Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2014 року м. Київ К/9991/71189/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Ковтун О.С.,

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Самань В.В.,

Генеральної прокуратури України - Клюге Л.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 25.03.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011

у справі № 2а-462/11/2770

за позовом комунального підприємства "Севміськводоканал" Севастопольської міської ради (далі - Підприємство)

до ДПІ,

за участю прокуратури Ленінського району м. Севастополя,

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду м. Севастополя від 25.03.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.11.2010 № 0001340231/0, від 31.12.2010 № 0001340231/1, від 08.11.2010 № 0001350231/0, від 31.12.2010 № 0001350231/1, від 08.11.2010 № 0001360231/0, від 31.12.2010 № 0001360231/1, від 31.12.2010 № 0001790231/1.

Посилаючись на невідповідність висновків судів, покладених в основу прийняття зазначених рішень, вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові.

Перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2010, оформлену актом від 19.10.2010 № 93/23-1/03358274/7766/10.

За наслідками цієї перевірки ДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.11.2010:

№ 0001340231/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 222 331,50 грн. (у тому числі 148 221 грн. за основним платежем та 74110,50 грн. за штрафними санкціями);

№ 0001350231/0, згідно з яким Підприємству донараховано податкове зобов'язання зі збору навколишнього природного середовища у сумі 750 084 грн. (у тому числі 625 070 грн. за основним платежем та 125 014 грн. за штрафними санкціями);

№ 0001360231/0 про зобов'язання позивача сплатити податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 573 593,50 грн. (у тому числі 1 121 114 грн. за основним платежем та 452 479,50 грн. за штрафними санкціями).

За результатами оскарження позивачем цих донарахувань в адміністративному порядку їх було залишено без змін; крім того у процедурі апеляційного узгодження зазначених податкових зобов'язань ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 № 0001790231/1, за яким Підприємству збільшено суму штрафних санкцій з податку на прибуток на 560 557,20 грн.

Однією з підставою для донарахування оспорюваних податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість із застосуванням штрафних санкцій став висновок податкового органу про те, що у перевіреному періоді позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість води в обсязі понадлімітних втрат при її постачанні споживачам, яка не була використана в господарській діяльності Підприємства, та незаконно відніс суми ПДВ, сплачені у складі вартості такої води, до податкового кредиту.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції послалися, зокрема, на те, що Підприємством придбавалася вода виключно з метою здійснення його основної статутної діяльності з централізованого постачання води та здійснення водовідведення, а відтак наявність об'єктивних понадлімітних втрат води у рамках провадження цієї діяльності не може розцінюватися як використання води у невиробничих цілях.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті Закону.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, однією з визначальних умов виникнення у платника права на формування валових витрат та податкового кредиту є придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою.

У пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарську діяльність визначено як будь-яку діяльність особи, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та істотною. Як безпосередню участь слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

У справі, що переглядається, господарська діяльність Підприємства полягає в закупівлі води та її реалізації кінцевим споживачам.

Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 29.09.2000 № 2001-р затверджено розрахунок індивідуального технологічного нормативу використання питної води позивачем згідно з Галузевими технологічними нормативами використання питаної води підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства України, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.02.2004 № 33, яким визначено максимально допустимий обсяг технологічних втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам.

У той же час підстави для обмеження витрат платника, що підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, виключно вказаними нормативами відсутні.

У розглядуваному випадку суди встановили, що понадлімітні втрати води виникли у Підприємства саме при здійсненні його діяльності з водопостачання та водовідведення, що підтверджує об'єктивність цих втрат та їх виробничий характер.

Доказів виникнення у Підприємства втрат води внаслідок її використання з іншою метою, ніж у межах господарської діяльності, податковою інспекцією не представлено. Оцінка ж ефективності використання води не впливає на податковий облік платника (позивача у справі).

А відтак слід погодитися з висновком судів про відсутність підстав для виключення з податкового обліку позивача вартості понадлімітних втрат води.

Іншою підставою для висновку податкової інспекції про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток став факт включення до складу валових витрат Підприємства витрат на сплату збору за забруднення навколишнього природного середовища за скиди понад установлені ліміти скидів у водні об'єкти.

Надаючи правову оцінку цьому епізоду, суди правомірно послалися на положення підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за змістом якого до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

При цьому суди цілком правильно зазначили, що наведена норма Закону не дає підстави для висновку про обмеження суми збору за забруднення навколишнього середовища, що підлягає врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу, виключно сумою за обсяги скидів у рамках установлених лімітів.

Посилання податкового органу на положення частини четвертої статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», згідно з якою (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян, не спростовують наведеного висновку попередніх судових інстанцій. Адже цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, не є законом з питань оподаткування, а відтак не регулює розглядувані правовідносини. Поняття «витрати виробництва», що вжито у наведеній нормі, не є категорією податкового обліку, який оперує поняттям валових витрат.

До того ж, при конкуренції правових норм у будь-якому випадку підлягає застосуванню правова норма, що прийнята пізніше, якою у даному разі є саме підпункт 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у порівнянні з частиною четвертою статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»

Не беруться до уваги і посилання ДПІ на положення пункту 12 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303, за змістом якого збір, який справляється за скиди та розміщення відходів у межах лімітів, відноситься на валові витрати виробництва та обігу, а за перевищення цих лімітів - справляється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб. Адже підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати правове регулювання, визначене законом з питань оподаткування.

У той же час, як вбачається з установлених судами обставин справи, позивач не відобразив у повному обсязі суму збору за понадлімітні скиди у водні об'єкти (які були враховані у складі валових витрат Підприємства) у розрахунку забору за забруднення навколишнього природного середовища за півріччя 2010 року. Наведене обумовлює правомірність донарахування позивачеві з цієї підстави оспорюваної суми податкового зобов'язання з названого збору за податковим повідомленням-рішенням від 08.11.2010 № 0001350231/0.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти та відмовити у відповідній частині позовних вимог Підприємства.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити ДПІ її правонаступником - державною податковою інспекцією у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Севастополя її правонаступником - державною податковою інспекцією у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі.

2. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі задовольнити частково.

3. Постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 25.03.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011 у справі № 2а-462/11/2770 змінити в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.11.2010 № 0001350231/0 та від 31.12.2010 № 0001350231/1.

У цій частині позову відмовити.

4. В решті постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 25.03.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2011 у справі № 2а-462/11/2770 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько