Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 908/1842/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідачів: 3-тіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Чіркова А.О. не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуфізичної особи - підприємця ОСОБА_4на рішення та постановуГосподарського суду Запорізької області від 22 вересня 2016 року та Донецького апеляційного господарського суду від 05 грудня 2016 рокуу справі№ 908/1842/16за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_4доЗапорізької міської радитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаДепартамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, міське комунальне підприємство "Основаніє"про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 р. фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.09.2016 (суддя - Топчій О.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.12.2016 (головуючий - Сгара Е.В., судді - М'ясищев А.М., Будко Н.В.), у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до місцевого суду.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 30.05.2003 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір № 1000 оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі ВАТ "Запоріжхліб", а саме: нежитлове приміщення, вбудоване у перший поверх 9-ти поверхового будинку гуртожитку, загальною площею 133,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

За актом приймання-передачі від 30.05.2003 майно було передано ФОП ОСОБА_4

Додатковими угодами № 1 від 01.10.2003, № 2 від 28.01.2004, № 3 від 30.06.2004, № 4 від 01.07.2004, № 6 від 15.05.2007, № 7 від 01.06.2007, № 10 від 08.04.2010 неодноразово змінювались орендарі, балансоутримувач майна, розмір орендної плати, площа приміщення, призначення приміщення.

Позивач вказував на те, що відповідно до звіту про незалежну оцінку до договору № 1000 від 30.05.2003 вартість орендованого майна становила 53 591,00 грн.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 468/4 від 25.11.2004 ФОП ОСОБА_4 надано дозвіл на проектування та реконструкцію орендованого нежитлового приміщення.

Сторонами було погоджено кошториси проведення робіт з реконструкції орендованого приміщення, що підтверджується листами № 15-03/6082 від 25.12.2006 на суму 136 071,60 грн (з ПДВ), № 15-03/3636 від 05.09.2006 - на суму 16 514,00 грн (з ПДВ), № 15-03/2754 від 10.09.2009 на суму 27 555,60 грн (з ПДВ).

27.02.2009 розпорядженням Запорізького міського голови № 307р було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію магазину непродовольчих товарів та диспетчерського пункту; надано дозвіл на введення в експлуатацію магазину непродовольчих товарів диспетчерського пункту за адресою: АДРЕСА_1.

Комісією, що створена відповідно наказу № 152, було зафіксовано, що ФОП ОСОБА_4 під час реконструкції орендованого приміщення зроблено невід'ємних поліпшень на суму 159 410,60 грн, про що було складено акт від 05.04.2012.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що в результаті проведеної реконструкції у орендованому відповідно до договору № 1000 нежитловому приміщенні зроблені поліпшення, які не можуть бути відокремлені від приміщення та значно перевищують оціночну вартість вказаного приміщення, а тому просить визнати за ним право власності на підставі на ст. ст. 331, 392 ЦК України.

За положеннями статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Оскільки відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом ст. 392 ЦК України є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Статтею 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди (ч. 4 ст. 23 Закону).

Аналогічні положення закріплено і в ч. 4 ст. 778 ЦК України.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ст. 331 ЦК України).

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Господарські суди, здійснивши аналіз умов договору, додаткових угод та ретельне дослідження наданих сторонами доказів, зокрема, листів Управління житлового господарства Запорізької міської ради від 25.12.2006, 05.09.2006, 10.09.2009, актів визначення витрат орендаря, здачі-прийняття виконаних послуг, висновку незалежної аудиторської фірми про фінансування проведених будівельних робіт, пов'язаних з поліпшенням орендованого майна від 26.11.2009 (останній не є належним доказом в розумінні ст. 34 ГПК України), прийшли до правильного висновку, що позивачем була здійснена реконструкція, капітальний ремонт орендованого приміщення, однак не було створено нової речі (ст. 179 ЦК України) у результаті цього поліпшення та обґрунтовано відмовили в задоволенні позову з цих підстав.

Також місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшли до правильного висновку про безпідставність застосування ст. 392 ЦК України до цих правовідносин, адже позивач не є власником майна та не надав доказів, що свідчать про порушення, оспорювання або невизнання його права власності щодо цього приміщення відповідачем.

Отже, рішення господарських судів про відмову у позові є законними.

Водночас, позивача не позбавлений права на підставі ч. 3 ст. 778 ЦК України звернутись до відповідача з вимогою про відшкодування вартості необхідних витрат.

Щодо доводів позивача в касаційній скарзі на те, що місцевим судом безпідставно не призначено будівельно-технічну експертизу, то вказана експертиза не призначалася, оскільки господарським судом, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, не було встановлено передбачених ст. 41 ГПК України підстав для її проведення.

Разом з тим, наявними в матеріалах справи доказами, зокрема додатковими угодами до договору, рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 468/4 від 25.11.2004 (а.с. 26, т. 1) та наданим позивачем листом № 15-03/4398 від 09.12.2003 підтверджується, що позивач отримав згоду орендодавця на проведення реконструкції приміщення, а тому висновки суду апеляційної інстанції про те, що реконструкція приміщення відбулась позивачем без згоди орендодавця є помилковими і є підставою для виключення цього міркування з тексту постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Змінити постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05 грудня 2016 року у справі за № 908/1842/16, виключивши з її мотивувальної частини посилання на те, що реконструкція приміщення здійснена позивачем без згоди орендодавця.

В решті постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя Л. СтратієнкоСуддя І. Вовк Суддя І. Кондратова