Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2015 року Справа № 910/12800/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіБакуліна С.В., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства "РТК-Лізинг"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 рокуу справі№ 910/12800/14господарського судуміста Києваза позовомВідкритого акціонерного товариства "РТК-Лізинг"доКомунального підприємства "Київський метрополітен"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Закритого акціонерного товариства "Вагонмаш"за участюпрокуратури міста Києвапрозвернення стягнення на заставне майно, ціна позову 144 476 360,00 руб.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Данилова К.А. дов. б/н від 01.12.2014 року,- відповідача:Мирошніченко Т.О. дов. № 11 від 12.01.2015 року,- третьої особи:не з'явився,- прокуратури:Романов Р.О. посвідчення № 014714 від 21.01.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "РТК-Лізинг" (далі за тестом - ВАТ "РТК-Лізинг") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі за текстом - КП "Київський метрополітен") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - закритого акціонерного товариства "Вагонмаш" (далі за текстом - ЗАТ "Вагонмаш") про звернення стягнення на заставлене ЗАТ "Вагонмаш" майно, передане за контрактною угодою № КМСЕ/CON/001 від 22.07.2011 року КП "Київський метрополітен", шляхом реалізації з публічних торгів з початковою продажною вартістю предмета застави в розмірі 144 476 360, 00 руб.

19.08.2014 року на адресу місцевого господарського суду від прокуратури міста Києва надійшло повідомлення про вступ представника прокуратури у розгляд справи з метою представництва інтересів держави в особі КП "Київський метрополітен".

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2014 року у справі № 910/12800/14 в задоволенні позовних вимог ВАТ "РТК-Лізинг"відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ВАТ "РТК-Лізинг" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2014 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року у справі № 910/12800/14 апеляційну скаргу ВАТ "РТК-Лізинг" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ВАТ "РТК-Лізинг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року у справі № 910/12800/14а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 28, 32, 46 Федерального закону Російської Федерації "Про заставу", ст. ст. 257, 334, 353 Цивільного кодексу Російської Федерації, ст. ст. 42, 43, 33, 34, 36, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 11.06.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролової Г.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга відкритого акціонерного товариства "РТК-Лізинг" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 25.06.2015 року.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 23.06.2015 року № 03-05/1026 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/12800/14, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Бакуліна С.В., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.06.2015 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено до 09.07.2015 року, у зв'язку з неявкою представників відповідача та третьої особи і клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 07.07.2015 року № 03-05/1169 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/12800/14, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Фролової Г.М. та виходом з відпустки судді Ходаківської І.П. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.11.2012 року ВАТ "РТК-Лізинг" та ЗАТ "Вагонмаш" уклали договір позики № 013-210/12, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, встановлених цим договором, позивач надає третій особі позику, а третя особа по закінченні терміну позики зобов'язується повернути суму позики та сплатити нараховані на неї відсотки.

Положеннями п. п. 4.1., 4.1.2. договору позики № 013-210/12 сторони погодили, що третя особа забезпечує виконання всіх своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі зобов'язань по своєчасному поверненню суми позики (її частини), своєчасної сплати відсотків за користування сумою позики, а також інших зобов'язань за цим договором, зокрема, заставою майна, що належить третій особі на праві власності і перерахованого в додатку № 3 до цього договору.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що у додатку № 3 до договору позики № 013-210/12, в редакції додаткової угоди № 6 від 19.07.2013 року, значаться у розділі: товари в незавершеному виробництві, номер моделі (інв. номер): вагони проміжні 81-541.3К: 24804, 24805, 24806, 24807, 24808, 24809, 24810, вагони головні 81-540.3К (Київ): 24793, 24794, 24795, 24796, вагони плацкартні 61-537: 3, 4, 6.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 05.12.2012 року ВАТ "РТК-Лізинг" та ЗАТ "Вагонмаш" уклали договір застави № 017-142/12, згідно п. 1.1. якого в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи перед позивачем, за договором заставодержателем, за договором позики № 013-210/12 від 13.11.2012 року, у порядку і на умовах, передбачених цим договором, третя особа, за договором заставодавець, передає в заставу позивачу майно, вказане в п. 1.2. цього договору.

Пунктом 2.1. договору застави № 017-142/12, в редакції додаткової угоди № 2 від 19.04.2012 року, сторони погодили, що предметом застави за цим договором є майно: обладнання та незавершене виробництво (вагони), що належать третій особі на праві власності, склад, найменування та інші індивідуальні ознаки яких на момент укладення цього договору зазначені в додатку 3 до цього договору.

Так, у додатку № 3 до договору застави № 017-142/12 у розділах: найменування, номер моделі (інв. номер) зазначено: товари в незавершеному виробництві, вагони проміжні 81-541.3К: 24804, 24805, 24806, 24807, 24808, 24809, 24810, 24811, вагони головні 81-540.3К (Київ): 24793, 24794, 24795, 24796.

Господарськими судками встановлено, що позивачем було пред'явлено третій особі претензію від 15.08.2013 року № И/130815-007, у якій позивач просив протягом 2-х робочих днів з моменту одержання претензії виплатити позивачу непогашену суму позики в розмірі 160 438 279, 15 руб., сплативши проценти за фактичний термін користування, а також виплатити неустойку за прострочення сплати основного боргу та відсотків.

Однак, листом від 20.08.2013 року за № 11-1799 третя особа повідомила позивача про відсутність можливості погасити заборгованість перед ВАТ "РТК-Лізинг" за договором позики № 013-210/12.

За приписами ст. 4 ГПК України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Згідно ст. 11 Угоди про порядок розгляду спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, 20.03.1992 року, Київ, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-ХІІ, права та обов'язки сторін за угодою визначаються за законодавством місця здійснення, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Відповідно до ст. ч. 1 32, ст. 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Положеннями п. 12.3. договору застави № 017-142/12 сторони узгодили, що при вирішенні спорів, що виникають з цього договору або у зв'язку з ним, застосовується право Російської Федерації.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.07.2013 року КП "Київський метрополітен" та ЗАТ "Вагонмаш" уклали контрактну угоду № КМСЕ/СОN/001 із додатковими угодами.

Так, судами досліджено, що згідно із товарними накладними № 15/1 від 05.02.2013 року, № 28/1 від 06.03.2013 року на підставі контракту від 22.07.2011 року ЗАТ "Вагонмаш" поставлено КП "Київський метрополітен" метропоїзд новий, рік випуску 2013 (склад з 5 вагонів) зі знятим навісним обладнанням для зручності транспортування - 1 шт.; у складі вагони головні моделі 81-540.3К (2шт.) з заводськими номерами № № 24793, 24794 та вагони проміжні моделі 81-541.3К (3 шт.) з заводськими номерами № № 24804, 24805, 24806 та метропоїзд новий, рік випуску 2013 (склад з 5 вагонів) зі знятим навісним обладнанням для зручності транспортування - 1 шт.; у складі вагони головні моделі 81-540.3К (2шт.) з заводськими номерами № № 24783, 24784 та вагони проміжні моделі 81-541.3К (3 шт.) з заводськими номерами № № 24801, 24802, 24803, відповідно.

КП "Київський метрополітен" та ЗАТ "Вагонмаш" за контрактом від 22.07.2013 року складено акти від 30.07.2013 року, 05.09.2013 року, про здачу в експлуатацію вагонів метрополітену № №: 24783, 24784, 24801, 24802, 24803, 24793, 24794, 24804, 24805, 24806, також, судами досліджено на кожний вагон: формуляр, загальні відомості про вагон, свідоцтва про приймання.

Господарськими судами встановлено, 02.11.2007 року КП "Київський метрополітен" та Європейський банк реконструкції та розвитку уклали договір застави рухомого майна від 02.11.2007 року, згідно п. 3.1. якого предметом застави за цим договором є весь рухомий склад (вагони метрополітену), запчастини та обладнання для обслуговування такого рухомого складу та оновлення і модернізації майстерень рухомого складу та пов'язаної інфраструктури заставодавця (включаючи, без обмеження, електричні кабелі опори, перемикачі, електропідстанції), придбані відповідачем за рахунок коштів кредиту в будь-який час протягом терміну дії цього договору.

Відповідно до пп. (і) п. 5.1. ст. 5 договору застави від 02.11.2007 року застава, створена на підставі цього договору, є заставою з вищим пріоритетом щодо всього предмету застави та є обтяженням, що існує стосовно предмета застави або будь-якої його частини.

За приписами ч. 1 ст. 353 Цивільного кодексу Російської Федерації у випадку переходу права на заставлене майно від заставодавця до іншої особи в результаті платного або безоплатного відчуження цього майна (за виключенням випадків, вказаних у підпункті 2 пункту 1 статті 352 та статті 357 даного Кодексу) або в порядку універсального правонаступництва застава зберігається.

Положеннями пп. 2 п. 1 ст. 352 Цивільного кодексу Російської Федерації передбачено, що застава припиняється, якщо заставлене майно оплатно придбано особою, яка не знала та не повинна була знати, що це майно є предметом застави.

Згідно ч. 2 ст. 357 Цивільного кодексу Російської Федерації товари в обороті, відчужені заставодавцем, перестають бути предметом застави з моменту їх переходу у власність, господарське відання або оперативне управління набувача, а придбані заставодавцем товари, які вказані у договорі застави товарів в обороті, стають предметом застави з моменту виникнення у заставодавця на них права власності, господарського відання або оперативного управління.

За приписами ч.2 ст. 46 Федерального закону Російської Федерації "Про заставу" від 29.05.1992 № 2872-І при заставі товарів в обороті та переробці реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх переходу у власність, повне господарське відання або оперативне управління набувача, а набути заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них у заставодавця права власності або повного господарського відання.

Вищим арбітражним судом Російської Федерації у постанові пленуму від 17.02.2011 року № 10 "Про деякі питання застосування законодавства про заставу" в п. 25 роз'яснено, що виходячи із загальних засад та сенсу цивільного законодавства (аналогія права) та вимог добросовісності, розумності та справедливості (п. 2 ст.6 ЦК РФ) , не може бути звернуто стягнення на заставлене рухоме майно, оплатно придбано у заставодавця особою, яка не знала та не повинна була знати про те, що придбане нею майно є предметом застави; при цьому суди повинні оцінювати обставини придбання заставленого майна, виходячи із яких покупець повинен був передбачити, що він придбаває майно, яке перебуває у заставі; зокрема, суди повинні встановити, чи був вручений набувачу первинний примірник документу, який свідчить про право продавця на майно, яке продається (наприклад, паспорт транспортного засобу), або його дублікат; чи були на заставленому майні в момент його передачі знаки про заставу.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судами встановлено, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що КП "Київський метрополітен" було обізнане щодо перебування незавершеного виробництва: вагонів № № 24793 (вагон головний), 24794 (вагон головний), 24804 (вагон проміжний), 24805 (вагон проміжний), 24806 (вагон проміжний) у заставі ВАТ "РТК-Лізинг" відповідно до Договору про заставу № 017-142/12, позивачем не надано.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України враховуючи встановлені судами обставини справи, погоджується з висновком попередніх судових інстанцій про те, що позовні вимоги ВАТ "РТК-Лізинг" до КП "Київський метрополітен" про звернення стягнення на заставлене ЗАТ "Вагонмаш" майно, передане за Контрактною угодою № КМСЕ/CON/001 від 22.07.2011 року КП "Київський метрополітен", шляхом реалізації з публічних торгів з початковою продажною вартістю предмета застави в розмірі 144 476 360,00 руб. є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставним вибіркове посилання скаржника на норми законодавства, оскільки положеннями норм пп. 2 п. 1 ст. 352 та ч. 2 ст.357 Цивільного кодексу Російської Федерації, ч. 2 ст. 46 Федерального закону Російської Федерації від 29.05.1992 року № 2872-1 "Про заставу", якими врегульовано забезпечення законних прав добросовісного покупця товару. Крім того не враховано положення п. 25 постанови пленуму Вищого арбітражного суду Російської Федерації від 17.02.2011 року № 10.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про вчинення місцевим господарським судом механічної помилки, зазначаючи в рішенні про ч. 2 ст. 257 Цивільного кодексу Російської Федерації, а не про ч. 2 ст. 357 Цивільного кодексу Російської Федерації, оскільки у ст. 257 Цивільного кодексу Російської Федерації взагалі немає ч. 2, а зміст викладеної норми відповідає змісту ч. 2 ст. 357 Цивільного кодексу Російської Федерації.

Касаційна інстанція, в силу приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "РТК-Лізинг" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року у справі № 910/12800/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року у справі № 910/12800/14 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіС.В. Бакуліна О.В. Яценко