Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2015 року Справа № 910/26671/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіДерепи В.І.суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Кривди Д.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Р-КОФЕ"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.04.15у справі№910/26671/14господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Р-КОФЕ"доТовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ФОРЕВЕР ЛІВІНГ РОДАКТС ЮКРЕЙН"простягнення сумиза участю представників від:позивачаКурочка М.І. (дов. від 02.06.14)відповідачаЯлі К.А. (дов. від 04.06.14)

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Р-КОФЕ" звернулося з до господарського суду міста Києва з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ФОРЕВЕР ЛІВІНГ ПРОДАКТС ЮКРЕЙН" про стягнення 14 326,16 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу продуктів харчування та послуг з організації харчування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.15 (суддя Плотницька Н.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.15 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Ткаченка Б.О., суддів: Зеленіна В.О.,

Пашкіної С.А.), у позові відмовлено повністю, з мотивів недоведеності факту надання позивачем послуг та товарів відповідачу.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, позивач, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти повністю та передати справу на новий розгляд до господарського суд міста Києва. Обґрунтовуючи касаційну скаргу позивач вважає, що судами не враховані документи, з приводу розрахунків між сторонами у цій справі, що містяться у процесуальних документах господарської справи №910/10416/14. Судами не враховано положення права щодо здійснення розрахунків у випадку збільшення обсягу замовлення у момент отримання послуг чи товару. До того ж судами неприйняті до уваги правила роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства від 24.07.02 №219.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, сторони укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким позивач зобов'язувався надати відповідачу товар із продуктів харчування та послуги з організації харчування у приміщені ресторану "Роут66" за адресою: Київ, вул. Ак. Глушкова, 11, а відповідач прийняти ці послуги та оплатити відповідно до рахунку. Відповідач замовив організацію та проведення святкового банкету на два дні у приміщенні ресторану Позивача. Попереднє замовлення послуг та проведення заходу відповідач здійснив самостійно шляхом телефонного зв'язку на мобільний номер директора компанії Позивача Гачковської І.О. Після того, представник відповідача підтвердила замовлення тим самим шляхом.

07.10.13 на адресу відповідача електронною поштою була направлена пропозиція у якій було зазначено: меню та його складові, кількість осіб, вартість товару (меню, послуг). Повторно такий самий лист був направлений 08.10.13, 16.10.13, 18.10.13, 29.11.13, 06.12.13 та 19.12.13 у відповідності до побажань відповідача. Усі зміни до святкового меню вносилися після консультації з представниками відповідача шляхом телефонних переговорів.

В останній відкоригованій пропозиції були зазначені місце, час, кількість осіб, вартість товару (послуг). Ця пропозиція була надіслана позивачем на адресу відповідача електронною поштою 19.12.13.

Зазначені обставини встановлені рішенням господарського суду міста Києва у справі №910/10416/14 від 25.06.14, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 12.08.14 та Вищого господарського суду України від 02.10.14.

Отже, факт договірних відносин між сторонами, а також спосіб, у який було укладено договір між сторонами, вважається судом встановленим і таким, що в силу вимог ст.35 ГПК України не підлягає доказуванню при розгляді даної справи.

При цьому, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що у господарський справі №910/10416/14 не встановлювалися обставини щодо суми договору та розміру заборгованості.

Так, ухвалою Вищого господарського суду України у справі №910/10416/14 від 03.11.14 виправлено описку у судових рішеннях по даній справі, виключено: абзац у рішенні Господарського суду м. Києва від 25.06.14 "Сума боргу з боку позивача перед відповідачем складає 8 697,40 грн." (а.с.86 т.1), абзац у постанові Київського апеляційного господарського суду від 12.08.14 "Сума боргу з боку позивача перед відповідачем складає 8 697,40 грн." (а.с.106 т.1) та у постанові Вищого господарського суду України від 02.10.14 "Тому, решта суми боргу позивача перед відповідачем становила суму 8 697,40 грн." (а.с.129 т.1), про що зазначено у резолютивній частині відповідної ухвали. Через що, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що сума заборгованості відповідача за укладеним договором підлягає доказуванню на загальних підставах, встановлених процесуальним законом.

Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 14 326,16 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу, з яких 3 071,52 грн. - вартості окремого замовлення у перший день святкування, 8 697,40 грн. - вартості наданих послуг та товарів у другий день святкування, а разом 11 786,92 грн. основної заборгованості, а також 2 236,09 грн. інфляційних втрат та 321,15 грн. 3% річних.

Мотивуючи свій висновок про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на підтвердження суми основної заборгованості додано позивачем додано копії чеків та накладних, однак оригіналів вказаних документів позивач на вимогу суду не подав. А з поданих документів не вбачається, на яку суму позивачем надано, а відповідачем прийнято та не оплачено товарів та послуг відповідно до умов укладеного між ними договору. Суми, вказані у чеках та накладних, арифметично не збігаються з сумою основної заборгованості, заявленою позивачем до стягнення. У зв'язку із чим суди відмовили у стягненні 11 786,92 грн. основної заборгованості. Зважаючи на недоведеність позивачем розміру основної заборгованості, суди відмовили у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 2 236,09 грн. інфляційних втрат та 321,15 грн. 3% річних.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати висновки судів попередніх інстанцій та відхилити доводи касаційної скарги з огляду на наступне.

За змістом п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків. Положеннями ч.1 ст.639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору та судові рішення по справі №910/10416/14, які мають преюдиційне значення при розгляді даної справи, суди дійшли висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що даний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу та надання послуг.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, що кореспондуються зі ст.193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем на підтвердження сплати послуг по організації харчування за вказаним договором надано копії чеків та накладних (а.с.25-27). Проте, всупереч вимогам судів надати оригінали вказаних документів, позивачем ці вимоги виконано не було. При цьому, суми, вказані у чеках та накладних, арифметично не збігаються з сумою основної заборгованості, заявленою позивачем до стягнення.

Положеннями ст.32-33 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що позивачем не доведено надання послуг та товарів відповідачу у розмірі 11 786,92 грн., які за твердженням позивача були надані відповідачу понад погоджену сторонами суму. А відтак, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення штрафних (фінансових) санкцій, бо ця частина позовних вимог є похідною від основної заборгованості.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник у касаційній скарзі стверджує про факти порушення судами не лише норм матеріального права, а ставить питання, які стосуються оцінки доказів і їх переоцінки, але оцінка доказів, на підставі яких судові інстанції дійшли висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, всилу вимог ст.1117 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, через що задоволення касаційної скарги, на думку колегії суддів є неможливим.

Отже, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими актами та ніяким чином не спростовують викладених у них судових висновків, а тому їх слід залишити без змін, оскільки вони ухвалені при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Р-КОФЕ" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.15 у справі №910/26671/14 залишити без змін.

Головуючий - суддя В. І. Дерепа

Судді Б. М. Грек

Д. С. Кривда