Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 910/13046/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.11.2014у справі № 910/13046/14 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії ПАТ "Українська страхова компанія "Гарант-Авто"до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"простягнення суми

в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився - - відповідачаГайдамащук О.В.

В С Т А Н О В И В:

В липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії ПАТ "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 3 982, 11 грн. та поновити позовну давність.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 (головуючий Алданова С.О., судді: Дикунська С.Я., Коршун Н.М.) у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії ПАТ "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.05.2009 по вул. Хутірська в селі Кам'янка сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Шкода", д.н.з. АА2983АА, під керуванням водія Цівун С.П. та автомобіля "ЗАЗ 110308", д.н.з. АА9100АО, під керуванням водія Рябової Л.І., внаслідок якої автомобілям завдані механічні пошкодження.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 18.06.2009 Цівун С.П. визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. (а.с.16).

Цивільно-правова відповідальність Рябова О.О. на момент ДТП була застрахована Публічним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Центральної філії ПАТ "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" згідно договору добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформлений полісом № 19G-0231886 (а.с.17).

Позивач виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 7962 від 18.09.2009 (а.с.24).

Пославшись на факт виплати страхового відшкодування, позивач звернувся до відповідача із регресною вимогою про виплату страхового відшкодування згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/6338302 (а.с.42-43).

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, з урахуванням вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності Цівун С.П., є особою, зобов'язаною відшкодувати завдану ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та полісу № ВВ/6338302.

Згідно із статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Частиною шостою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

В пунктах 2.2., 2.3., 4.6. постанови № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що право страховика за договором страхування на подання до суду регресного позову про стягнення з винної особи коштів, виплачених страховиком як страхове відшкодування, виникає з моменту сплати такого відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Суди попередніх інстанцій визнали поважними причини пропущення позовної давності, враховуючи при цьому, що право подати регресний позов до суду у позивача виникло з моменту виконання ним свого зобов'язання за договором добровільного страхування, що має наслідком захист порушеного права.

Колегія вважає зазначені висновки достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі касатор посилається на те, що позивачем не доведено поважності причин пропуску позовної давності, а судом безпідставно поновлено цей строк.

Проте касатор не врахував, що відповідно до частини другої статті 111 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено форму і зміст касаційної скарги, не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Окрім того, викладені в касаційній скарзі доводи, фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 у справі № 910/13046/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова