Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 911/2291/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Картере В.І., Губенко Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.12.2016та на рішеннягосподарського суду Київської області від 30.09.2016у справі№ 911/2291/16 господарського суду Київської областіза позовомМіністерства аграрної політики та продовольства УкраїнидоДержавного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"проусунення перешкод у реалізації державної політики у сфері управління

в судовому засіданні взяли участь представники:

- Міністерства аграрної політики та продовольства України Костюченко М.Е.,

- ДП "НДВА"Пуща-Водиця" Лімонтова В.С.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 30.09.2016 у справі № 911/2291/16 (суддя Горбасенко П.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 (судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В., Майданевич АГ.), відмовлено Міністерству аграрної політики та продовольства України (надалі позивач/ Міністерство/скаржник) у задоволенні позову до Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (надалі відповідач/ Підприємство) про усунення перешкод у реалізації державної політики у сфері управління.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому заперечує проти її задоволення, просить оскаржувані судові рішення залишити в силі.

Ознайомившись з матеріалами справи та встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання їм юридичної оцінки, дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Міністерство подало до господарського суду Київської області позов до Підприємства, в якому просило усунути перешкоди у реалізації державної політики у сфері управління, шляхом: - надання доступу на територію та службових приміщень Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"; - надання документів, необхідних для проведення позапланового аудиту відповідності діяльності Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", зазначених в переліках документів необхідних для проведення позапланового аудиту відповідності діяльності ДП "Пуща-Водиця" №№1-3.

В обґрунтування підстав позову, позивач послався на те, що Міністерство як центральний орган виконавчої влади забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності, у тому числі, корпоративними правами держави, здійснює контроль діяльності державних підприємств, зокрема і ДП "Пуща-Водиця" (пункти 1, 3 ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про управління об'єктами права державної власності"), а відповідно до п. 4 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі спори, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками. Як стверджував позивач, з листа Служби безпеки України йому стало відомо, що можливо у діях керівництва ДП "Пуща-Водиця" наявний склад злочину, у зв'язку з чим, було ініційовано проведення позапланового аудиту Підприємства. Проте, як стверджує позивач, відповідачем чиняться дії з блокування проведення аудиту, що й спричинило звернення із даним позовом до суду.

Суди попередніх інстанцій не погодилися із такими доводами позивача, та прийшли до висновку, що по-перше, позивачем не доведено наявності порушення відповідачем корпоративних прав держави у спірних правовідносинах; по-друге, позивач, всупереч ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України не довів жодним чином наявності порушення його прав діями відповідача та вчинення останнім дій відносно блокування проведення позапланового аудиту. З таким висновками судів погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Положеннями ст. 63 ГК України визначено, що залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства, зокрема, такого виду, як державне підприємство, що діє на основі державної власності. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Згідно з нормами ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом; законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (ч.ч. 1-3 ст. 167 ГК України).

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі статуту відповідача, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 687 від 26.11.2013, Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому (п. 1.1. статуту). Відповідно до п.п. 5.1, 10.1, 10.2 статуту Підприємства майно підприємства та доходи від використання цього майна є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання; управління підприємством здійснюється відповідно до цього статуту; управління підприємством здійснюється його генеральним директором, який призначається уповноваженим органом управління. Отже, виходячи як із встановлених судами попередніх інстанцій обставин, а також із наведених вище норм права, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що за видом, організаційною формою та способом утворення, відповідач є саме унітарним державним підприємством, а не корпоративним, позаяк, доводи позивача про наявність у нього повноважень на управління корпоративними правами держави в Підприємстві правомірно відхилені судами попередніх інстанцій.

При цьому, як вірно вказали суди, норма, на підставі якої заявлений позивачем позов та на підставі якої він стверджував про наявність у нього повноважень на управління корпоративними правами від імені держави в Підприємстві, а саме: ст. 5-1 "Про управління об'єктами права державної власності", є виключеною із вказаного Закону на підставі Закону України від 02.06.2016 №1405-VII, в той час як позов було заявлено 20.07.2016, що підтверджується штампом господарського суду Київської області на першій сторінці позовної заяви.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених вище норм дає змогу для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як передбачено в ч. 1 ст. 33 ГПК України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, законодавчими актами тягар доказування певних обставин покладається на одну зі сторін матеріальних правовідносин, яка посилається на наявність цих обставин. При цьому, ст. 32 ГПК України унормовує, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ж ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В той же час, як встановили суди і з чим погоджується суд касаційної інстанції, позивач, всупереч наведених вище норм не надав доказів на підтвердження своїх доводів, наведених у позові, не довів належними та допустимими доказами наявності з боку відповідача дій чи бездіяльності, що унеможливлюють доступ на територію та службові приміщення відповідача для проведення позапланового аудиту діяльності останнього.

При цьому, посилання позивача у позовній заяві, касаційній скарзі на оскарження відповідачем до суду наказу позивача "Про проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності "Науково-виробничого агрокомбінату "Пуща-Водиця" №147 від 15.04.2015, що на думку позивача свідчить про вчинення перешкод з боку відповідача з проведення аудиту діяльності, є недоцільними, оскільки, по-перше, оспорювання чи не оспорювання особою будь-яких актів до суду, є реалізацією такою особою конституційного права на звернення до суду, по-друге, оспорюваний відповідачем наказ позивача від 15.04.2015 №147 не може свідчити про вчинення перешкод у проведенні позапланового аудиту, який був призначений рішенням позивача від 13.06.2016 №197.

Відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Згідно з абз. 2 п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 та рішення господарського суду Київської області від 30.09.2016 у справі № 911/2291/16 залишити без змін

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: В.І. Картере

Н.М. Губенко