Історія справи

Постанова ВГСУ від 05.02.2024 року у справі №175/2520/19
Постанова ВГСУ від 05.02.2024 року у справі №175/2520/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 175/2520/19

провадження № 51-5924км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України(далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК ухвалено звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання за умови, що протягом 1 року іспитового строку він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього цим судом обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 30000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 8000 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, а також з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь потерпілого ОСОБА_8 6798, 18 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 339, 91 грн моральної шкоди.

У задоволенні позову ОСОБА_8 в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат у кримінальному провадженні.

Дніпровський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно

ОСОБА_7 в частині призначеного покарання і вирішення цивільного позову щодо стягнення моральної шкоди та 28 червня 2023 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ухвалено звільнити ОСОБА_7 від призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 99 660, 09 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.

За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 15 листопада 2018 року приблизно о 05:00 водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «МАN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався в Дніпровському районі Дніпропетровської області по автодорозі з боку м. Підгородне у напрямку м. Дніпра. Під час руху ОСОБА_7 , грубо порушуючи п. 2.3 б) і 12.3 Правил безпеки дорожнього руху, скоїв зіткнення з автомобілем «Volkswagen», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 в районі ТЦ «Метро», розташованого по вул. Каштановій, 1 у смт Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області.

Унаслідок дорожньо-транспортної події пасажиру автомобіля «МАN» ОСОБА_8 спричинені тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду стосовно нього та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог ч. 2 ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК), оскільки у вироку не навів належних та достатніх мотивів призначення йому додаткового покарання, у зв`язку з чим дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги потерпілогощодо невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання без позбавлення права керуватитранспортними засобами тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином, у відповідності до вимог КПК, не перевіривобставин, які мають істотне значення для призначеннядодаткового покарання ОСОБА_7 , відповідно до вимог статей 50 65 КК, оскільки не врахував, що засуджений зареєстрований та постійно проживає на території, де ведуться бойові дії (с. Котлино, Покровської міської територіальної громади Покровського району Донецької області), а тому для отримання пенсії, медичної та соціальної допомоги ОСОБА_7 вимушений виїжджати до іншого населеного пункту в якому працюють медичні установи і соціальні служби, банківські установи, відділення пошти тощо.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Представник потерпілого заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого. Свою позицію обґрунтував, зокрема тим, що призначення

ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є обґрунтованим, а доводи касаційної скарги засудженого про те, що він без використання транспортного засобу не зможе отримувати соціальну та медичну допомогу, а також ряд інших послуг (поштові відправлення, банківські послуги) є неспроможними, оскільки населений пункт у якому проживає засуджений межує з Дніпропетровською областю та фактично є крайнім у Донецькій області. Крім того, вказує, що із загальнодоступних джерел інформації вбачається, що у с. Котлине є пересувне відділення поштового зв`язку, яке працює у визначені дні.

Засуджений ОСОБА_7 перед касаційним розглядом надіслав до Суду заяву про розгляд касаційної скарги без його участі.

Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позицію представника потерпілого та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються та не заперечуються.

Доводи засудженого ОСОБА_7 , наведені ним у касаційній скарзі, про недотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 50 65 КК та необґрунтоване призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів вважає безпідставними.

Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пунктах 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.

При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винуватого, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 за апеляційною скаргою потерпілого, в якій, крім іншого, порушувалося питання про скасування вироку місцевого суду стосовно засудженого в зв`язку з м`якістю призначеного покарання та ухвалення нового вироку, апеляційний суд, зазначивши про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, кваліфікації його дій, виду та розміру основного покарання призначеного ОСОБА_7 , та застосування ст. 75 КК, правильно погодився з доводами апеляційної скарги потерпілого про безпідставне незастосування місцевим судом додаткового покарання.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, вчинений з необережності, обставини його вчинення, та його наслідки, а саме завдання потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, особу засудженого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, пенсіонер та інвалід 3 групи, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання засудженого, та наявність тих, що пом`якшують - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Разом з тим, апеляційний суд врахував і те, що засуджений не попросив вибачення у потерпілого та не вчиняв будь-яких дій на відшкодування завданої йому шкоди.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції інкримінованого злочину, у виді позбавлення волі на строк, визначений судом першої інстанції, без його реального відбування, що не оскаржується засудженим, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, що відповідатиме тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого та сприятиме його виправленню і попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів Верховного Суду, зважаючи на таке.

Основним безпосереднім об`єктом цього кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК, і його додатковим обов`язковим об`єктом виступає життя і здоров`я особи.

При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що місцевий суд не в повній мірі врахував як особу засудженого, так і обставини злочину, який стався внаслідок грубого порушення ОСОБА_7 вимог п. 2.3 б) і 12.3ПДР у звичайній дорожній обстановці, що в кінцевому результаті спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому, а пом`якшуючі обставини та позитивні дані про особу засудженого взяті до уваги при застосуванні положень ст. 75 КК до основного покарання.

Також, колегія суддів врахувала, що як під час судового, так і під час апеляційного розгляду не було встановлено даних на підтвердження того, що діяльність засудженого пов`язана з правом керування транспортним засобом чи останній потребує постійного користування транспортним засобом з певних медичних причин, існування яких потребувало б більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, а зазначені судом обставини, за яких він дійшов висновку про можливість не призначення засудженому додаткового покарання, не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_7 без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Отже, на переконання апеляційного суду, місцевий суд не навів докладних мотивів, з яких він вважав можливим не призначати додаткове покарання ОСОБА_7 , з чим погоджується Верховний Суд.

У цьому аспекті доводи касаційної скарги засудженого про наявність у нього життєвої необхідності у користуванні транспортним засобом для отримання соціальних та медичних послуг, а також банківських послуг тощо, є необґрунтованими, зокрема без посилання на відповідні докази.

На переконання колегії суддів касаційної інстанції, вказані обставини мають важливе значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети і свідчать про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не буде справедливим та не сприятиме меті - запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так й іншими особами.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому ОСОБА_7 , крім основного, ще й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, навівши достатні аргументи й підстави для ухвалення такого рішення.

Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 374 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК.

На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_7 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатись явно несправедливим внаслідок суворості.

А тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_7 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3