Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 920/2094/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична консалтингова група" на рішення господарського суду Сумської області від 10 грудня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2016 року у справі №920/2094/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична консалтингова група" про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична консалтингова група", з урахуванням уточнених позовних вимог, 22 866,43 грн. основного боргу за договором від 1 листопада 2012 року №1751-Т, 1 665,14 грн. пені, 1 191,56 грн. 3% річних та 3 632,67 грн. інфляційних нарахувань

Рішенням господарського суду Сумської області від 10 грудня 2015 року у справі №920/2094/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2016 року, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 22 866,43 грн. боргу, 1 665,14 грн. пені, 3 632,67 грн. інфляційних втрат, 1 191,56 грн. 3% річних, 1 827 грн. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, внаслідок чого судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 10 грудня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 1 листопада 2012 року між ТОВ "Сумитеплоенерго", як виконавцем, і ТОВ "Юридична консалтингова група", як споживачем, було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №1751-Т, згідно п. 1.1, якого відповідач зобов'язався надавати позивачу вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а позивач - своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 1.3 договору сторони узгодили, що характеристика об'єкту надання послуг, обсяги та нормативи споживання - договірні навантаження теплової енергії вказані у додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору, і відповідно до якого об'єктом надання послуг (опалення) є лабораторно-виробничий корпус, розташований за адресою: м. Суми, вул. Білопільський шлях, 24, максимальне теплове навантаження за договором визначено у розмірі 0,1138 Гкал/год.

Відповідно до п. 2.1 договору розмір тарифів на послуги встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, відповідно до чинного законодавства України. На момент укладення договору тарифи на теплову енергію встановлені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №26 від 3 лютого 2012 року та становлять: з централізованого опалення - 598,15 грн/Гкал, з ПДВ - 717,78 грн./Гкал.

Пунктом 2.3. договору визначено, що розмір щомісячної плати за надані послуги на момент укладення договору згідно нормативів (норм) споживання - договірними навантаженнями вказаний в додатку №1.

Згідно п. 2.4. договору плата за надані послуги за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями за умови їх підключення та введення в дію у встановленому порядку.

Відповідно до матеріалів справи та наданих сторонами пояснень на об'єкті споживача наявний засіб обліку теплової енергії, відповідно до показань якого здійснювалось нарахування необхідних платежів.

Порядок та умови оплати вартості наданих послуг передбачені у розділі третьому договору, яким встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 3.2.); відповідач до 15 числа розрахункового періоду повинен був сплачувати вартість зазначеної в договорі кількості спожитої теплової енергії в гарячий воді, передбаченої на розрахунковий період. Остаточний розрахунок за фактичну спожиту теплову енергію здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця (п. 3.3.); щомісячно 6-го числа відповідач отримує від позивача акт прийому-передачі теплової енергії, форма якого є невід'ємною частиною договору та рахунок за спожиту теплову енергію. Несвоєчасне отримання рахунку не звільняє відповідача від відповідальності щодо сплати за надані позивачем послуги (п. 3.4.); остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця (п. 3.5.).

Протоколом розбіжностей від 1 листопада 2012 року до договору №1751-Т сторони п. 10.1. договору виклали в наступній редакції: "строк дії договору становить з 1 листопада 2012 року по 31 січня 2013 року".

Вказаний договір, додатки до нього та протокол розбіжностей підписані обома сторонами та скріплені печатками товариств.

Суду відповідачем надано пояснення про те, що відповідно до довідок КП "Сумське міське БТІ" №9435260 від 3 грудня 2012 року та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №39926049 від 1 липня 2015 року, будівля - лабораторно-виробничого корпусу, яка розташована у м. Суми по вул. Білопільський шлях, 24, має загальну площу 1 763,3 кв.м. та перебуває у спільній частковій власності. Власниками будівлі є 24 фізичні особи. Окремі співвласники дійшли згоди спільно використовувати свої частки площ, тому 8 жовтня 2012 року між ТОВ "Юридична консалтингова група" та цими співвласниками лабораторно-виробничого корпусу (п'яти фізичних осіб) укладено договори "Про порядок та умови використання, володіння та розпорядження частиною площі лабораторно-виробничого корпусу, який знаходиться у спільній частковій власності", за яким ці п'ять співвласників передали, а ТОВ "Юридична консалтингова группа" прийняло за актами прийому-передачі частину лабораторно-виробничого корпусу в розмірі 63,15%, що відповідає 1 113,6 кв.м. Решта площі (36,85%), що відповідає 649,70 кв.м., відповідачу не передавалась, тому він нею не користується і не зобов'язаний здійснювати оплату за її опалення.

Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 866,43 грн. заборгованості за поставлену теплоенергію, 1 665,14 грн. пені, 3 632,67 грн. інфляційних втрат і 1 191,56 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст. 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у зв'язку з доведеністю факту порушення відповідачем строків здійснення повної оплати вартості поставленої теплоенергії. При цьому, доводи відповідача стосовно того, що він сплативши 39 180,65 грн. оплатив всю вартість отриманих ним послуг, оскільки в його користуванні перебуває лише частина приміщення, в яке здійснюється поставка теплоенергії, судами попередніх інстанцій визнані безпідставними, оскільки в укладеному сторонами договорі сторони не обумовлювали такої умови як площа, для якої здійснюється постачання теплоенергії, договір сторони підписали без зауважень в цій частині, недійсним договір не визнавався, не розривався, а тому є дійсним у редакції, яка була підписана сторонами, а тому у своїх діях сторони мають керуватися його умовами.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна з огляду на таке.

Приймаючи рішення про задоволення позову та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, попередні судові інстанції застосували до спірних правовідносин загальні положення про зобов'язання, передбачені Цивільним кодексом України та загальні умови виконання господарських зобов'язань, визначені ст. 193 ГК України.

Проте, всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, попередні судові інстанції не з'ясували правової природи договору, не встановили правовідносини сторін, що виникли з цього договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги, не визначили норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини, та не застосували їх при вирішенні спору.

При цьому, попередні судові інстанції встановили, що власниками будівлі, забезпечення якої тепловою енергією здійснює позивач, є 24 особи.

Кількість теплової енергії, згідно додатку 2 до договору визначається засобами обліку води і теплової енергії або розрахунковим способом.

В порушення вимог ст. 43 ГПК України суди не встановили та не зазначили у судових рішеннях, яким чином здійснюється облік теплової енергії, що поставляється до лабораторно-виробничого корпусу по вул. Білопільський шлях, 24 у м. Суми, засоби обліку води і теплової енергії, що поставляються до лабораторно-виробничого корпусу визначають окремо кількість спожитої теплової енергії тільки відповідачем чи і іншими власниками приміщень.

Між тим, з'ясування зазначених обставин, надання їм належної правової оцінки має істотне значення для правильного вирішення спору та впливає на застосування норм матеріального права.

За таких обставин прийняті у справі судові рішення не можна визнати такими, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, залежно від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична консалтингова група" задовольнити .

Рішення господарського суду Сумської області від 10 грудня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ГоловуючийП.А. ГончарукСуддіІ.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко