Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2015 року Справа № 910/12094/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівГольцової Л.А., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "М енд С форвардинг Ко"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 (головуючий суддя Лобань О.І., судді Федорчук Р.В., Майданевич А.Г.)та на рішенняГосподарського суду міста Києва від 23.10.2014 (суддя Полякова К.В.)у справі№ 910/12094/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "М енд С форвардинг Ко"доПриватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Будінвест Компані",простягнення страхового відшкодування,за участю представниківпозивачаБойко Ю.А.,відповідачаСтеценко Т.М.,третя особане з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2014 у справі №910/12094/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "М енд С форвардінг Ко" до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про стягнення страхового відшкодування в сумі 249.300,27 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 237 ЦК України, ст.ст. 42, 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про: порушення відповідачем п. 3.1.2 та 3.1.6 договору страхування з огляду на розбіжність в інформації щодо власника транспортного засобу та напівпричепа; порушення відповідачем п. 11.1.4 договору страхування; існування між відповідачем та ТОВ "Будінвест Комапані" цивільних відносин; недоведеність відповідачем страхового випадку та наявність саме навмисного порушення водієм перевізника вимог замовника щодо збереження вантажу.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники третьої особи не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.03.2013 між Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М енд С форвардинг Ко" (страхувальник) було укладено договір № 11/03 добровільного страхування відповідальності експедитора.

Предметом вказаного договору є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному закону і пов'язані з відповідальністю страхувальника за відшкодування збитків, завданих власнику вантажу та/або третім особам під час експедирування вантажів на умовах договору експедирування та згідно чинного законодавства.

Умовами договору, зокрема п. 3.1, визначено, що вважається страховими випадками за цим договором, внаслідок яких настає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування.

Положеннями п. 3.1.1 договору передбачено, що одним із страхових випадків вважається відповідальність страхувальника за повну або часткову втрату вантажу (в тому числі внаслідок крадіжки, пограбування, незаконного заволодіння), або за пошкодження вантажу, тільки у відношенні відповідальності, що виникає в зв'язку з: а) транспортного законодавства або Конвенції, що застосовується до страхувальника в обов'язковому порядку; б) якщо законодавство, яке застосовується до перевезення, містить положення, згідно з яким відповідальність страхувальника може збільшитись у випадку оголошення вартості вантажу або за згодою страхувальника з власником вантажу, то таке збільшення відповідальності може бути застраховано виключно шляхом укладання додаткового договору до цього договору та за умови сплати додаткової страхової премії. При цьому збільшення відповідальності повинно бути оформлене відповідно до вимог транспортного законодавства.

Пунктом 4.7.1 договору встановлено, що якщо страхувальником укладається договір перевезення/транспортного експедирування з субпідрядником на перевезення/транспортного експедирування вантажу підвищеного ризику (у тому числі побутової електротехніки, про що вказано у п. 4.7 договору), перевізник повинен прийняти на себе відповідальність, яка не може бути меншою, ніж відповідальність за договірними умовами та положеннями міжнародних транспортних конвенцій, що застосовуються до страхувальника, причому на повну суму такої відповідальності.

Умовами п. 9 сторони погодили виключення із страхових випадків і обмеження страхування. Так, страховик звільняється від виплати страхового відшкодування, якщо відповідальність страхувальника стала наслідком навмисного порушення водієм вимог, інструкцій або розпоряджень правомочної за договором перевезення особи (замовник перевезення, вантажовідправник, вантажоодержувач) відносно нагляду за вантажем, виконанню митних формальностей, правил перевезення, збереження або декларування вантажів (п. 9.1.6 договору); внаслідок незаконного заволодіння (набуття права на майно) вантажем працівниками або представниками страхувальника шляхом обману чи зловживання довір'ям (шахрайства) (п. 9.1.8 договору).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вірлпул Україна" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М енд С форвардинг Ко" (експедитор) 03.01.2012 укладено договір № FF-01-12-М на транспортно-експедиторські послуги в міжнародному прямому та мультимодальному сполученні, за яким експедитор зобов'язується за дорученням, винагородою та за рахунок замовника виконати чи організувати виконання визначених даним Договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу замовника.

Умовами п. 1.2 договору встановлено, що перевезення вантажу замовника може проводитись як силами експедитора, так і з залученням третіх осіб, за дії яких експедитор відповідає перед замовником, як за власні.

У випадку повної або часткової втрати вантажу та/чи пошкодження вантажу експедитор несе відповідальність у розмірі інвойсної вартості, транспортної оплати та митних платежів, взятих пропорційно вартості пошкодженого чи втраченого вантажу (п. 5.7 договору).

Для забезпечення перевезення вантажу позивач як замовник уклав 17.02.2011 договір №BU7-000175 з "МК Сервісес" ОСОБА_11 (експедитор) щодо надання комплексу послуг з міжнародних перевезень вантажу.

У подальшому позивачем та експедитором складено замовлення № МС-000010176 від 01.06.2013, яким визначено, що 04.06.2013 з м. Вроцлав, Польща до м. Велика Димерка, Україна, має бути здійснено перевезення вантажу транспортними засобами з державними номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_9, власником яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "Будінвест Компані", із зазначенням дати вивантаження вантажу 07.06.2013.

Проте, як зазначає позивач, після завантаження у м. Вроцлав, Польща, даних транспортних засобів вантаж до місця призначення не прибув та держаний кордон України не перетинав, будь-які відомості щодо його місцезнаходження відсутні.

За фактом зникнення транспортного засобу разом із вантажем досудовим розслідуванням слідчого СВ ТВМ-4 Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві винесено постанову від 02.07.2013 про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення та зазначено про цивільний характер відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю "М енд С форвардинг Ко" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест Компані".

Внаслідок втрати вантажу Товариство з обмеженою відповідальністю "Вірлпул Україна" звернулось до позивача із претензією №345 від 21.06.2013 на суму 251.800,27 грн., оскільки саме позивач несе, відповідно до умов п. 5.7 укладеного між ними договору, відповідальність за повну або часткову втрату вантажу.

На виконання вимог претензії позивач перерахував на рахунок ТОВ "Вірлпул Україна" зазначену грошову суму, що підтверджується платіжними дорученнями №2614 від 31.07.2013 на суму 84.000,00 грн., № 3076 від 30.08.2013 р. на суму 84.000,00 грн. та № 3490 від 30.09.2013 на суму 83.800,27 грн.

З огляду на те, що відповідальність позивача застрахована за договором № 11/03 добровільного страхування відповідальності експедитора від 11.03.2013 у відповідача - ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", позивач 07.06.2013 звернувся до нього із заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку із знищенням/пошкодженням майна та 26.03.2014 із відповідною претензією.

Оскільки вказане відшкодування позивачу виплачено не було, він звернувся до суду з позовом до ПрАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про стягнення страхового відшкодування. В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що даний випадок є страховим та виплачена ним грошова сума має бути відшкодована.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 924 ЦК України, що кореспондується із положеннями ч. 2 ст. 308 ГК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтями 932 та 934 ЦК України встановлено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору. За порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Судами встановлено, що згідно з інвойсом від 04.06.2013 транспортування визначеного у замовленні № Р271/Р896 вантажу здійснюється транспортними засобами із державними номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

У матеріалах справи містяться копії свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу марки "Renault", державний номер НОМЕР_1, та транспортного засобу марки "Samro", держаний номер НОМЕР_2, власником яких зазначено ТОВ "Будінвест Компані".

Разом з тим під час розгляду питання щодо прийняття рішення про виплату страхового відшкодування відповідач за наявного у нього права, передбаченого ст. 25 Закону України "Про страхування" та п. 10.1.2 договору страхування, направив до Міністерства доходів і зборів України запит від 19.06.2014 щодо надання інформації про перетин державного кордону України транспортним засобом марки "Renault", державний номер НОМЕР_1, із напівпричепом марки "Samro", держаний номер НОМЕР_2, за період з 01.01.2012 р. до 01.06.2014 р.

Згідно з отриманою на вказаний запит відповіддю від 04.07.2014 інформація щодо перетину державного кордону України запитуваними транспортними засобами станом на 25.06.2014 відсутня.

Відповідно до листа від 29.05.2014 Управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в місті Києві за даними автоматизованої інформаційно-пошукової системи УДАІ м. Києва, доданими до цього листа, станом на 28.05.2014 транспортний засіб з державним номером НОМЕР_1 та напівпричеп з держаним номером НОМЕР_2 належать, відповідно, Національному банку України та ОСОБА_10.

З огляду на наявні розбіжності щодо визначення власника даних транспортних засобів, суди встановили, що позивач належним чином не виконав своїх обов'язків, передбачених п. п. 3.1.2 та 3.1.6 договору транспортного експедирування, щодо здійснення контролю за завантаженням та розвантаженням вантажу у кожний транспортний засіб та причеп, а також щодо забезпечення збереження вантажу, довіривши вантаж ТОВ "Будінвест Компані", яке виступило безпосереднім кінцевим перевізником і за дії якого позивач несе відповідальність.

Таким чином, судами встановлено, що позивач здійснював виконання прийнятих за договором експедирування зобов'язань фактично через ТОВ "Будінвест Компані". Проте за фактом зникнення вантажу та закриттям кримінального провадження у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення встановлено наявність відносин між ТОВ "М енд С форвардинг Ко" та ТОВ "Будінвест Компані" та визнано їх такими, що мають цивільний характер.

За таких обставин суди дійшли підставного висновку, що позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що ТОВ "Будінвест Компані" заволоділо майном саме як стороння організація, а не як організація, за допомогою якої позивач здійснював експедирування вантажу. Тобто, наведене підтверджує наявність господарських відносин між ними, а отже зазначені обставини мають кваліфікуватись як настання однієї із підстав для звільнення відповідача від виплати страхового відшкодування (п. 9.1.8 договору - внаслідок незаконного заволодіння (набуття права на майно) вантажем працівниками або представниками страхувальника шляхом обману чи зловживання довір'ям (шахрайства).

Колегія суддів також звертає увагу на те, що в силу укладеного між позивачем та замовником перевезення ТОВ "Вірлпул України" договору № FF-01-12-М від 03.01.2012 позивач несе визначену відповідальність за дії третіх осіб, залучених для перевезення вантажу, тобто позивач є відповідальною особою і за дії залученого ним перевізника/експедитора "МК Сервісес" ОСОБА_11, і, у свою чергу, за дії залученого останнім ТОВ "Будінвест Компані", водій якого керував транспортним засобом, що перевозив зниклий у подальшому вантаж.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії. Покладення виконання обов'язків на третю особу не звільняє експедитора від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання. Експедитор організовує роботу служб, організацій, залучених ним до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, підшукує необхідних людей для виконання замовленої клієнтом послуги.

Посилання скаржника, який виступав експедитором перевезення, на те, що ТОВ "Будінвест Компані" не є його представником, колегія суддів відхиляє, оскільки судами встановлено, що водій зниклих із вантажем транспортних засобів залучений позивачем до перевезення вантажу внаслідок організації ним самого такого перевезення, а відтак зазначене підпадає під п. 9.1.6 договору страхування щодо порушення водієм перевізника вимог замовника відносно нагляду та збереження вантажу.

Таким чином, судами встановлено, що факт настання страхового випадку за договором позивачем не доведений, у зв'язку із чим підстави для виплати відповідачем страхового відшкодування відсутні.

Окремо колегія суддів відзначає, що п. 14.1.1 та п. 14.1.6 договору передбачено, що страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадку, якщо відсутні належні докази обставин і причин страхової події, на які посилається страхувальник, та якщо страхувальник не виконав своїх обов'язків згідно умов цього договору.

Відповідно до п. 11.1.4 договору страхування при настанні події, наслідки якої можуть призвести до виникнення відповідальності страховика за цим договором, страхувальник зобов'язаний не давати згоди третім особам (потерпілому) про відшкодування збитків до прийняття рішення страховиком про здійснення страхової виплати, якщо інше із страховиком не погоджено додатково.

Проте, як встановлено судами, позивач всупереч зазначеній умові на власний розсуд без отримання відповіді страховика (відповідача) щодо прийнятого ним рішення виплатив третій особі - замовнику перевезення вантажу ТОВ "Вірлпул Україна" грошову суму у розмірі 251.800,27 грн., з огляду на що вимога про сплату відповідачем даної суми заявлена по своїй суті із порушенням умов договору.

Посилання скаржника на те, що згідно з п. 3.1.1 договору добровільного страхування відповідальності експедитора № 11/03 від 11.03.2013 відповідач повинен відшкодувати йому грошові кошти за втрату вантажу (внаслідок крадіжки, пограбування, незаконного заволодіння тощо) колегія суддів вважає необґрунтованим та передчасним, оскільки, скаржник не надав суду доказів крадіжки, пограбування чи незаконного заволодіння вантажем, зокрема вироку суду, в якому були б встановлені винні особи у вчиненні такого злочину.

Натомість, як зазначалося вище та встановлено судами, за фактом зникнення транспортного засобу разом із вантажем досудовим розслідуванням слідчого СВ ТВМ-4 Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві винесено постанову від 02.07.2013 про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення, та зазначено про цивільний характер відносин ТОВ "М енд С форвардинг Ко" та ТОВ "Будінвест Компані".

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у разі встановлення вироком суду винних осіб за втрату вантажу, зокрема, внаслідок крадіжки, пограбування, незаконного заволодіння, судове рішення у даній справі може бути переглянуте за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М енд С форвардинг Ко" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 у справі № 910/12094/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіЛ.А. Гольцова О.А. Кролевець