Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2015 р. К/9991/56727/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Краснодоні Луганської області на постанову Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 23 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2011 року по справі № 2а-1789/10/1210

за позовом ОСОБА_4

до Управління Пенсійного фонду України в м. Краснодоні Луганської

області

про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Краснодоні Луганської області про зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 23 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2011 року, позов задоволено.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Краснодоні Луганської області перевести ОСОБА_4 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Краснодонський міськрайонний суд Луганської області рішенням від 28 грудня 2009 року встановив факт проживання ОСОБА_4 однією сім'єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з 1977 року по 10 грудня 2007 року. Перебування позивача на утриманні в ОСОБА_5 встановлено рішенням Апеляційного суду Луганської області від 8 квітня 2010 року.

У травні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до Управління Пенсійного фонду в м. Краснодоні Луганської області із заявою про переведення її на інший вид пенсії у зв'язку із втратою годувальника на підставі частини 1 статті 36 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).

Відповідачем у задоволенні заяви позивача відмовлено, оскільки на день смерті годувальника вона не перебувала з ним у шлюбних відносинах.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відмова відповідача у здійсненні такого переведення є неправомірною, оскільки факт перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у шлюбних відносинах встановлено рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області рішенням від 28 грудня 2009 року.

Суд касаційної інстанції не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Пенсійні правовідносини є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 85 у поєднанні із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, заходи регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства.

Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, є Закон № 1058-IV.

Частинами 1 та 2 статті 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

За пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із положеннями абзацу 22 статті 1 Закону № 1058-IV як пенсії розуміють щомісячні регулярні пенсійні грошові виплати, які отримують фізичні особи (або члени сім'ї) від держави та спеціальних фондів після досягнення пенсійного віку, в разі інвалідності чи втрати годувальника.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV одним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв'язку із втратою годувальника.

Статтею 36 зазначеного Закону встановлено, що пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по ІІІ групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Згідно з частиною 2 цієї статті непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

У цій статті визначені умови, за яких членам сім'ї, зазначеним у її другій частині, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника, а також закріплено право та умови отримання цієї виплати усиновленими дітьми, пасинками та падчерками, неповнолітніми дітьми, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, в разі їх усиновлення.

Зі змісту цих норм вбачається, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним. Вони не містять правил (велінь), згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї, прикладом якого є спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов'язків.

Ужиті в Законі № 1058-IV поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя. За частиною 1 статті 21 СК України подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу - добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно зі статтею 36 СК України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до частини 2 статті 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї. Але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім'ї, а її учасники визнаватися членами сім'ї, яким з огляду на об'єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов'язки.

Ззовні такі відносини подібні до шлюбних. Однак попри цю схожість, вони не уподібнюються (не ототожнюються) з ними, і жінка та чоловік, які утворили неодружену сімейну пару та за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім'ї, що не є рівнозначним поняттям «чоловік» та «дружина», позаяк саме цими термінами закон персоніфікує кожного з подружжя як суб'єкта правовідносин між собою.

У законодавстві про пенсійне забезпечення однозначно визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без шлюбу, не належать.

Суди встановили, що ОСОБА_4 близько тридцяти років проживала разом з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу й перебувала на його утриманні. Ці факти за рішенням суду в порядку, передбаченому пунктом 2 частини 1 статті 256 Цивільного процесуального кодексу України, були визнані такими, що мають юридичне значення для вирішення питання про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.

Нормативний підхід до розуміння зазначених положень закону в контексті зазначених обставин справи дає підстави дійти такого правового висновку.

У розумінні пункту 1 частини 2 статті 36 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали однією сім'єю без шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, і після смерті того з них, хто за життя утримував другого, той, хто залишився жити, не набуває права на призначення йому пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника.

Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 березня 2015 року № 21-615а14.

За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_4

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Краснодоні Луганської області задовольнити.

Постанову Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 23 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2011 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краснодоні Луганської області про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.