Історія справи
Постанова ВГСУ від 20.10.2014 року у справі №5028/10/3/2012
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2014 року Справа № 5028/10/3/2012
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.суддівКролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полікомбанк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.10.2013р. у справі№ 5028/10/3/2012 Господарського суду Чернігівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Слов'янські шпалери КФТП"доПублічного акціонерного товариства "Полікомбанк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватне підприємство "Альпи"провизнання недійсним договору та повернення отриманих коштів в сумі 150 000 грн.за участю представників:позивачаСлободян Д.Б. дов. від 20.08.2014р. № 40відповідачаСидоренко Н.Д. дов. від 13.01.2014р. третьої особине з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.03.2012р. (суддя Мурашко І.Г.) у справі № 5028/10/3/2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013р. у даній справі (головуючий суддя Коротун О.М., судді Іоннікова І.А., Корсакова Г.В.) рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.03.2012р. у справі скасовано з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю, визнано недійсним з моменту укладення договір поруки № 144 від 18.03.2011р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "Корюківська фабрика технічних паперів " та Публічним акціонерним товариством "Полікомбанк", стягнуто з відповідача на користь позивача 150000,00 грн., 4073,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 2 036,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2013р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013р. скасовано, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.03.2012р. залишено в силі.
Постановою Верховного Суду України скасовано Постанову Вищого господарського суду України від 24.12.2013 р. у справі № 5028/10/3/2012, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Полікомбанк" не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, зокрема ч. 3 статті 35, ч.ч. 1, 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, статей 207, 241 Цивільного кодексу України, ч. 1 статті 181 Господарського кодексу України, статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг, статей 3, 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що укладення спірного договору в подальшому було схвалено юридичною особою, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні. У додаткових поясненнях до касаційної скарги, Банк посилаючись на ті обставини, що вироком районного суду був задоволений цивільний позов ПАТ "Слов'янські шпалери КФТП" про стягнення з ОСОБА_6 збитків, наголошує на тому, що на думку скаржника, застосування реституції у даному випадку призведе до подвійного стягнення коштів на користь позивача.
У відзиві на касаційну скаргу та письмових поясненнях, позивач просить залишити без змін постанову Київського апеляційного господарського суду з мотивів у ній викладених. При цьому позивач наголошує на позиції Верховного суду України у даній справі.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом позову у даній справі є вимога про визнання недійсним договору поруки № 144 від 18.03.2011р. та повернення отриманих відповідачем коштів в сумі 150 000,00 грн., сплачених в рахунок погашення кредиту, отриманого третьою особою.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами оспорюваного договору поруки від 18.03.2011р. № 144, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Корюківська фабрика технічних паперів" (яке згідно протоколу № 17 від 02.03.2011 р. змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Слов'янські шпалери КФТП" (поручитель за умовами договору) та Публічним акціонерним товариством "Полікомбанк" (кредитор за умовами договору), поручитель зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за виконання Приватним підприємством "Альпи" (боржник за умовами договору) всіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 18.03.2011р. № 143, укладеного між кредитором та боржником (пункт 1.1. договору поруки).
Відповідно до п. 1.2. договору поруки поручителю відомі всі умови кредитного договору, зокрема, сума кредиту, строк і порядок його повернення, розмір процентної ставки річних, порядок сплати процентів, розмір і порядок нарахування пені у разі порушення строку повернення кредиту.
Договір поруки з боку поручителя підписано заступником генерального директора ОСОБА_7 та скріплено печаткою підприємства.
В подальшому, платіжним дорученням № 388 від 20.06.2011р. Публічне акціонерне товариство "Слов'янські шпалери КФТП" перерахувало на рахунок Публічного акціонерного товариства "Полікомбанк" 150000,00 грн. з призначенням платежу: на погашення кредиту згідно договору № 144 від 18.03.2011р.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач зазначав, що про існування спірного договору поруки йому стало відомо лише у листопаді 2011 року, після проведення службової та аудиторської перевірок. Також стверджував, що спірний договір ним не укладався, товариство згоди на його укладення не надавало, жодного представника на вчинення таких дій не уповноважувало, а наявний в договорі підпис заступника генерального директора ОСОБА_7 є підробленим. Наведені обставини слугували підставою для звернення із згаданим позовом про визнання недійсним договору поруки з огляду на вимоги статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.
За змістом положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.ч. 2, 3 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що договір поруки був схвалений керівництвом позивача (вільним волевиявленням уповноважених посадових осіб), оскільки саме ними було уповноважено фінансового директора ОСОБА_6 здійснювати набір та передачу телекомунікаційними лініями зв'язку у банк платіжних документів, завірених електронними підписами, а тому перерахування 20.06.2011р. за платіжним дорученням № 388 грошових коштів на рахунок ПАТ "Полікомбанк" у розмірі 150000,00 грн. в рахунок погашення кредиту згідно з договором поруки було розцінено судом І інстанції як схвалення такого договору.
Однак, як встановлено апеляційним господарським судом, вироком Менського районного суду Чернігівської області від 29.05.2013 у справі №2512/2803/2012 (частково зміненого ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 11.09.2013), зокрема встановлено факт вчинення службовою особою позивача - фінансовим директором ОСОБА_6 злочину, передбаченого статтею 366 Кримінального кодексу України, а саме: службового підроблення договору поруки № 144 від 18.03.2011р., укладеного між ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів" (поручитель) в особі заступника генерального директора ОСОБА_7 та ПАТ "Полікомбанк" (кредитор) в особі голови правління ОСОБА_8, шляхом виконання підпису від імені поручителя в особі заступника генерального директора ВАТ "Корюківська фабрика технічних паперів" ОСОБА_7 та скріплення договору печаткою товариства № 2, якою користувалася. Також встановлено факт вчинення фінансовим директором ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч.ч. 3-5 статті 191 Кримінального кодексу України "Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем".
Відповідно до зазначеного вироку, 20.06.2011р. обвинувачена ОСОБА_6, використовуючи своє службове становище, з метою заволодіння грошовими коштами Публічного акціонерного товариства "Слов'янські шпалери-КФТП", платіжним дорученням № 388 від 20.06.2011р., до якого внесла завідомо неправдиві відомості щодо платежу, перерахувала грошові кошти товариства у сумі 150000,00 грн. з рахунку Публічного акціонерного товариства "Слов'янські шпалери-КФТП" № 26005000365.9801 у Публічному акціонерному товариству "Полікомбанк" м. Чернігів на рахунок Публічного акціонерного товариства "Полікомбанк" № 29099021.980 на погашення простроченого кредиту Приватного підприємства "Альпи" згідно договору поруки № 144 від 18.03.2011 р., заподіявши збитки товариству у великих розмірах.
Згідно з ч. 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Таким чином, апеляційний господарський суд, з огляду на вимоги ч. 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги вирок Менського районного суду від 29.05.2013 р. у справі №2512/2803/2012, дійшов вірного висновку щодо відсутності вільного волевиявлення позивача на вчинення оспорюваного договору поруки та згоди і бажання останнього на його укладання.
За приписами 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Наведена норма застосовується, якщо представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу права на здійснення правочину, який встановлено особою, яку він представляє, діючи при цьому в межах закону.
Тобто, не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, котра, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинила злочин, що встановлено вироком суду.
Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26.08.2014р. у даній справі.
Отже, зважаючи на встановлені судами обставини відсутності у ОСОБА_6 повноважень на вчинення спірного правочину та вчинення нею злочину, а саме: підробка документів з умислом отримати кошти (встановлено вироком Менського районного суду від 29.05.2013 р. у справі №2512/2803/2012) та враховуючи те, що перерахування коштів в сумі 150000,00 грн. здійснювала сама ОСОБА_6, яка працюючи на посаді фінансового директора позивача мала доступ до вказаних коштів та електронних підписів керівників, апеляційний суд дійшов правомірного висновку про те, що вчинення такою особою (службовою особою позивача, яка здійснила підробку спірного договору) дій, направлених на його виконання не може свідчить про наступне схвалення такого договору позивачем.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним з огляду на відсутність волевиявлення позивача на вчинення спірного договору та недоведеність належними та допустимими доказами факту його наступного схвалення позивачем.
Відповідно до ч. 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших (п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Таким чином наслідком визнання в судовому порядку недійсним спірного договору поруки № 144 від 18.03.2011 р. є виникнення у відповідача обов'язку повернути позивачу у справі грошові кошти, перераховані на виконання недійсного правочину, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків недійсності договору (реституції) та правильно задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача 150000,00 грн. в рахунок повернення одержаного за недійсним правочином.
Заперечення відповідача щодо застосування реституції, яка на його думку, призведе до подвійного стягнення на користь позивача перерахованих за спірним договором поруки кредитних грошових коштів, визнаються касаційною інстанцією безпідставними, оскільки обов'язок сторін недійсного правочину повернути другій стороні все одержане на виконання такого правочину та право сторони вимагати повернення набутого за недійсним правочином передбачено законом, зокрема статтею 216 Цивільного кодексу України, в той час як у справі Менського районного суду Чернігівської області за цивільним позовом ПАТ "Слов'янські шпалери - КФТП" не розглядалось питання про стягнення набутих за недійсним правочином коштів з відповідача.
Відповідно до ч.1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин.
Крім того, з огляду на наявність укладеного між відповідачем та Приватним підприємством "Альпи" кредитного договору від 18.03.2011р. № 143 відповідач, як кредитодавець за вказаним договором, сплативши на користь позивача у даній справі грошові кошти, отримані на виконання недійсного договору поруки № 144 від 18.03.2011р., має право звернутися до позичальника з вимогою про повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування.
Згідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.
При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полікомбанк" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 р. у справі № 5028/10/3/2012 залишити без змін.
Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова