Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року Справа № 910/15480/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 08.04.2015у справі№ 910/15480/14 господарського суду Миколаївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"до Споживчого товариства "Діамед"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк"провизнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 20/10 від 01.10.2010,

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Половов В.О. - дов. № 36 від 25.05.15;

від відповідача: Шевельова А.С. - дов. № б/н від 05.01.15;

від третьої особи: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.02.2015 у справі № 910/15480/14 (судді: Бездоля Ю.С., Алексєєв А.П., Смородінова О.Г. ), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 (судді: Поліщук Л.В., Аленін О.Ю., Жеков В.І.), у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" відмовлено повністю.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 у справі № 910/15480/14 і постановити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Діамед" задовольнити повністю, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку", ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, оскаржуваний договір оренди, підписаний від імені скаржника неуповноваженою особою - комерційним директором ОСОБА_1, не було в наступному схвалено позивачем, а правовою підставою здійснення позивачем господарської діяльності (знаходження аптеки № 27) з 2011 року за адресою орендованого приміщення: м. Київ, вул. Симиренко, 17 А є не оскаржуваний, а інший правочин з такими самими реквізитами, який не може бути наданий позивачем до суду у зв'язку з його викраденням; по-друге, господарськими судами неправильно застосовано норми ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки факти, встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/6501/14 не є преюдицією, тому як суд у цій справі не досліджував оспорюваний правочин; по-третє, судами не надано належної оцінки поданим позивачем доказам, які підтверджують надання відповідачем в оренду приміщення, яке було предметом іпотеки, без згоди іпотекодержателя, що свідчить про нікчемність оскаржуваного правочину.

Представники третьої особи не скористалися своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

01.10.2010 між Споживчим товариством "Діамед" в особі голови правління Шмаюна Костянтина Миколайовича, який діє на підставі статуту (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед" в особі комерційного директора ОСОБА_1, діючого на підставі статуту (орендар), укладено договір оренди нежитлового приміщення № 20/10, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування без права викупу на умовах оренди нежитлове приміщення загальною площею 108 кв.м на строк, зазначений в п 5.1 цього договору; приміщення розташоване в будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симиренко, 17 А; технічний стан та інші характеристики приміщення, що передається в оренду на умовах цього договору, зафіксовані в акті приймання-передачі (додаток № 1), який є невід'ємною частиною цього договору, повністю задовольняють орендаря.

Згідно з п. 1.3 договору приміщення, що орендується, розташоване на 1-му поверсі двоповерхового нежитлового будинку.

Відповідно до п. 2.1.1 договору орендодавець зобов'язаний передати орендарю приміщення за актом приймання-передачі із зазначенням стану приміщення і переліку обладнання, меблів, інвентаря при їх наявності на момент їх передачі в оренду.

Пунктом 3.1 договору сторони обумовили, що за оренду приміщення, зазначеного в п. 1.1 цього договору, орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату в розмірі 8 640 грн., виходячи з розрахунку 80 грн. за 1 кв.м.

Згідно з п. 4.3 договору всі спори, що пов'язані з цим договором, його укладанням або такі, що виникають в процесі виконання умов цього договору, вирішуються шляхом переговорів між представниками сторін; якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 5.1 договору сторони узгодили, що цей договір набуває чинності з 01 жовтня 2010 року та діє до 30 вересня 2013 року.

Відповідно до п. 6.1 цей договір припиняється за закінченням строку його дії.

Згідно з п. 7.5 договору сторони також домовились, що в цей договір включені всі істотні умови, передбачені чинним законодавством, і сторони не мають і не матимуть одна до одної щодо інших жодних претензій.

01.10.2010 орендодавець передав, а орендар прийняв за актом прийому-передачі об'єкту оренди до договору № 20/10 від 01.10.2010 в користування нежитлове приміщення на вул. Симиренко, 17А на підставі договору оренди № 20/10 від 01.10.2010 для розміщення аптеки; характеристика приміщення: перший поверх нежитлового будинку; загальна площа 108 кв.м; підведена вода, каналізація; опалення централізовано; облік електроенергії розрахунковий; приміщення в задовільному стані.

15.03.2011 ТОВ "Діамед" звернулось до Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України (нині - Державна служба України з лікарських засобів) із заявою на видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами за місцем провадження діяльності, зокрема, Аптека № 27, 03134, м. Київ, вул. Симиренка, 17А.

22.03.2011 Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України видано ТОВ "Діамед" ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами із зазначенням місця провадження діяльності: Аптека № 27, м. Київ, вул. Симиренка, 17А.

Відповідно до Паспорту аптечного закладу - Аптеки № 27 зазначена аптека знаходиться за адресою: 03134, м. Київ, вул. Симиренка, 17А; приміщення аптечного закладу використовується суб'єктом господарювання на умовах оренди, договір оренди №20/10 від 01.10.2010.

У зв'язку з невиконанням ТОВ "Діамед" зобов'язань за договором оренди від 01.10.2010 № 20/10 щодо сплати орендної плати СТ "Діамед" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ "Діамед" 366 211 грн., в т.ч. 362 880 грн. основного боргу з орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення № 20/10 від 01.10.2010, 866,36 грн. 3% річних, 663,92 грн. інфляційних втрат, 1 800,78 грн. пені.

24.06.2014 рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/6501/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2014, позов СТ "Діамед" до ТОВ "Діамед" про стягнення 366 211 грн. задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Діамед" на користь СТ "Діамед" основний борг в сумі 362 880 грн., 3 % річних в сумі 866,36 грн., інфляційних втрат в сумі 663,92 грн., пені в сумі 1 800,78 грн.

Вважаючи, що договір оренди нежитлового приміщення № 20/10 від 01.10.2010 було укладено з порушенням вимог чинного законодавства у зв'язку з підписанням вказаного договору з боку ТОВ "Діамед" неуповноваженою особою - комерційним директором ОСОБА_1 та відсутністю у договорі повних відомостей про об'єкт оренди, крім площі та адреси, 25.07.2014 ТОВ "Діамед" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до СТ "Діамед" про визнання договору оренди нежитлового приміщення № 20/10 від 01.10.2010 недійсним, обгрунтовуючи позовні вимоги нормами ст.ст. 203, 215, 241, 638, 760, 761 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2014 у справі № 910/15480/14 позовну заяву і додані до неї документи в порядку ст. 17 Господарського процесуального кодексу України направлено за встановленою територіальною підсудністю до господарського суду Миколаївської області.

У додаткових поясненнях до позовної заяви від 30.09.2014 позивач доповнив підстави заявленого позову, зазначивши, що спірний договір оренди є нікчемним з врахуванням положень ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", оскільки іпотекодержатель майна, яке є предметом вказаного договору - ПАТ "ПроКредит Банк" не надавав згоди на укладення договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2010 № 20/10.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області суду від 27.10.2014 у справі № 910/15480/14 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк".

02.02.2015 відповідач звернувся до господарського суду Миколаївської області з клопотанням про застосування строків позовної давності у справі № 910/15480/14 щодо вимог позивача про визнання недійсним оспорюваного договору оренди.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, наступне схвалення оскаржуваного правочину позивачем підтверджено наявними у справі доказами, зокрема, заявою позивача на видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами з зазначенням місця провадження діяльності: аптека № 27, м. Київ, вул. Симиренко, 17 А; паспортом аптечного закладу (в якому зазначено, що приміщення аптечного закладу за адресою: м. Київ, вул. Симиренко, 17 А використовується на умовах оренди, договір оренди № 20/10 від 01.10.2010); по-друге, рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/6501/14 встановлено факти, які відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доведенню, а саме: факт користування орендованим приміщенням - здійснення позивачем господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами в аптеці № 27 за адресою: м. Київ, вул. Симиренко, 17 А на підставі оспорюваного договору оренди № 20/10 від 01.10.2010; по-третє, позивачем не доведено за допомогою належних і допустимих доказів факт перебування орендованого за оспорюваним договором приміщення в іпотеці ПАТ "ПроКредит Банк", що унеможливлює визнання договору оренди від 01.10.2010 № 20/10 недісним на підставі ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку"; по-четверте, позивачем не доведено порушення його прав як орендаря внаслідок відсутності згоди іпотекодержателя на укладення договору оренди від 01.10.2010 № 20/10, строк дії якого закінчився ще 30.09.2013.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарських судів попередніх інстанції про відсутність підстав для задоволення позову законними і обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ); законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1 - 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом; у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Статтею 237 Цивільного кодексу України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно зі ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України); настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини; доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Факт наступного схвалення позивачем оскаржуваного правочину встановлено господарськими судами і підтверджено матеріалами справи, зокрема, заявою ТОВ "Діамед" на видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами від 15.03.2011 № 1561, в якій позивач зазначив місце провадження господарської діяльності, зокрема: аптека № 27, м. Київ, вул. Симиренко, 17 А; паспортом аптечного закладу - аптеки № 27, відповідно до якого місцем провадження господарської діяльності є 03134, м. Київ, вул. Симиренка, 17 А; приміщення аптечного закладу використовується на умовах оренди, договір оренди № 20/10 від 01.10.2010.

Доводи позивача про здійснення господарської діяльності у спірному приміщенні на підставі іншого правочину з такими самими реквізитами (але з іншим змістом) цілком правомірно не було взято до уваги господарськими судами, оскільки, як встановлено господарськими судами і підтверджено матеріалами справи, позивачем не було подано жодних доказів наведеного в порядку ст.ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Факт користування ТОВ "Діамед" спірним приміщенням на підставі договору оренди від 01.10.2010 № 20/10 встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2014 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2014 у справі № 910/6501/14.

З огляду на викладене, висновки господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання договору оренди від 01.10.2010 № 20/10 недісним у зв'язку з підписанням вказаного договору представником з перевищенням повноважень з врахуванням наступного схвалення спірного договору ТОВ "Діамед" є законними і обгрунтованими.

Висновки господарських судів про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним з мотивів його неукладеності також є законними і обгрунтованими, оскільки визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами, що відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постановах Верховного суду України від 10.02.2009 у справі № 10/33/08 та від 25.06.2011 у справі № 7/221-09.

Що стосується доводів касаційної скарги про наявність підстав для визнання договору оренди недійсним згідно з абз. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у зв'язку з передачею позивачу в оренду приміщення, що знаходиться в іпотеці у третьої особи без згоди іпотекодержателя, слід зазначити, що: по-перше, господарськими судами встановлено, що позивачем не надано належних і допустимих доказів перебування спірного приміщення в іпотеці у ПАТ "ПроКредит Банк" на час укладення договору оренди від 01.10.2010 № 20/10; по-друге, позивачем не зазначено яким чином відсутність згоди іпотекодержателя на укладення договору оренди від 01.10.2010 № 20/10, строк якого закінчився ще 30.09.2013, порушувало права позивача як орендаря на час звернення з позовом 25.07.2014 та на час винесення рішення судом, тоді як відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також має право звернутися до суду за захистом свого майнового права.

Інші доводи касаційної скарги, які фактично зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів, яким вже було надано оцінку господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, не спростовують законних і обгрунтованих висновків господарських судів.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 у справі № 910/15480/14 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 у справі № 910/15480/14 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 у справі № 910/15480/14 - без змін.

Головуючий К.В. Грейц

Судді: С.В. Бакуліна

О.І. Глоc