Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 924/427/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Палій В.В. (доповідач) і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Хмельницький,

на рішення господарського суду Хмельницької області від 28.04.2015

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015

у справі № 924/427/15

за позовом заступника прокурора міста Хмельницького (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України), м. Київ, Вищого професійного училища № 4 м. Хмельницького (далі - ВПУ № 4), м. Хмельницький,

до: 1. фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - Підприємець), м. Хмельницький,

2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області (далі - Регіональне відділення ФДМУ по Хмельницькій області), м. Хмельницький,

про визнання недійсним на майбутнє договору оренди від 01.03.2004 № 166 у редакції від 15.10.2009 та додаткового договору до нього від 03.09.2014; виселення з нежитлового приміщення та передання його за актом приймання-передачі.

Судове засідання проведено за участю представників:

Прокурора - Атаєва Д.К. - прокурор

МОН України - не з'явився

ВПУ № 4 - Шелеп'юк Н.А. предст. (дов. від 05.10.2015)

Підприємця - не з'явився

Регіонального відділення ФДМУ по Хмельницькій області - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до господарського суду Хмельницької області в інтересах держави в особі МОН України та ВПУ № 4 з позовом до Підприємця та Регіонального відділення ФДМУ по Хмельницькій області про (згідно із заявою про уточнення позовних вимог) визнання недійсним на майбутнє договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 01.03.2004 № 166 (далі - Договір) у редакції від 15.10.2009, додаткового договору від 03.09.2014 до Договору та зобов'язання Підприємця звільнити і повернути приміщення балансоутримувачу - ВПУ № 4.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.04.2015 у справі № 924/427/15 (суддя Димбовський В.В.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 (судді Олексюк Г.Є.- головуючий, Гудак А.В., Сініцина Л.М.), позов задоволено повністю.

Прийняті судові рішення зі справи з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 63 Закону України "Про освіту" (далі - Закон) мотивовано невідповідністю спірного Договору (у тому числі додаткового договору) вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим останній визнано недійсним на майбутнє.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємець просить судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в позові. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Прокурор та ВПУ № 4 просили залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника прокуратури та позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 01.03.2004 Регіональним відділенням ФДМУ по Хмельницькій області як орендодавцем та Підприємцем як орендарем укладено Договір, відповідно до умов якого орендодавець за актом приймання-передачі передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно нежитлового приміщення площею 265 кв.м, розміщене за адресою: м. Хмельницький, вул. Інститутська, 10 у напівпідвальному приміщенні навчального корпусу (в новій редакції Договору - на цокольному поверсі) , що знаходиться на балансі ВПУ № 4, вартість якого визначена експертним шляхом та становить 45 845,00 грн. Майно передається в оренду з метою організації цеху виробництва та ремонту меблів;

- 15.10.2009 сторонами укладено Договір у новій редакції, а 03.09.2014 укладено додатковий договір, яким змінено умови Договору;

- згідно з пунктом 1.1 Договору в редакції від 15.10.2009 та в редакції додаткового договору від 03.09.2014 майно передано в оренду з метою розміщення цеху з виробництва та ремонту меблів;

- Договір укладено строком на 11 місяців, а саме з 01.03.2004 по 31.01.2005 та в подальшому строк дії Договору продовжено. Згідно з пунктом 10.1 (у редакції додаткового договору) Договір продовжено строком на 2 роки 11 місяців і діє з 01.09.2014 по 31.07.2017;

- передане в оренду приміщення належить до державної власності, перебуває у сфері управління МОН України та закріплене за ВПУ № 4 на праві оперативного управління;

- ВПУ № 4 є професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, і його фінансування здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України;

- державне майно, що перебуває у користуванні ВПУ № 4, не підлягає вилученню, передачі іншим організаціям або використанню для цілей, що суперечать основним завданням ВПУ № 4 (пункт 6.9 статуту ВПУ № 4);

- відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців видами діяльності Підприємця є: виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництво кухонних меблів, матраців, інших меблів, ремонт меблів і домашнього начиння.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання стосовно наявності чи відсутності підстав для визнання Договору недійсним на майбутнє (у тому числі додаткового договору до нього) та повернення майна балансоутримувачу.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Згідно з приписами частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як вбачається з підпункту 2.7 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Згідно з приписами частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з приписами частини другої статті 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, приміщення, яке знаходиться на цокольному поверсі за адресою: м. Хмельницький, вул. Інститутська, 10, належить до державної власності та закріплено за ВПУ № 4 на праві оперативного управління.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону (в редакції, чинній станом на момент укладення Договору) навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

У відповідності до статті 40 Закону професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.

Згідно з приписами статті 41 Закону вище професійне училище належить до професійно-технічних навчальних закладів.

Статтею 61 Закону унормовано, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Частиною п'ятою статті 63 Закону встановлено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з приписами статті 3 Закону України "Про професійно-технічну освіту" професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України. Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійно-технічна освіта здобувається у професійно-технічних навчальних закладах.

Професійно-технічне навчання - це складова професійно-технічної освіти. Професійно-технічне навчання передбачає формування у громадян професійних умінь і навичок, необхідних для виконання певної роботи чи групи робіт, і може здійснюватися у професійно-технічних навчальних закладах, а також шляхом індивідуального чи курсового навчання на виробництві, у сфері послуг.

Згідно з приписами статті 25 Закону України "Про професійно-технічну освіту" професійно-технічна освіта може включати природничо-математичну, гуманітарну, фізичну, загальнотехнічну, професійно-теоретичну і професійно-практичну підготовку.

Професійно-практична підготовка проводиться у навчальних майстернях, на полігонах, на тренажерах, автодромах, трактородромах, у навчально-виробничих підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг у таких формах: урок виробничого навчання в навчальному закладі; урок виробничого навчання на виробництві чи в сфері послуг; виробнича практика на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг; переддипломна (передвипускна) практика на виробництві чи в сфері послуг; інші форми професійної практичної підготовки.

Професійно-практична підготовка учнів, слухачів здійснюється у тісному поєднанні з виготовленням корисної продукції, наданням послуг, що оплачуються згідно з законодавством.

У відповідності до статті 3 ГК України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з приписами статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права, беручи до уваги, що вище професійне училище, приміщення якого передане в оренду за спірним Договором, належить до об'єктів освіти, а його майно належить до державної власності і закріплене за вищим професійним училищем як навчальним закладом на праві оперативного управління і призначене для забезпечення навчального процесу; метою використання приміщення згідно Договору є розміщення цеху з виробництва та ремонту меблів (тобто використання для здійснення підприємницької діяльності), що не пов'язане з навчальним процесом, - дійшли обґрунтованого висновку про укладення спірного Договору з порушенням законодавства про освіту, у зв'язку з чим правомірно визнали Договір (у тому числі додатковий договір до нього) недійсним на майбутнє, а також зобов'язали Підприємця повернути балансоутримувачу відповідне приміщення, у зв'язку з відсутністю у Підприємця правових підстав для перебування у займаному приміщенні внаслідок визнання Договору недійсним.

Доводи Підприємця не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 28.04.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 зі справи № 924/427/15 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Палій

Суддя В. Харченко