Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 29/5009/5854/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Полякова Б.М.,суддів:Коваленка В.М., Короткевича О.Є. (доповідач у справі),розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіна постанову та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 року Господарського суду Запорізької області від 24.02.2015 року у справі Господарського суду№ 29/5009/5854/11 Запорізької області за заявою Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. ЗапоріжжядоПриватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів"пробанкрутство,

Представники сторін в судове засідання не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24 лютого 2015 року (суддя Дьоміна А.В.) у справі № 29/5009/5854/11 відмовлено в задоволенні заяви ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області про визнання поточних кредиторських вимог у сумі 21 152,16 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року (судді: Шевель О.В. - головуючий, Здоровко Л.М., Крестьянінов О.О.) ухвалу Господарського суду Запорізької області від 24 лютого 2015 року у справі № 29/5009/5854/11 залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, скаржник Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року та ухвалу Господарського суду Запорізької області віл 24 лютого 2015 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву скаржника та визнати грошові вимоги останнього у сумі 21 152,16 грн.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судами норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 1, 23, 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 5, 21 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 16, 269, 270 Податкового кодексу України, ст.ст. 526, 527, 629, 654 Цивільного кодексу України.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 03.06.2013р. у справі № 29/5009/5854/11 Приватне підприємство "Фабрика делікатесних сирів" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Зінченко Ю.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24 лютого 2015 року відхилено вимоги ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області про визнання поточних кредиторських вимог у сумі 21 152,16 грн.

Ухвала місцевого суду, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що під час ліквідаційної процедури не виникає будь-яких нових зобов'язань, які можуть бути заявлені в порядку ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до статті 1 Закон про банкрутство кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Отже, поточними кредиторами слід вважати тих кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав після порушення справи про банкрутство.

Частиною 1 статті 38 Закону про банкрутство встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

З аналізу наведеної норми вбачається, що в ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута можуть виникнути виключно у випадках, прямо передбачених у цьому Законі, і порядок їх виконання визначений спеціальним Законом про банкрутство.

Нормами Закону про банкрутство встановлено, що в ліквідаційній процедурі у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів в порядку статті 38 Закону про банкрутство.

Відповідно до частини 8 статті 41 Закону про банкрутство кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом. З основного рахунка банкрута проводяться виплати кредиторам, виплати поточних платежів та витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Статтею 38 Закону передбачено наслідки визнання боржника банкрутом, зокрема, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом у останнього не може виникати додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, які безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.

Після оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом поточні вимоги (грошові вимоги, що виникли під час проведення процедур банкрутства), стають конкурсними вимогами та можуть бути заявлені згідно з частиною першою статті 38 Закону.

З наведених норм вбачається, що поточні кредитори можуть звернутися в ліквідаційну процедуру з грошовими вимогами до банкрута, які виникли за період після порушення провадження у справі, і до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Як встановлено судами, заборгованість банкрута складається із заборгованості по сплаті земельного податку за період з вересня по грудень 2014 року в загальній сумі 21 152,16 грн., тобто яка виникла після визнання боржника банкрутом.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судів, що вимоги, викладені в заяві Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, є безпідставними, оскільки з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, тобто з 03 червня 2013 року, нові грошові зобов'язання, в силу ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не виникають.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 5021/321/12 від 13.05.2014, № 14/025 від 27.05.2014р.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року та ухвала Господарського суду Запорізької області від 24 лютого 2015 року у справі про банкрутство Приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів" № 29/5009/5854/11 прийняті у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для їх скасування не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 24 лютого 2015 року у справі № 29/5009/5854/11 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич