Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2014 року Справа № 910/686/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.розглянувши касаційну скаргу Адвокатського об'єднання „СОЛОМОН"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014у справі№ 910/686/14 Господарського суду міста Києваза позовомАдвокатського об'єднання „СОЛОМОН"доПублічного акціонерного товариства „БАНК ПЕРШИЙ"провизнання недійсним договору оренди нежитлового приміщенняза участю представників сторінвід позивача: не з'явились, від відповідача: Саєнко В.В. (довіреність № 107 від 12.06.2014),

ВСТАНОВИВ:

Адвокатське об'єднання „СОЛОМОН" у січні 2014 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства „БАНК ПЕРШИЙ" про визнання недійсним договору б/н від 15.04.2013 оренди нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_1, який укладено без відповідних повноважень та всупереч діючому законодавству, оскільки банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних, інвестиційних момент) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2014 (суддя Смирнова Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 (колегія суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий, Гончаров С.А., Куксов В.В.), у справі № 910/686/14 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані тим, що відповідач є власником майна переданого за договором оренди. Передача майна в оренду належить до сфери нематеріального виробництва, не є торговельною та страховою діяльністю, а тому встановлені Законом України „Про банки і банківську діяльність" обмеження, щодо діяльності банків не поширюються на такий вид діяльності як передача майна в оренду.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати, і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення № б/н від 15.04.2013 з моменту його укладення.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.07.2014 касаційну скаргу Адвокатського об'єднання „СОЛОМОН" в складі колегії суддів: Капацин Н.В. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Кривди Д.С. прийнято та призначено до розгляду на 14.07.014 в такому складі колегії. Вказану колегію суддів сформовано, відповідно до рішення зборів суддів Вищого господарського суду України № 1 від 13.05.2014, згідно з частиною п'ятої статті 116 Закону України „Про судоустрій і статус суддів", частини третьої статті 21 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010, та враховуючи пропозиції робочої групи Вищого господарського суду України з упорядкування спеціалізації суддів та/або судових палат, створеної рішенням зборів суддів Вищого господарського суду України № 3 від 22.04.2014.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України Бенедисюка І.М. № 05-05/926 від 11.07.2014 у справі № 910/686/14 сформовано колегію суддів у складі: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між Публічним акціонерним товариством „БАНК ПЕРШИЙ" (орендодавець, відповідач) та Адвокатським об'єднанням „СОЛОМОН" (орендар, позивач) 15.04.2013 укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до пункту 1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 257 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 1.2 договору, приміщення належить орендодавцю на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 25.01.2008, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за № 1495. Право власності зареєстроване Комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" 04.02.2008, реєстраційний номер 19796144.

Згідно з пунктом 2.1 договору, приміщення передається орендарю з метою використання його для розміщення офісу.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що строк оренди нежитлового приміщення встановлюється до 14.04.2016 включно. Обчислення строку оренди починається з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі та закінчується датою, визначеною сторонами в акті приймання-передачі приміщення.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що передача приміщення в оренду за договором оформляється актом приймання-передачі, який підписується орендарем та орендодавцем протягом 5-ти календарних днів з дня набрання чинності договором.

На виконання умов договору 15.04.2013 відповідачем передано, а позивачем прийнято в користування відповідне приміщення, факт чого сторонами не заперечувався.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором найму (оренди).

Відповідно до пункту 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом цих норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна зі сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", який введено в дію з дня опублікування 02.06.1992 (згідно з Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2270 XII) зі змінами, внесених згідно із Законами України від 23.12.1997 № 768197-ВР, від 21.04.2011 № 3269-VI), цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", в редакції Закону України від 23.12.1997 № 768/97-ВР, зі змінами, внесених згідно із Законом України від 29.06.2004 № 1905-IV, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а за змістом частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 5 Закону України „Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Статтею 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до статті 48 Закону України „Про банки і банківську діяльність", банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Статтею 261 Господарського кодексу України встановлено, що до сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу).

Відповідно до статті 263 Господарського кодексу України, господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про страхування" , страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що вид діяльності - передача майна в оренду не належить до сфери матеріального виробництва, не є торговельною та страховою діяльністю, а тому встановлені Законом України „Про банки і банківську діяльність" обмеження на такий вид діяльності не поширюється.

Проте суд першої та апеляційної інстанцій, дійшли до передчасних висновків, неповно з'ясували фактичні обставини справи, в порушення вимог частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підтвердження права власності вказаного нежитлового приміщення Публічне акціонерне товариство „БАНК ПЕРШИЙ" надало до матеріалів справи договір купівлі-продажу від 25.01.2008 між ОСОБА_10 (продавцем) та Відкритим акціонерним товариством „Універсальний БАНК РОЗВИТКУ ТА ПАРТНЕРСТВА" (покупцем) нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_1; акт приймання-передачі від 25.01.2008 вказаного нежитлового приміщення за договором купівлі-продажу від 25.01.2008; витяг № 5345425 від 25.01.2008 з Державного реєстру договору купівлі-продажу від 25.01.2008; витяг № 17606727 від 04.02.2008 про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації нерухомості".

Проте судом першої та апеляційної інстанцій не встановлено та не досліджено пункт 1.4 статуту Публічного акціонерного товариства „БАНК ПЕРШИЙ" щодо: зміни назви банку з Відкритого акціонерного товариства „ Універсальний БАНК РОЗВИТКУ ТА ПАРТНЕРСТВА" на Відкритого акціонерного товариства „БГ БАНК". Відкрите акціонерне товариство „БГ БАНК„ виступило правонаступником усіх прав та зобов'язань Відкритого акціонерного товариства „Універсальний БАНК РОЗВИТКУ ТА ПАРТНЕРСТВА";

щодо зміни найменування банку на Публічне акціонерне товариство „БАНК ПЕРШИЙ ". Публічне акціонерне товариство „БАНК ПЕРШИЙ„ є правонаступником усіх прав та зобов'язань Відкритого акціонерного товариства „БГ БАНК".

Договір оренди нежитлового приміщення від 15.04.2013 підписано від імені Публічного акціонерного товариства „БАНК ПЕРШИЙ " тимчасово виконуючим обов'язки Голови правління Барибіним С.М. Проте судом першої та апеляційної інстанцій не досліджено повноваження вказаної особи на вчинення таких дій.

Схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 57 Господарського кодексу України, установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Згідно зі статтею 154 Цивільного кодексу України, установчим документом акціонерного товариства є статут.

Частинами першою та другою статті 4 Закону України „Про господарські товариства" встановлено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

При цьому, в матеріалах справи не міститься в повному обсязі статут Публічного акціонерного товариства „БАНК ПЕРШИЙ", а тому судом першої та апеляційної інстанцій не перевірено статус юридичної особи.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, вказані рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

Згідно з частиною 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Адвокатського об'єднання „СОЛОМОН" частково задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 у справі № 910/686/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий - суддяОвечкін В.Е. СуддіКорнілова Ж.О. Чернов Є.В.