Історія справи

Постанова ВГСУ від 16.07.2014 року у справі №914/4134/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 року Справа № 914/4134/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А.,суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиУправління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014у справі № 914/4134/13 Господарського суду Львівської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської радипро визнання договору укладеним

в судовому засіданні взяли участь представники :- позивачане з'явився - відповідачане з'явився- третьої особине з'явився

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2013 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, в якій просив суд визнати укладеним між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 договір на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення на умовах, запропонованих позивачем (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом, а.с.88-91).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.11.2013 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.01.2014 (суддя Яворський Б.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 (головуючий Галушко Н.А., судді: Гриців В.М., Орищин Г.В.) у справі № 914/4134/13 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Відповідач та третя особи не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Позивач в судовому засіданні 25.06.2014 заперечив проти поданої касаційної скарги і просив суд оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією підписати договір на право тимчасового користування окремими елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення, однак йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю у нього дозволу Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради.

В своєму позові позивач послався на те, що відповідач без достатніх правових підстав ухиляється від укладення з ним договору оренди. На його думку, враховуючи рішення адміністративного суду, яке набрало законної сили та яким визнано протиправною бездіяльність Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради по видачі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 паспорта на розміщення відкритого літнього майданчика біля об'єкта ресторанного господарства за адресою: АДРЕСА_1, укладення договору оренди є обов'язковим для сторін по справі.

В запереченні на позовну заяву, відповідач послався на те, що необхідною передумовою укладання договору оренди є наявність дозволу, виданого Управлінням архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради. За посиланням відповідача, відповідний дозвіл позивачу не видавався. Судовими рішеннями з адміністративної справи позивачу було відмовлено у видачі такого дозволу. За посиланням відповідача, ці судові рішення не містять посилань на те, що Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради зобов'язано укласти з позивачем договір. На думку відповідача, запропонована позивачем редакція договору не відповідає умовам типового договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 2451 від 05.03.2009. На підставі викладеного, відповідач вважає, що правових підстав для задоволення позову про визнання договору укладеним, немає.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обов'язковість укладення договору оренди за наявності дозволу на встановлення літнього майданчика та безальтернативність, в даному випадку, дій відповідача.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні даного переддоговірного спору, судом першої інстанції не було з'ясовано дійсну правову природу спірного договору та правовий статус предмета оренди.

Як вбачається з позовної заяви, метою укладення договору оренди газону позивач визначає влаштування (розміщення) біля об'єкта ресторанного господарства відкритого літнього майданчика під альтанками, тобто для ведення на газоні господарської діяльності (а.с.9).

Предметом договору оренди є газон площею 89, 7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1 договору оренди).

Відповідно до пункту 2.1. Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства № 105 від 10.04.2006 газон - це певна ділянка однорідної території з штучним дерновим покривом, який створюється посівом і вирощуванням дерноутворювальних трав (переважно багаторічних злаків) або одернуванням.

Таким чином, зелений покрив (газон) є невід'ємною частиною відповідної земельної ділянки.

Фактично, виходячи з матеріалів справи, позивач намагається отримати в оренду певну територію, на якій буде здійснюватися господарська діяльність (об'єкт ресторанного господарства).

В той же час, матеріали справи не містять даних про те, яким чином, в даному випадку, вирішується питання щодо користування земельною ділянкою. Зазначені обставини не були враховані судами попередніх інстанцій при розгляді справи.

З'ясування вказаних питань та встановлення дійсних прав та обов'язків сторін у справі має суттєве значення для правильного вирішення спору та впливає на правильність застосування норм матеріального права, оскільки в залежності від тієї чи іншої норми можуть наступати різні правові наслідки для сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Враховуючи зміст договору оренди, судам попередніх інстанцій слід з'ясувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до пункту 2.15. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 (із змінами і доповненнями) оскільки зі змісту статей 12, 17 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади та землями державної власності (в межах, визначених Земельним кодексом України), у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, то в будь-якому спорі, що стосується права користування земельною ділянкою, належною до земель державної чи комунальної власності, суд має залучити до участі у справі відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування як уповноважений орган власника земельної ділянки.

Враховуючи викладене, при новому розгляді справи, крім іншого, суду слід вирішити питання про залучення до участі у справі відповідного органу місцевого самоврядування як уповноваженого органу власника земельної ділянки, оскільки спір може вплинути на його права та обов'язки щодо однієї із сторін.

Крім того, у своєму рішенні суд першої інстанції послався на те, що відповідач не заперечував щодо змісту проекту договору (а.с.118).

Такий висновок суду не відповідає матеріалам справи, оскільки у своєму відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив, що запропонована позивачем редакція договору не відповідає умовам типового договору на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об'єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 2451 від 05.03.2009 (а.с.72).

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції не містять мотивів вирішення доводів та аргументів представників сторін щодо суті спору.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства в частині, що оскаржується.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 у справі № 914/4134/13 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова