Історія справи

Постанова від 05.02.2024 року у справі №754/6054/22
Постанова ВГСУ від 05.02.2024 року у справі №754/6054/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 754/6054/22

провадження № 51-3747 км 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021100030001230 від 16 червня 2022 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новодністровська Чернівецької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком суду,06 червня 2022 року приблизно о 13:30 ОСОБА_7 , знаходячись біля будинку № 21 по вул. Закревського в м. Києві в ході конфлікту з потерпілим ОСОБА_8 побачив, як з його кишені шортів випав на землю мобільний телефон, після чого, переслідуючи корисливу мету, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, в умовах воєнного стану, таємно викрав чуже майно, що належало ОСОБА_8 , а саме мобільний телефон «Xiaomi Redmi», вартістю 2736 грн, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденим розпорядився на власний розсуд.

Київський апеляційний суд ухвалою від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, вирок Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.

Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги прокурор зазначає, що апеляційний суд:

- безпідставно застосував до ОСОБА_7 приписи ст. 75 КК України;

- не звернув уваги, зокрема, на те, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин в умовах воєнного стану, має негативну характеристику за місцем проживання та не працює;

- не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, до нього вже застосовувався інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням, проте останній знову вчинив тяжкий злочин.

Крім того прокурор наголошує, що при визначенні розміру покарання, а також приймаючи рішення про застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 75 КК України, суди врахували одні й ті ж обставини. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Заперечень на касаційну скаргу до Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У цьому провадженні висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікація дій засудженого в касаційному порядку не оспорюються.

За приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Варто зауважити, що доводи касаційної скарги прокурора є аналогічними доводам його апеляційної скарги.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, сторона обвинувачення, хоча й посилається на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, проте вказані доводи фактично зводяться до незгоди із застосуванням до засудженого приписів ст. 75 КК України, що, зокрема, було підтверджено прокурором під час касаційного розгляду.

Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Згідно зі ст. 75 КК Україниякщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішення зазначеного питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

За приписами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання.

Як убачається з оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, який, призначаючи покарання засудженому ОСОБА_7 , дійшов висновку про можливість звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України.

Так, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суди урахували характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, обставини справи, ненастання тяжких наслідків, дані про його особу, зокрема те, що він негативно характеризується за місцем проживання, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, працює неофіційно. Також суди зважили на наявність обставини, яка пом`якшує покарання, а саме щире каяття обвинуваченого, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Врахувавши вищезазначені обставини в сукупності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства але в умовах контролю за його поведінкою органами з питань пробації за місцем його проживання, та звільнили його від відбування покарання з випробуванням згідно зі ст. 75 КК України.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення місцевого суду про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням прийнято судом з дотриманням вимог закону України про кримінальну відповідальність, а дані про особу обвинуваченого свідчать про можливість його виправлення без реального відбування покарання.

З огляду на викладене, Колегія суддів, вважає, що апеляційний суд навів достатні мотиви на спростування доводів, викладених у скарзі прокурора в частині необґрунтованого звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Крім того, Суд зауважує, що наявність у засудженого попередньої судимості, яка на підставі ст. 89 КК України погашена, не є підставою, що унеможливлює застосування інституту звільнення від відбування покарання, а тому доводи прокурора в цій частині не є обґрунтованими.

У зв`язку з тим, що в касаційній скарзі прокурора відсутнє достатнє обґрунтування неможливості застосування ст. 75 КК України до засудженого, а також відсутні фактичні дані, які б вказували на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, і не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.

Отже, підстав для сумніву у правильності висновків судів у частині застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України немає.

Враховуючи наведене, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 439 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3