Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 910/24971/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

позивача - Опанасенко І.Ю.,

відповідача - Никипорець І.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2015

та на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2015

у справі № 910/24971/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг"

до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про стягнення 16 027 999,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 16 027 999,38 грн., з яких 13 419 244,78 грн. - сума основного боргу, 2 246 739,05 грн. - пеня та 362 015,56 грн. - 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 21.01.2015).

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2015 (суддя Зеленіна Н.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 (колегія суддів у складі: суддя Скрипка І.М. - головуючий, судді Гончаров С.А., Самсін Р.І.), позов задоволено. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" 13 419 277,78 грн. заборгованості, 1 123 369,53 грн. пені, 362 015,56 грн. 3% річних. При цьому розмір пені зменшено згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 22.01.2015, постанову апеляційного господарського суду від 20.04.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст. 43 ГПК України, ст. 104 ЦК України, п. 6, п. 8 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення господарського суду першої інстанції від 22.01.2015 та постанову апеляційного господарського суду від 20.04.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. При цьому позивач зазначив про те, що господарськими судами правомірно стягнуто з відповідача суми заборгованості та штрафних санкцій, оскільки існування заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 18.06.2007 ВАТ - лізингова компанія "Укртранслізинг", яке в подальшому перейменовано на ПАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (сублізингодавець), та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (сублізингоодержувач) укладено договір фінансового сублізингу № 72/ПЗ/Т-071623-НЮ (далі - договір сублізингу), відповідно до п. 1.1 якого предметом лізингу є електровози магістральні вантажопасажирські змінного струму ДС3 №№ 11, 12, 13, 14, які не були в експлуатації та виготовлені згідно з ТУУ 35.2-32.495626-019-2003, згідно зі специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору (додаток № 1), відповідно до встановлених сублізингоодержувачем технічних вимог, визначених додатком № 2, який є невід'ємною частиною договору, отриманий раніше від лізингодавця та передається сублізингодавцем в строкове платне володіння і користування сублізингоодержувачу на умовах, визначених цим договором з відома і дозволу лізингодавця;

- до вказаного договору додаються лист-дозвіл лізингодавця на передачу предмета лізингу у сублізинг та гарантійний лист-зобов'язання лізингодавця продати сублізингоодержувачу предмет лізингу за договором купівлі-продажу по закінченню сублізингу та сплати лізингових платежів у повному обсязі;

- загальна кількість предмета лізингу за цим договором та терміни її передачі визначені у додатках до цього договору;

- згідно з п. 1.12. договору сублізингу лізинговий платіж - сума грошових коштів, що підлягає перерахуванню сублізингодавцю в день розрахунку, відповідно до графіків лізингових платежів;

- пунктом 3.1. договору сторони погодили, що загальна ціна цього договору визначається виходячи з підписаних сторонами графіків нарахування лізингових платежів, який узгоджується і підписується сторонами та є невід'ємною частиною договору. Лізингові платежі складаються: з винагороди сублізингодавця (що включає в себе відсотки, комісії й інші витрати сублізингодавця, що зв'язані з виконанням договору) та суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- відповідно до п. 3.2. договору загальна вартість предмета лізингу за договором складає 95 200 000,00 грн. з ПДВ;

- п. 3.7. договору сторони погодили, зокрема, що лізингові платежі за користування предметом лізингу по кожному графіку здійснюються відповідачем не пізніше 10 числа поточного місяця, відповідно до графіків сплати лізингових платежів;

- згідно з п. 3.8. договору зобов'язання сублізингоодержувача з оплати лізингових платежів та інших сум, передбачених даним договором, що підлягають сплаті, вважаються виконаними тільки після перерахування суми відповідного платежу на розрахунковий рахунок сублізингодавця. Датою виконання грошових зобов'язань відповідача, які передбачені цим договором, є дата перерахування грошових коштів на поточний рахунок сублізингодавця;

- лізингові платежі, що надійшли від сублізингоодержувача зараховуються сублізингодавцем в наступному порядку: 1) в рахунок оплати прострочених лізингових платежів; 2) в рахунок оплати поточних лізингових платежів (п. 3.9. договору сублізингу);

- відповідно до п. 4.1. договору строк фінансового сублізингу становить 84 місяці. Перебіг терміну лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, який підписується сторонами;

- згідно з п. 5.1. договору сублізингу сублізингоодержувач набуває право володіння та користування предметом лізингу на умовах цього договору з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі кожної одиниці предмета лізингу в сублізинг (додаток № 5 до договору);

- відповідно до п. 9.2. договору сублізингу, якщо сублізингоодержувач порушує передбачені цим договором терміни перерахуванням лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті згідно умов цього договору, то на суму простроченої заборгованості сублізингодавець має право нарахувати пеню, починаючи з наступного дня з дати настання терміну виконання зобов'язань, встановленого цим договором, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення виконання зобов'язань;

- договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, передбачених цим договором (п. 12.1. договору сублізингу);

- на виконання умов договору сублізингу позивачем було передано, а відповідачем прийнято предмет сублізингу, а саме електровози вантажопасажирські серії ДС-3 у кількості чотирьох одиниць, вартістю 95 200 000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується актами приймання-передачі майна в сублізинг від 30.08.2007, від 26.10.2007, від 26.11.2007 та від 21.12.2007, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін;

- також сторонами було підписано графіки нарахування та сплати лізингових платежів.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ним було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором сублізингу, тоді як відповідач допустив прострочення платежів за договором, у зв'язку з чим станом на час розгляду справи у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 13 419 244,78 грн.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного:

За приписами ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 629 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно з ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Господарські суди попередніх інстанцій з урахуванням зазначених вище обставин правильно застосували наведені норми матеріального права і обґрунтовано визнали такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 13 419 277,78 грн. основної заборгованості, 362 015,56 грн. 3% річних та 1 123 369,53 грн. пені, оскільки відповідач зобов'язаний був сплачувати лізингові платежі згідно з погодженими сторонами графіками нарахування та сплати лізингових платежів.

При цьому, Вищий господарський суд України також враховує позицію позивача, який погодився з висновком господарських судів попередніх інстанцій щодо правомірності зменшення на 50% від заявленої до стягнення з відповідача суми пені.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на відсутність підстав для стягнення з нього коштів з огляду на ч. 8 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", відповідно до якої під час проведення реорганізації не застосовуються положення законодавства, зокрема, щодо права кредиторів вимагати забезпечення виконання зобов'язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків, було предметом розгляду у господарському суді апеляційної інстанції, який обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність таких тверджень з огляду на наступне:

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено ПАТ "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, а згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 09.07.2014 № 301, зокрема, ДТГО "Південно-Західна залізниця" реорганізовується шляхом злиття у ПАТ "Українська залізниця".

Згідно з ст. 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Частинами 2, 3, 4 ст. 107 ЦК України унормовано, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

У зв'язку з викладеними вимогами закону, господарським судом апеляційної інстанцій було з'ясовано, що передавальний акт у зв'язку з реорганізацією відповідача шляхом злиття станом на 23.03.2015 не складений, оскільки проводиться оцінка майна підприємства.

Крім того, Київським апеляційним господарським судом правомірно зазначено про те, що вимоги позивача ґрунтуються на тому, що настав строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового сублізингу № 72/ПЗ/Т-071623-НЮ від 18.06.2007 на момент звернення з позовом до господарського суду, тоді як положення ч. 8 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" стосуються вимог кредиторів щодо дострокового припинення або виконання зобов'язань.

Враховуючи викладене, а також встановлені господарськими судами фактичні обставини щодо проведення реорганізації відповідача, відсутності передавального акта та проведення на час розгляду справи лише оцінки майна відповідача, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів про те, що вказані обставини не звільняють відповідача від обов'язку оплати лізингових платежів за користування предметом сублізингу за договором фінансового сублізингу № 72/ПЗ/Т-071623-НЮ від 18.06.2007, строк виконання яких настав.

Наведені вище доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.

Вищий господарський суд України також вважає за необхідне зазначити про те, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і при вирішені спору суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування прийнятих судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2015 у справі № 910/24971/14 залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере