Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.02.2018 року у справі №916/3644/13
Постанова КГС ВП від 25.04.2018 року у справі №916/3644/13
Постанова ВГСУ від 10.02.2016 року у справі №916/3644/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року Справа № 916/3644/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Гольцової Л.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України на рішення від та на постанову відГосподарського суду Одеської області 25.03.2014 Одеського апеляційного господарського суду 11.11.2015у справі Господарського суду№ 916/3644/13 Одеської областіза позовомДержавної установи "Відділення гідроакустики інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України"доФізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській областіпростягнення заборгованостіу судовому засіданні взяли участь представники:- позивача ОСОБА_4; ОСОБА_5;- відповідача - третьої особи ОСОБА_6; ОСОБА_7; повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

27.12.2013 Державна установа "Відділення гідроакустики інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України" звернулася до Господарського суду Одеської області із позовом до Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України про стягнення збитків у розмірі 647 335, 57 грн. (з урахуванням заяви про зміну предмету позову № 78/ОГ-62 від 20.02.2014 - т. 4 а. с. 67-70).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.03.2014 у справі № 916/3644/13 (суддя Гут С.Ф.) стягнуто з відповідача на користь позивача збитки в сумі 640 560, 90 грн., а саме: витрати з оплати опалення приміщень - 172 254, 99 грн. (53,26%), витрати з оплати електроенергії - 101 404, 93 грн. (65,7%), витрати з оплати постачання холодної води та водовідведення - 34 248, 06 грн. (84,95%), витрати з оплати зливових стоків - 3 494, 91 грн. (49,1%), витрати з оплати вивезення побутових відходів - 942, 72 грн. (49,1%), витрати на охорону будівель і території - 256 855, 60 грн. (49,1%), витрати на утримання прилеглої до будинку території - 28 387, 54 грн. (49,1%) та витрати на утримання і обслуговування комунальних систем загального призначення - 42 972,17 грн. (49,1%); в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 у справі № 916/3644/13 (колегія суддів у складі: ОСОБА_8 - головуючий суддя, судді Мишкіна М.А., Таран С.В.) рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2014 у справі № 916/3644/13 змінено, та викладено п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини на користь Державної установи "Відділення гідроакустики інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України" 620 213, 53 грн. збитків у вигляді відшкодування витрат на утримання орендованого майна, в тому числі: витрати з оплати опалення приміщень в сумі 172 254, 99 грн.; витрати з оплати електроенергії в сумі 101 404, 93 грн.; витрати з оплати постачання холодної води та водовідведення в сумі 34 248,06 грн.; витрати з оплати зливових стоків в сумі 3 487, 77 грн.; витрати з оплати вивезення побутових відходів в сумі 940, 80 грн.; витрати з оплати на охорону будівель і території в сумі 240 539, 91 грн.; витрати на утримання прилеглої до будинку території в сумі 28 387, 54 грн.; витрати на утримання та обслуговування комунальних систем загального призначення в сумі 38949,53 грн."; в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2014 у справі № 916/3644/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Фізико-хімічний інститут захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 у справі № 916/3644/13, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Державна установа "Відділення гідроакустики інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 у справі № 916/3644/13 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 31.12.2009 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди № 1 нерухомого майна, що знаходиться на балансі НАН України та віднесених до її відання установ, організацій та підприємств, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно: приміщення в двухповерховому будинку і одноповерхових будівлях (далі - майно), площею 536, 3 кв. м, розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 3, на 1 та 2 поверхах будинку та дворових будівлях згідно з додатками №№ 1, 3, що перебуває на балансі Відділення гідроакустики Морського гідрофізичного інституту Національної академії наук України (балансоутримувач).

31.12.2009 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування майно згідно з додатком № 1 до договору оренди, що підтверджується актом приймання-передачі.

Вказаний договір було укладено строком на 1 рік до 31.12.2010 включно.

Після закінчення строку дії договору оренди останній не було продовжено, однак відповідачем орендоване майно позивачу не повернуто та він продовжує користуватися орендованими приміщеннями по теперішній час, що не заперечувалось самим відповідачем.

Вимагаючи відшкодування збитків позивач в заяві про зміну предмету позову зазначив, що відповідач протягом періоду з 01.01.2011 по 31.12.2013 здійснював використання майна, що знаходиться на балансі позивача, без достатньої правової підстави, що завдало йому збитки, що складаються з витрат на утримання нежитлових приміщень, а саме: витрати з оплати опалення приміщень, витрати з оплати електроенергії, витрати з оплати постачання холодної води та водовідведення, витрати з оплати зливових стоків, витрати з оплати вивезення побутових відходів, витрати на охорону будівель і території, витрати на утримання прилеглої до будинку території та витрати на утримання і обслуговування комунальних систем загального призначення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач орендовані приміщення не повернув, акт приймання-передачі про повернення майна позивачу не направив та продовжує користуватись орендованими приміщеннями, проти чого не заперечує і сам відповідач, а відтак дійшов висновку, що: "Відділенням гідроакустики Морського гідрофізичного інституту Національної Академії Наук України надано достатньо належних та допустимих доказів заподіяння йому збитків саме внаслідок неправомірних дій Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини, що свідчить заподіяння йому збитків внаслідок протиправних дій Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини, тобто наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки відповідача, збитків, безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини)."

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів заподіяння йому збитків саме внаслідок неправомірних дій відповідача, тобто наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки відповідача, збитків, безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини), разом з тим щодо розміру збитків погодився із висновком судової економічної експертизи № 72/14 від 27.04.2014.

Вищий господарський суд України не може погодитись ані з правовою позицією суду першої інстанції, ані з правовою позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої і другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом; суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Згідно із статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Виходячи з вищенаведеного, стягненню підлягають не будь-які витрати кредитора, а тільки такі корисні витрати, які були використані кредитором в силу правопорушення боржника, або у вигляді додаткових витрат, зроблених ним у зв'язку з правопорушенням. А отже, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність реальних збитків та причинно-наслідкового зв'язку між збитками та правопорушенням відповідача та підтвердити їх понесення з наданням належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України.

Таким чином, лише в разі підтвердження позивачем понесення ним витрат (реальних збитків у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України) зі здійснення оплати витрат на опалення приміщень, витрат з оплати електроенергії, витрат з оплати постачання холодної води та водовідведення, витрат з оплати зливових стоків, витрат з оплати вивезення побутових відходів, витрат на охорону будівель і території, витрат на утримання прилеглої до будинку території та витрат на утримання і обслуговування комунальних систем загального призначення, можна вести мову про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх судових інстанцій не досліджувався такий обов'язковий елемент складу цивільного правопорушення, як факт понесення позивачем збитків, оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати зазначених позивачем витрат на утримання нежитлових приміщень за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 у заявленому розмірі.

Водночас, приписи статей 47, 43 ГПК України зобов'язують господарський суд з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду.

Згідно із ст. 84 ГПК України в мотивувальній частині рішення суду вказуються серед іншого доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові суду апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення").

Як вбачається із матеріалів справи (т. 4 а. с. 1-5, 159-163, т. 5 а. с. 5-19) відповідачем надано контррозрахунок суми позову, однак судами попередніх інстанцій не наведено мотивів відхилення доводів та аргументів відповідача щодо суми позову, що суперечить положенням статей 47, 43, 84, 105 ГПК України, ст. 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року) та статті 1 (захист власності) Першого Протоколу до зазначеної Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що оцінюючи висновок експерта, господарський суд повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг щодо інших доказів (частина п'ята статті 42 та частина друга статті 43 ГПК України).

Однак, судом апеляційної інстанції не враховано наведене, в оскаржуваній постанові не надано оцінки висновку судової економічної експертизи № 72/14 від 27.04.2014, та не зазначено які відповіді на поставлені перед експертом питання викладені у висновку призвели до зміни рішення суду першої інстанції.

Водночас, апеляційним господарським судом не наведено нормативно-правового відхилення: - заперечень відповідача проти висновку судової економічної експертизи № 72/14 від 27.04.2014, - заяви відповідача про відвід судових експертів, - клопотання про призначення повторної експертизи, що суперечить положенням статей 47, 43, 84, 105 ГПК України, ст. 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року) та статті 1 (захист власності) Першого Протоколу до зазначеної Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.

Таким чином, у розгляді позову суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення зі справи у відповідній частині.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України задовольнити.

Скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 у справі № 916/3644/13.

Справу № 916/3644/13 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.А. ГОЛЬЦОВА