська рада зайво сплатила 243,60 грн судового збору. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору із касаційних скарг на ухвалу суду, справляється у сумі 0,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна скарга подається до суду. Дана касаційна скарга подана у 2015 році, в якому за приписами статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата станом на 01.01.15 становила 1218,00 грн. Відтак, судовий збір при поданні Одеською міською радою даної касаційної скарги повинен був складати 609,00 грн, проте, скаржником до касаційної скарги додане платіжне доручення № 187 від 26.03.15 про сплату судового збору у розмірі 852,60 грн. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом. З огляду на викладене, надмірно сплачений судовий збір у розмірі 243,60 грн підлягає поверненню скаржникові.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.03.15 у справі №916/138/15-г залишити без змін.

Касаційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.

Повернути на користь Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська,1) з Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820019) 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. надмірно сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 187 від 26.03.15.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

С у д д і Т.Гоголь

В.Швець